3. Своєрідність мовних яничарів від Садового
Вони назвалися промовисто: "Самопоміч". У парламенті реально помагають винятково собі, починаючи від криків багатоквартирної Гопко про збільшення депутатської зарплати (і збільшили), до категоричного заперечення зняття депутатської недоторканності від Сироїд (і не скасували) і до дуже продуктивної роботи якогось Мірошника, що під час пленарного засідання планує свій відпочинок на Мальдівах. Про професійного севастопольського ошуканця, логічного собрата Садового, Костю Грішіна під кличкою Семьона Сємьончєнка, і не йдеться. Це за межами пристойного. "Ми брехні легше вірим, / Бо у правди крутіша путь" (Василь Симоненко).
Маємо типове зборисько людей за принципом симулякрів. Симулякр – це термін постмодернізму, що позначає "копію, оригінал якої ніколи не існував". Це типове постмодернове згромадження у нашій політиці яскравого символу повної кризи власної ідентичности і морального виродження. Звісно, вони можуть надягнути, як Садовий, на себе вишиванку, говорити у Галичині "Слава Ісусу Христу", монополізувати амвони у церквах, з яких найкраще маніпулювати людом зовнішніх форм існування. У цьому суть "віку голоти", що продукує розкладові моральні тенденції, але дуже пильнує форми. Ця форма змінюється залежно від "жолудкового інтересу" (Іван Франко) чи середовища.
До прикладу, садовісти у Львові – це "Слава Україні" і передові европеїзатори совкового розливу: вишукано вкрасти і красиво здурити, а наприклад, у Кривому Розі – просто "Здрастє" і "по панятіям". А вже як піяв по-кацапському Садовий до свого друга-регіонала Колеснікова, то хто хотів, той почув. Тому логічно, що саме в головах цього симулякрового середовища (краще "срєди") від Садового народилася ідея у лютому 2014 року, напередодні анексії Криму, у Львові говорити мовою окупанта. Притрушено цю хвору ініціятиву симулякрів пудрою солідарности з рускоязичними. Бо для чого їм, симулякрам, солідаризуватися з вільними українцями Криму і Донбасу? Це ж дуже сильні люди, на відміну від слизьких пристосуванців садовістів. Подібне шукає і тулиться до подібного. Москвофіли у ХIХ ст. також були симулякрами і майже сто років тримали Галичину на службі у чужих хазяїв. Садовий врешті знайшов собі хазяїна-чужинця, що не говорить українською. Він у Дніпропетровську верховодить (для бізнес-потреби і під червоно-чорними прапорами) і з регіоналами злигається. Тому на Дніпропетровщині тепер "Самопоміч" – це чудове місце для регіоналів. І ця тенденція неухильно зростатиме. На Херсонщині ті самі регіонало-садовістські перетікання: там симулякри – це не елітні злодії зі Львова, а просто бандюки рівня януковича. Історія повторилися – Галичина знову народила Микиту Хруня, тільки з іншою власною назвою очільника партії "Самопоміч". Прізвище Хрунь деантропонімізувалося: це підлі, підступні і зрадливі обранці.
Садовісти-симулякри (або хруністи), на відміну від своїх спільників з парламентської коаліції, не діють так тупо, як БПП чи НФ. Ці відверто не голосують за те, щоб державний службовець володів державною українською мовою. Натомість від садовістів не голосує 5 осіб із 30: Маркевич Я., Данченко О., Острікова Т., Сидорович Р., Скрипник О. Відтак очільник фракції "Самопоміч" – тінь Садового Березюк – непублічно на раді керівників фракцій вимагає від голови ВР Гройсмана (він теж не голосує за українську мову) оголосити керівникові апарату ВР п. Зайчуку догану за те, що питання захисту державного статусу української мови опинилося у порядку денному...Так діють лише підляки і боягузи. Союз причепуреного запанілого хохла та чужинця-олігарха – основна проблема України як залежної і не ствердженої держави. "Самопоміч" ідеальний приклад цього.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
