Н Е З А Л Е Ж Н І С Т Ь

Це неоцінений дар від Бога, що саме наше покоління – поважних, зрілих і юних – стало свідками проголошеної Незалежности. Однак проголосити ще не означає втілити. Кожне покоління має свою плату за Незалежність рідного дому – України: хто кров'ю, хто молитвами, хто інтелектом, хто фізичною працею, а дехто – нічим. Кожен має вибір, аби примножити або відняти у самих себе Незалежність.

Що означає це вимріяне віками поняття? Пригадую, як у школі ми вели "Щоденники відвертості" і писали там про свої найбільші життєві цінності. Для мене завжди було визначальним і першорядним поняття НЕЗАЛЕЖНОСТИ. Бо воно зі сфери ДУХУ. Воно першопричина вільного розвитку.

Незалежність народжується з аристократичного Духу, що не приймає жодної форми приниження та поневолення і діє через найрізноманітніші форми спротиву: від збройного до мирного. Потреба незалежности виправдує будь-які методи її досягнення у боротьбі з ворогом.

Незалежність народжується з людської і національної гідности. Гідність – це злагода з Богом, це відчуття господаря у власному домі, це пріоритет закону совісти. Невільники не знають гідности. Їм не потрібна незалежність – вони потребують лише зручнішого хомута.

Незалежність народжується з полярностей: любови і ненависти. Любови до істини та добра. Ненависти до насильства та зла. Любов треба захистити, насильство та зло – щоденно знищувати.

Незалежність народжується з рівноваги прав та обов'язків. Бо лише права – це сваволя. Лише обов'язки – це неволя. Незалежність – це гармонія прав та обов'язків перед своїми батьками, дітьми, батьківщиною.

Незалежність народжується з пізнання Правди. Правда робить нас вільними і сильними, омана – сліпими й дурними.

Чи маємо ми державну незалежність: політичну, економічну, інформаційну, ментальну. Я навмисне у зворотному порядку розташувала визначальні складники Незалежности, бо перший її складник – це зовсім не державні інституції, а спосіб мислення та світогляд громадян. Народ визріває до політичної незалежности лише тоді, коли одержимий ідейним пріоритетом – націєцентричним самоусвідомленням. Економічна незалежність – це всього лиш товарно-грошовий вияв політики. Інформаційна незалежність – це всеохопний культ власної мови та культури. Чому ми всього цього ще не маємо? Тому що рівень масового національного самоусвідомлення не сягнув ще своєї незворотної кульмінаційної точки радикального протистояння колонізаторам і плебеям. Підтвердження цього – чинна неукраїнська влада як типова колоніяльна адміністрація, що смакує свою нікчемну московську залежність та у своїй позірній силі демонструє абсолютне безсилля у незалежному державотворенні. Теперішня митна війна з Московією така справедлива, закономірна і логічна, що не викликає ані найменшого співчуття до нашого горе-бізнесу. Бо чи він реально наш? Де цей бізнес, коли чавлять нашу мову, здають московським попам церкви, змосковлюють український інформпростір, маргіналізують українську культуру? Чи стане ця війна уроком для духовних невільників? Це винятково їхній клопіт, блискуче уособлений кримінально-здичавілою і плебейською москвоязичною владою. Незалежність – це усвідомлення народом свого значеня для себе, для нації і держави та людства. Коли ні, то чому хтось має усвідомлювати проблеми несвідомих, а понад то їх вирішувати?

Отож нарощуймо нашу внутрішню питому силу, творімо самодостатню націоналістичну політичну та економічну еліту – і зовнішня сила прийде сама, а про Московію навіть китайці забудуть. "Той, хто розширив межі римського Духу, переважає того, хто розширив кордони римського володіння," – мав рацію Цезар, кажучи так про Цицерона.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.