Шевченкові Імперативи
Чому ми такі спраглі та одностайні у сприйнятті його безсмертя? Звідки його незгасна злободенність і духовна сила? Чому він і нині животворить із далекого 1814 року? Вкладу відповіді на ці запитання у його визначальні імперативи.
Імператив перший – МОВА. Сам зазначив, що "вірші мої подобалися, можливо, тому тільки, що по-малоросійському написані". Буття і смерть мови розгортав у ланцюг безумовної вірності їй ("Говорити вмію (йдеться про російську – І. Ф.) – Та не хочу..." та брутального відступництва ("...і землячки Де-де проглядають. По-московській так і ріжуть..."). Трактував слово як голос Бога і сторожу нації. Раював у своїй мові і нею прострілював Російську імперію, за що і відправлено у степи казахські. Мовою прокладав демаркаційну межу між народами: "...на москалів не зважайте, нехай вони пишуть по-своєму, а ми по-своєму: у них народ і слово, і в нас народ і слово". Хто поступається своїм словом, того не врятує жодна мілітарна зброя. Українці відступилися у ХVIII ст. від своєї мови. У ХIХ ст. саме цією мовою Шевченко їх воскресив.
Імператив другий – ідентичність. Дмитро Донцов наголосив, що він "бундючному чужому протиставив величне й потужне своє". Проживши на чужині 30 років зі своїх 47-ми, зберіг свою наіональну окремість як основний стрижень бутя людини: "Нема на світі України. Немає другого Дніпра. А ви претеся на чужину...". І це в умовах недосяжної мрії про власну державу та повсюдне панування чужої мови та культури. Основним ворогом української ідентичности вважав найбільший переступ – яничарство. Такої сили викриття яничарства наша культура не знає і досі: "А тим часом перевертні Нехай підростають, Та поможуть москалеві Господарювати Та з матері полатану Сорочку знімати...". Просто і відкрито заявляв: "Я нічого не хочу – тільки, щоб люди свого не цурались".
Імператив третій – самодостатність. Виростаючи з гайдамацьких генів, нарощував їхню силу з усвідомлення своєї пекучої і правдивої історії, яку трактував винятково крізь питому, національну оптику. Три історичні постаті – Хмельницький, Петро I, Катерина II – стали трагічними фокусами української історичної долі. Він не був двозначний в їхній оцінці: "Ой Богдане! Нерозумний сину!... Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала". Щодо російських тиранів був відвертий, як ніхто донедавна: "Це той перший, що розпинав Нашу Україну, А вторая доконала Вдову сиротину. Кати! кати! Людоїди!". Спільність з російською державою – це приреченість...
Імператив четвертий – боротьба. Навіть за тяжкої хвороби, пишучи "Як умру, то поховайте...", апелює до нас живих: "Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю волю окропіте". Проте неможлива свобода свого краю, коли московською ордою поневолені сусідні народи. Його "Кавказ" – патрони духу для вірменів та грузинів, що цьогоріч віддавали життя за нашу українську свободу. Вірменський поет, сучасник Тараса Шевченка, Налбандян, спостерігаючи за його несхитною боротьбою та творчістю, назвав нашого поета "пророком свободи". Сергія Нігояна куля прошила у слова "Борітеся – поборете, Вам Бог помагає". Українськими Героями стали грузин Дато (Давид) Кіпіані та вірменин Георгій Арутюнян, симпатик ВО "Свобода"...
Імператив п'ятий – плата за любов до ката. Нема дрібного переступу чи зради. Всі вони зло. У якийсь історичний момент, як, до прикладу, тепер вони стають лавиною, що забирає життя відданих та одержимих. Страшно, але правда. Герої платять за покидьків. "Великий льох" цьому найкраще тлумачення. Душа тяжко карається у пеклі за те, що колись, у житті, з відрами вповні перейшла шлях, яким їхав Хмельницький присягати московському цареві; друга – напоїла коня цареві Петру, коли той повертався з Полтави після перемоги над Мазепою; третя – за те, що безтямним дитятком усміхнулась "вовчиці" Катерині II. Невмирущий публіцист Анатолій Погрібний зауважив, що цей Шевченків імператив полягає у необхідності "пильнування національної чести та самоповаги", у неможливості "поступок і в дрібному", "про брутальність та гріховність колінкування перед ворогом, про потребу нетерпимости до нього, надто ж у випадку, коли він, ворог, таки ж нашого ураїнського походження. Як же ми відстаємо і сьогодні від вимог свого Вчителя!". Українка Матвієнко, голова Ради Російської Федерації, оголосила рішення про дозвіл вводити російські війська до нашого Криму. Отож Шевченко – приклад неспинного морального духозведення.
Дякую Богові, що саме нашому поколінню судилося увійти у цю купіль Духу – двохсотлітній ювілей пророка. Перемогти рабів у собі – це найкращий дар поетові.
