17 квітня 2014, 21:38

Єдина країна – Єдіная страна – Єдіная Рассія



У заголовку "Єдина країна – Єдіная страна – Єдіная Рассія" брязкотить

ланцюг з кайданів багатостолітньої мовної деградації українців від часів перших воєнних московських залог (гарнізонів) після злощасної Переяславської ради 1654 року до теперішньої окупації Криму та сепаратистської агонії у Донецьку та Луганську. Не стільки проблем із окупованими територіями – як найстрашнішими є проблеми з вичавленим українським Духом та з'яничареною Душею. Слушно про це 1939 року заявив міністр закордонних справ Польщі пан Бек. Польщу тоді окуповувала Німеччина і Рассія: "Коли до нас прийде німець, то забере у нас свободу. Як прийде москаль – то забере ДУШУ". Коли забере ДУШУ, то ніким буде цю свободу відвойовувати. У цьому і полягало завдання московського окупанта у різні історичні епохи, незалежно від того, хто очолював цей народ, замішаний свого часу на українсько-татарсько-фінно-угорській крові. Вийшло щось зовсім не перетравне для світу, що заслуговує лише на результативне спілкування мовою гармат. Тільки життів людських шкода. Звісно, що з нашого боку. Понад то після загиблих незліченних Небесних Сотень упродовж усієї нашої кривавої історії боротьби з кацапами, що з тюркської означає "різунами".

Те, що ДУШУ таки вичавлено, видно з того, як найвищі державні чиновники спроституйовано лягають під брутальний українофобський закон Ківалова-Колєснічєнка і наче мантру повторюють: "Будемо жити за цим законом. Ніхто його скасовувати не буде". І це попри те, що за скасування цього московського замовлення у виконанні агентів Москви Ківалова-Колєсніченка, проголосувало 232 народних депутати у ще кривавий день 23 лютого 2014 року. Голова ВР України не підписав цієї постанови до виконання. Нема вже у Верховній Раді України агента Москви Колєсніченка, натомість московські холуї з партії убивць – регіонів та комуністів, а також їхні підспівувачі – вишукують найрізноманітніших вивертів, аби вгодити путінському "язику", бо саме його волю виконують, домагаючись преференцій для мови окупанта. Слушно зауважила свого часу колишня дружина Путіна: "Межі російської мови – це межі Російської держави".



Натомість Михайло Грушевський зробив загальновідомими слова видатного українського лінгвіста Олександра Потебні про те, що "будь-які бажання, що минають мову, збудовані на піску". Москаль це дуже добре розуміє, натомість малоросійський яничар тупо йому служить.

Головне наше завдання сьогодні – наповнити реальним змістом державний статус української мови і внеможливити втручання місцевих органів влади у цю норму Конституції України. Змінити це можливо лише через 300 голосів у Верховні Раді. Отож і не мрійте, українофоби, сепаратисти, федерасти, ліберасти, пофігісти і всі ті, яким "ліш би чєловєк бил хароший", "язик – єто нє главноє". То чого ж скаженієте, лицеміри і фарисеї, коли це "нєглавноє" зачіпають?

Для всіх них нагадаю геніяльну хрестоматійну фразу від Шарля Бернара: "Людина, що не знає мови народу, серед якого проживає, є або гостем, або хамом, або окупантом". Хіба додам, що гостя слід прийняти, хама – послати, а окупанта – розстріляти. Тоді буде лад у всьому. Вперед, сильні і вільні, у визволенні нашої території Духу. Тоді не буде загроз втратити просто територію.

powered by lun.ua

БАЗАР 1921: 100 років ГЕРОЇЗМУ і ТРАГЕДІЇ

Надій не лишалося ніяких. Тепер ішла мова лише про гідну смерть... Гриць Рогозний 100 років самотности національного здвигу українців...

МОВА СЬОГОДНІ – ЦІНА ЖИТТЯ

Мова – кордон і зброя, дім і фортеця, шлях з минулого в майбутнє – в безсмертя. І.Ф. Особливість українських реалій в тому, що саме МОВА тривалий час заступила собою відсутність Української Держави...

СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ ВИДАТНОГО НАУКОВЦЯ і ПОЛІТИКА ВОЛОДИМИРА КУБІЙОВИЧА (23.09.1900-2.11.1985)

Найкращою зброєю поневоленого народу в часи миру є наука. В. Кубійович 23 вересня 1900, Новий Санч, Лемківщина, Україна, тепер Польща -2 листопада 1985, Париж...

З НАГОДИ УРОДИН ОЛЕНИ КУРИЛО

Олена Курило – чужинка родом, що визначила мовну норму української мови у ХХ-ХХI столітті. Навчала не правил, а любови до нашої мови...

Люстро для Д. Разумкова: мова як лакмус світогляду

У контексті неминучого самопоїдання павуків у банці, себто відставки голови Верховної Ради Разумкова, – варто нагадати про його ставлення до української мови та хоч якось отямити його теперішніх наївних адораторів...

Зеновій Красівський: аристократ націоналістичної ідеї

Я твердо переконаний, що права народу ніхто ніколи не підносив нікому на тарілці. Той стан, у якому перебуває нарід, є наслідком обставин і потенції його духа...