МОВНЕ ПІКЕ ЗДИЧАВІЛОГО РЕКТОРА
Мова найпереконливіше сигналізує про проблеми суспільства. І не важить, що з тим не погоджується якась частина українського суспільства і політикуму зокрема. Від цього об'єктивна мовна реальність не зникає.
Нещодавно до мене звернулися студенти першого курсу літакобудівного факультету Національного аерокосмічного університету "Харківський авіаційний інститут" з проханням вплинути на керівництво вишу, що по-дикунському ставиться до державної мови. Декан літакобудівельного факультету В. М. Кобрин на вимогу студентів не сформував окремих українсько- і російськомовних груп з кожної спеціяльности. Хоч, як на мене, це неприпустиме явище, аби у виші чи школі панувала українсько-російська двомовність, себто двоязичність. Отож прохання про різномовні групи свідчить про глибинність і задавненість нашої мовної хвороби і катастрофічну колонізованість свідомости. Звісно, вимога студентів заслуговує на найвищу повагу і сигналізує про народження нового, українського покоління на відміну від розумово відсталого совка, що окопався у цьому виші з претензією на науковість.
Як наслідок, всі 11 груп – російськомовні і право на державну мову навчання цілковито зневажено. Більшість дисциплін читають мовою окупанта, що не лише викликає зрозуміле політичне відторгнення, але й на рівні філологічному ускладнює розуміння висловленого, позаяк лексична розбіжність між українською та російською мовами складає 38% відсотків, тоді як між українською та чеською така розбіжність – 36%, а між українською та польською – 30%.
Свідомі і вільні студенти повідомляють, що керівництво літакобудівельного факультету перешкодило їм складати модулі українською мовою, а також узяти участь у щорічному студентському культурно-мистецькому конкурсі "Мова – твого життя основа". У відповідь від викладача катедри технологій виробництва літальних апаратів вони почули, що "Харків – це російська територія, тому їдьте собі до Львова і там командуйте". Направду, цей горе-викладач, мабуть, найкращий учень кернесодобкіних і застряг своїм печерним мисленням у чорносотенно-шовіністичній добі. Варто сфотографувати його писок, аби поспоглядати цей викопний решток московського шовінізму та українофобії. Благо, світлі молоді люди дають реакцію на це дикунство.
Натомість, як ствердили студенти, заступник завідувача технологій виробництва літальних апаратів О. М. Застело переказав студентам думку ректора В. С. Кривцова: "Вивчати авіацію та космонавтику треба лише англійською і російською мовами, вивчати ж українською – повний ідіотизм". Коментарі, звісно, зайві. Хочеться, направду, не у космос таке поріддя відправити, а спустити в каналізацію як останній непотріб часу. Мабуть, це ректорське нещастя не знає, що перша енциклопедія з кібернетики була саме українською мовою, як і перші перекладні лексикографічні здобутки народилися винятково в Україні ще в ХVI ст., а не в Московії, а перші лекції народною українською мовою були прочитані саме у Харківському університеті. Убивчою є правда, що у сталінські часи, 1951 року, студенти Харківського університету виступили проти складання іспитів російською мовою. Вирок: 33-ьох найактивніших розстріляли, 800 репресували. Ось таким способом Харків ставав "русскім городом". Учитель Харківської гімназії 1807 року Т. Селіванов писав: "Ми застали в училищах самого Харкова вчителів, які так і чесали по-українськи з учнями; ми, тобто ті, що прибули із семінарії вчителі, за розпорядженням начальства зламали їх і привчили говорити по-російськи" (див. Лизанчук В. Навічно кайдани кували. Львів, 1995, с. 79).
Я звернулася з депутатським запитом до Генерального прокурора України В. Пшонки, щоб: 1) ретельно перевірити викладену в запиті інформацію щодо публічного приниження української мови, розпалювання міжнаціональної ворожнечі ректором Національного аерокосмічного університету "Харківський авіаційний інститут" В.С. Кривцовим і викладачами цього вишу;
2) у разі підтвердження інформації, викладеної у зверненні до мене студентів літакобудівного факультету Національного аерокосмічного університету "Харківський авіаційний інститут", вжити заходів прокурорського реагування.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
