Закони вмирають, а історична правда – ніколи (про зміни до програми з історії України для ЗНО).
Аналіз законодавчого поля в освітній царині, зокрема у контексті поданих альтернативних законопроєктів у сфері вищої освіти, змушує застановитися над базовим питанням будь-якого освітнього закону – а саме про зміст та якість вищої освіти у двобічному рухові викладач – студент, керівник – підлеглий: від ректора до завідувача катедри. Саме ВОНИ є носіями якості, змісту та мети освіти: ректори як роботодавці та архітектори очолюваних вишів, а студенти та аспіранти як споживачі навчально-наукового та виховного продукту. Себто люди з відповідним рівнем знань та системою світоглядових переконань. Власне у цьому і найбільша проблема нашої вищої і будь-якої іншої освіти.
Опозиційний законопроєкт "Про вищу освіту" пропонує створити структуру "агенція зовнішнього забезпечення якості вищої освіти", що мала б оцінювати якість освіти вишів, надавати їм рекомендації та інформувати про це громадськість. Якість навчально-наукового процесу, відповідно до законопроєкту, виписана у державних стандартах, які для кожної галузі знань, напряму підготовки, освітнього рівня та професійної кваліфікації напрацьовує експертна комісія та затверджує Національна комісія регулювання освіти і науки у сфері вищої освіти (ст. 40). Відповідно до 10 ст. законопроєкту студенти мають право вносити пропозиції щодо змісту навчальних планів та програм та ін.
Для теперішнього поточного моменту, коли освіту очолює людина з певним запасом знань совка (себто радянського плебея, або homo sovietikus-a) у голові та хворобливою ненавистю до українців у серці дуже важливо знати, що альтернативний законопроєкт пропонує укладати програми Зовнішнього незалежного оцінювання державній агенції з оцінювання якості освіти, що, зрештою, уповноважена проводити вступні випробування у формі ЗНО.
Щодо цього дуже показовим є нещодавне брутальне (і дуже тупе) втручання Міністерства освіти через одіозних його працівників І. Зайцевої та О. Єреська у програму зовнішнього незалежного оцінювання з історії України 2013 року. Те, що саме ці персони втручалися у продукт чужої інтелектуальної власности, чітко запротокольований від 27 серпня 2012 року, підтверджує їхнє (Єреська та Зайцевої) листування через е-пошту, яке наводжу:
From: Ересько О.В. [mailto:o_yeresko@mon.gov.ua]
Sent: Tuesday, October 30, 2012 3:23 PM
To: 'irinazay91@mail.ru'
Subject: програма ЗНО 30 10 2013 2
Шановна Ірино Павлівно! Попрацювали. Як на мене, плідно – відсотків на десять полегшили дітям життя. Тепер читати приємніше. Ваша думка? З повагою, Олег Єресько
- Original Message --
From: Ирина Зайцева
To: Ересько О.В.
Sent: Thursday, November 01, 2012 3:00 PM
Subject: Re: Fwd: програма ЗНО 30 10 2013 2
Уважаемый Олег Викторович, это Вам алаверды от меня.
Красным шрифтом выделено то, что либо добавлено (кое-что нужно, на мой взгляд, оставлять – я проверила по учебникам), либо скорректировано.
Теперь это – на Ваш суд. Надеюсь, конец работы над этим сакраментальным документом близок.
С уважением, Ирина Зайцева. Thu, 1 Nov 2012 12:53:59 +0200 от Ересько О.В.:
За яким принципом "полегшували дітям життя" Єресько та Зайцева – чиновники міносвіти, здогадатися не важко. Цей принцип – вилучення україноцентричної ідеї з української історії як вістря життя самостійної і самодостатньої нації. Бо від цієї україноцентричности у зайцевоєреськів, очевидно, напади українофобії та хохляцтва неабияк загострюються. А для вільних українців це хіба дороговказ, за яким має рухатися вивчення української історії. Отож яку історичну правду мають намір приховати горе-чиновники-совки? Передусім їх лякає саме поняття "національна ідея", формулювання "перебіг подій національно-визвольної акції гетьмана І. Мазепи", "політика Російської імперії щодо України", "антикріпосницький рух у складі Російської імперії", "здобутки національного руху у складі Російської імперії", "піднесення національного життя на західноукраїнських землях", "діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині", "русифікація", "політика русифікації", "розстріляне відродження". Всі ці поняття за принципом боротьби з національним самоусвідомленням вилучено з програми ЗНО.
