ПЛАТА ЗА ЛЮБОВ ДО КАТА
Це зовсім не початок війни між Росією та Україною. Це перехід її у кульмінаційну стадію. Ця війна з українським духом триває від часів Володимиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського, який 8-12 березня 1169 року до тла зруйнував Київ. Зруйнував так, як не руйнували половці, татари та всякі інші загарбники. Отож етнічна чужість стала основним мотиваційним приводом до погрому. Далі Переяславська трагедія 1654 року з найтяжчими наслідками аж до відновлення Української держави за понад 300 років. Проте відновлення суто зовнішнє, позаяк внутрішньо країна зосталася поневоленою на духовному рівні: чужа мова, чужа церква, спотворена історія. Душу витрушено, вичавлено і наповнено московською сутністю.
Ці три первні незалежного розвитку кожної держави – мова, церква, історія – не мали українського сенсу, тому Українська Держава не зростала. Звідси всілякі розмови зараз про подолання корупції, чесні суди, соціяльну справедливість не мають жодної перспективи. Знову нехтується первинне і заступається вторинним. Сковорода пророчив, що "всяке видиме залежить від невидимого". Невидимою є наша національна сила, яку впродовж кількох місяців демонстрували майданівці, що прийшли з бандерівськими гаслами і прапорами, засвідчивши саме націєцентричний вектор наших революційних змагань. Серед полеглих героїв промовистою є смерть 16-ьох націоналістів-свободівців, моїх побратимів: Олександра Капіноса, що 12 днів голодував на мовному майдані у липні 2012 року, Устима Голоднюка, Миколи Дзявульського, Сергія Бондарчука, Олега Ушневича, Василя Мойсея, Юрія Паращука, Сергія Дідича, Едуарда Гриневича, Ігоря Дмитріва, Георгія Арутюняна, Володимира Кульчицького, Романа Точина, Івана Бльока, Ігоря Сердюка, Владислава Зубенка...
Звісно, націоналістичний вектор майдану став шоком для ліберальних середовищ країни, які, затаївшись на час найгострішого протистояння з владою, тепер отямились і затягли осанну російській мові з дивною упаковкою "Єдіная страна". Горе нам, українцям. Виявилося, що УКРАЇНСЬКЕ В УКРАЇНІ НІКОЛИ НЕ НА ЧАСІ. Відворотне угодовство перед московською агресією заступило світ Божий. Прийшов озброєний до зубів ворог – і перше, чим поступається відсортована частина суспільства, це МОВА. Найвища Божа даність, основний ідентифікатор нації, "перший і останній бастіон захисту держави", душа народу. Те єдине, що робить Україну неповторною культурною спільнотою і самодостатньою нацією. Чи може бути зрада ще більшою, як відступництво від материнської мови на догоду диявольським силам? Ворог розуміє, чия мова, того й влада. Плебей на питомій українській землі із винятково українськими діялектами знаходить бездієву мотивацію, що це задля "єдінства страни". Направду, згвалтуй мене задля збереження цноти...
Стоячи над смертями сотень наших героїчних людей, убитих, покалічених, спалених у крематорії, втоплених у Дніпрі, прошитих снайперами, тепер зі ЗМІ чуєш слово "бандерівець" у негативному контексті поряд із брутальним маніпулюванням мовною проблематикою із системним наступом на українську мову. Цією брутальщиною зомбують людей: начебто скасування українофобського "мовного" закону потвор Ківалова-Колєсніченка спричинилося до війни з Росією. Може, з них ще героїв зроблять? Направду, треба бути або агентами Москви, або випотрошеними тілами, щоб сіяти таке божевілля. Саме під час війни мова є основним прапором окремости. Саме мова Півдня та Сходу найяскравіше сигналізує про глибинний рівень поневолення і знищення українців. Саме українці тих теренів спраглі на мову своїх дідів та прадідів. Саме тепер вони потяглися до свого духовного коріння, яку слабовольний суспільний прошарок знову намагається вирубати. Трактую це мовне божевілля у контексті московської агресії як визначальний Божий виклик нації. Мовою як душею не компромісять. Питання мови – це питання духовної влади, що породжує всяку іншу владу. Від століття до століття, року до року ми отримуємо владу, що не гідна високого духовного призначення серцевини нашого народу.
Попри нову жертву – Небесну сотню – знову глушиться голос Бога: звільніться докорінно, на рівні національного самоусвідомлення. Є всі можливості для цього. Думка Юрія Іллєнка про "державомовну шизофренію" неабияка допомога в цьому: "Що означає словосполука "друга державна мова"? Воно означає, що ніби існує на цьому терені друга держава, – і не менше. Паралельна держава. Російськомовна держава. Тіньова держава, якій ніби належить левова частка економіки, мови, культури, історії, території, віри, сумління і нещастя корінної нації. Проте таке явище в історії має більш виразну і бездоганну дефініцію – окупація". До слова, коли Наполеон віроломно увірвався до Росії, то російське офранцужене дворянство почало масово відмовлятися від французької мови. Росія вистояла. Наполеон упав. Натомість українські "просвітителі" вже всі покотом лягають під ворога, припудрюючись "єдінством страни". Дай московитові відкусити пальця – відгризе по лікоть. Жодних поступок агресорові. Це єдиний спосіб врятувати національну гідність та Українську Державу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
