ПЕРЕДРІЗДВЯНІ ВІЗІЇ БОГА ТА ДУШІ ВІД СТЕПАНА БАНДЕРИ
Напередодні Різдва Христового маємо за особливу потребу поміркувати над нашим призначенням у світі. Неабиякі розмисли щодо цього зоставив нам Степан Бандери, ювілей якого ми відзначили смолоскипною ходою. Пропоную невеличкий уривок зі своєї розлогої розвідки про концепти БОГА та ДУШІ у сприйнятті Степана Бандери.
Концепт БОГА
Степан народився у родині греко-католицького священика Андрія Бандери і Мирослави Глодзинської – доньки священика. Батько не відділяв релігійних переконань від національних, тому у пору першої світової війни пішов добровольцем до Української Галицької Армії польовим капеланом. Після поразки повернувся до священичої роботи. 10 липня 1941 року отця Андрія після довгих допитів розстріляли енкаведисти. Незадовго до вбивства отець казав: "Насильна смерть від більшовицької кулі або від катувань у в'язницях НКВС прискорить мою зустріч зі споконвічним Богом!" [Ігор Цар. "За що ми любимо Бандеру", Львів, 2009, с. 12]. Так і сталося.
Степанове трактування Бога випливало з органічного родинного середовища. Однак найважливіше полягало у самому усвідомленні Божої присутности: "Свідомість, що з нами Бог – це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання" [с. 414 – далі покликання на сторінку з праці Степана Бандери "Перспективи української революції", Дрогобич, 1998]. Саме Господа С. Бандера називає "невичерпним джерелом" людської сили. Національні і людські прагнення до волі та правди мислитель вмотивовує їхньою Божою даністю, волею і призначенням: "Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіма народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. Не хочемо бути ані об'єктом, ані спричинником поневолення, визиску і кривди. Ми боремося активно за волю і правду не тільки тому, що їх потребуємо для себе, але передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею Божою. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародному загарбницькому імперіалізмі" (с. 420).
Поняття правди і любови невіддільні від Бога – вони є самим Господом: "Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда. Туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто і ніщо не відверне людства [...] Так само не згасити большевикам любови ближнього, почуття справедливости та прагнення її тріюмфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти, підвалини взаємин між людьми, які голосом совісти завжди відзиваються в душі" (с. 412)
На думку С. Бандери, руйнування християнського світогляду – це знищення визначальних духових засад українця. Найбільше лихо – у матеріялістичних псевдоцінностях більшовизму, тоді як "Український світогляд є християнський" (с. 140). На суді над убивцем С. Бандери дочка провідника Наталя закінчувала свою промову характерними словами: "Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну – за свободу всього світу" ["Вбивство Степана Бандери", Львів, 1995, с. 215]. Феномен християнства у його одночасній універсальності та індивідуальності – людській і національній.
Концепт ДУШІ
Якщо б нам відкрився Господній лексикон – то, мабуть, серед стрижневих слів і найпевнішої Його реальности було б слово – ДУША: ця невидима, але наскрізь визначальна сакральна субстанція життя людини і її стосунків з Богом. "Душа – це те, що робить траву травою, ліс – лісом, людину – людиною. Без душі трава – сіно, ліс – дрова, людина – труп", "Бо не тіло, а душа є людиною", – каже Г. Сковорода.
Це слово-концепт пронизує праці С. Бандери, позаяк він сам був передусім ДУШЕЮ, що матеріялізувалася і в житті, і після його смерти у мільйонах убитих, живих і ще не народжених його наступниках. Його душа дала назву народові – бандерівці, а Львів і досі називають Бандерштатом... Бандерина візія ДУШІ як сакрального і визначального первня людини має три площини: Божу, людську і національну, що вписані у політичний вир життя.
Божу тому, що "людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя" (с. 412). Характерно, що на суді Бандера, якого звинувачували у вбивстві польських прислужників Бабія і Бачинського, підкреслив: "Коли ж хтось добровільно і свідомо співдіє з ворогами в поборюванні, і то фізичними методами, українського визвольного руху, ми стоїмо на становищі, що за такий злочин національної зради належиться лише кара смерти".
Неминучим є у Бандери вплітаннях високих істин у суспільне життя – бо людина обов'язково суспільна, себто покликана жити у спільноті родинній, національній, державній. Катастрофою для тих трьох типів спільнот стала більшовицька війна з релігією, з Христовою Церквою, однак, зауважує мислитель "закладеної в людській душі основи віри: туги за Богом і шукання Божества" знищити неможливо (с. 412). Людина житиме повноцінним життям лише у контакті з Всевишнім. Блискуча метафора від Бандери "туга за Богом" оприявнює живучість душі: вона є, позаяк тужить за політично убитим Богом. Вмонтовуючи поняття ДУШІ у політичний вир, С. Бандера віднаходить "істотну причину невдачі більшовицької інженерії в духовій ділянці": "вона натрапила на такі первні в душі людини, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерти" (с. 412). Там, за цією межею, Істина, тотожна Богові. Слушно казав 1939 року міністр закордонних справ Польщі пан Бек: "Коли на нашу землю прийдуть німці – вони заберуть свободу, коли – москалі, то заберуть душу".
Невідступно аналізуючи двобій націоналізму з комунізмом, мислитель констатує: ця боротьба є змаганням за душу людини: "Основна частина боротьби революційної організації з ворогом – це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби" (с. 286); "Між московським большевизмом-комунізмом і українським націоналізмом іде найважливіший змаг за душу українського народу" (с. 322).
Люди звикли піклуватися про свій фізичний стан. Зрештою, інстинкт самозбереження завжди на сторожі. Однак ще більшої праці і турботи потребує душа. С. Бандера розмірковує про це передусім у контексті виснаженої душі цілого народу: "Сили душі кожної людини й цілого народу теж потребують плекання й наснажування, особливо тоді, коли їх переобтяжено постійною надмірною напругою. Це мусить мати на увазі кожний, хто турбується про долю свого народу" (с. 413). Найпевніші ліки для виснаженої душі – це віра. Саме вона "найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти" (с. 413).
Зміна світу і суспільства лежить аж ніяк не в царині виробничих відносин, хоч вони як складник засадничої зміни посідають якусь частину важливого місця. Загадка зміни світу і суспільства у цій самій невидимій субстанції, що дає дихання життю: "У масовості лежить сила і забезпека революційної підготови. Бо її властива суть – це свідомість, внутрішнє переконання і наставлення кожної людини, заховане в її душі" (с. 260). Постійне звернення мислителя до внутрішнього світу людини вможливлює зазирнути у його глибини. Саме ця бездонна інтравертність давала такий всеосяжний екстравертний вислід – ОУН як провідна політична сила Західної України, УПА як феномен змагання з двома тоталітарними режимами, теперішнє відродження націоналізму.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