Проте найбільше московського шовінізму та лакейського хохляцтва у темі "Українська революція" (1917-1918 рр.) та "Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.) " як знакових подіях у цивілізаційному протистоянні між Україною та Росією – одвічно ворожими країнами. Аби знейтралізувати ці події і вивести їх поза межі їхньої найточнішої назви – війна – вилучено такі формулювання: "перебіг першої війни радянської Росії з УНР", "друга радянсько-українська війна", "1 Листопада 1918 р. – "Листопадовий чин у Львові", "грудень 1919 – травень 1920 – Перший "Зимовий похід" військ УНР", "листопад 1921 р. – Другий "Зимовий похід" військ УНР", "голод у південних губерніях УРСР".
Третьою групою полювання на українську історичну правду стали яскраві персоналії різних історичних періодів, проте з однаковим україноцентричним, героїчним чи знаковим вмістом: Юрій II Болеслав, син Володимира Мономаха Мстислав, Герасим Смотрицький (редактор Острозької Біблії), Іпатій Потій (натхненник і організатор Берестейської релігійної унії 1596 року), Ю. Бачинський (автор знаменитої праці "Ukraina irridenta", 1895 р., де обґрунтовано потребу створення власної незалежної соборної Української держави), Д. Вітовський (ідеолог Січового Стрілецтва, командувач збройних сил ЗУНРу), Ю. Тютюнник (провідний генерал у боротьбі з московським більшовизмом у час Першого та Другого "зимових походів" військ УНР), М. Волобуєв (український економіст російського походження, що обґрунтовував відрубність економічного розвитку України від Росії і потребу самостійного економічного розвитку України). Вилучення таких постатей, як Степан Бандера та Роман Шухевич, а відтак цілої плеяди шістдесятників (І. Світличний, А. Горська, І Дзюба, Л. Лук'яненко, Є. Сверстюк) не потребують особливих коментарів, а хіба глибокого усвідомлення радикального несприйняття чинної кримінальної орди при владі та виродків з радянської доби, отаборованих у міносвіти. Звісно, що їхнє місце не просто на смітнику історії, а в тюрмах особливого режиму. Без покари їх за посягання на правдиву українську історію наша діяльність не має сенсу. Натомість ті тіні радянського минулого – чорного і кривавого – повертають на сторінки підручників Г. П'ятакова (російський більшовицький діяч шовіністичного спрямування), М. Щорса (військовий діяч більшовицької орієнтації), Ю. Коцюбинського (негідний син відомого батька- письменника, що штиком утверджував окупаційну большевицьку владу в Україні), Г. Петровського (один із запеклих організаторів Голодомору) та ін. менше одіозні постаті.
Постає запитання, чи можуть навіть найкращі законопроєкти у системі вищої чи середньої освіти зупинити війну з українською історичною правдою, якщо ми не зупинимо цього на ментальному рівні щоденної деколонізації нашої суспільної свідомості?. Думаю, запитання риторичне. Думаю, що найкраща інтелектуальна форма спротиву – заглиблюватися у ці марковані совком від міносвіти історичні події та постаті. Бо вони незнищенні і кличуть нас, по-перше, до утвердження правди, по-друге, до війни з радянським минулим у нашій свідомості.
Завершуючи, згадала, як нещодавно скаржилися мені студенти Національного університету "Юридична Академія імені Ярослава Мудрого" у Харкові, коли якесь професорське створіння на прізвище Лозо В'ячеслав Іванович заявляло їм мовою окупації, що українського народу не існує, як і його мови... Як ще захистити цих студентів, як не через щоденну агресивну форму спротиву радянським помилкам природи. Сміймося їм в обличчя і творімо свою, велику українську історичну правду. Всупереч. А не завдяки. Стимулює неабияк. Словом, закони вмирають, а історична правда – ніколи.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
