Чого ми їхали до Еспанії...
Робити добро дурням – те саме,
що підливати воду в море.
Сервантес
Чого ми їхали до Еспанії і що там робили? Їхали до Сервантеса і до Шевченка на запрошення ГО "Українці Алкали" з нагоди 10-річчя української школи "Світанок", зокрема Івана Вовка – викладача історії цієї школи, очільника ГО "Воля". Школа розташована в місті народження великого Сервантеса Алкала де Енарес (Alcala de Henares) недалеко від Мадрида – місця спочинку великого ідеаліста та волелюба. Їхали по Сервантесову та Шевченкову силу, по їхнє безсмертя та надактуальність. Їхали на Сервантесову землю, де звучить Шевченкова мова і де нещодавно у тому ж місті закладено Шевченків "садок вишневий" з нагоди його 200-річного ювілею. Знаково, що цього року в квітні минуло 400 років від дня смерти великого еспанця (1547-1616) – автора першого світового роману "Дон Кіхот". Знаково й те, що саме Іван Франко, століття відходу якого у вічність маємо того року, перший взявся до віршованого перекладу цього еспанського й світового шедевру...Так зійшлися у невеличкій Алкалі, що з арабської означає "фортеця", три генії, над якими час не має жодної влади.
Отож особливе піднесення відчували ми, вільні українці – емігранти й гості, – що в парку О'Donell в Алкалі впродовж кількох годин звучала українська мова і пісня, а десь, за квартал від парку, животворив найбільший духовий скарб еспанців, особливо піднесений за диктатора Франко, музей Сервантеса. Дивно лише, що греко-католицький священик Іван Липка не знайшов часу на спільну молитву з випускниками та учнями школи... Подумалося, що з таких нібито незначних прогалин розпочинаються згодом незворотні ментальні зсуви в житті нації, що призводять до асиміляції та окупації. Де програє священик та вчитель, туди приходить окупант (Бісмарк). Це ми яскраво бачимо з теперішньої українсько-російської війни на Сході, яку псевдоукраїнська влада навіть війною назвати не здатна. На знак особливої подяки подарували школі книжки: національний фольклор, історія, мова – основні духові посили привезеної літератури. Слушно казав Сервантес: "Історія – скарбниця наших дій, свідок минулого, приклад і повчання для теперішнього, пересторога для майбутнього".
Почули і про проблеми школи: їхнє надмірне дроблення з метою директорської наживи; переобтяженість програм у суботній українській школі, де належало б вивчати лише дисципліни українознавчого циклу; самоуправство окремої директорки М. О. Палько, що у час російсько-української війни одноосібно перейменувала школу імени Героїв Крут на школу "Стожари"; проведення підсумкових атестацій у брутальній формі і з численними порушеннями... Як це все нагадало материкову Україну! Діяспора – це лише окрема вибірка з катастрофічної ментально-гуманітарної кризи, яку переживає Україна. Цікаво, чому батьки всі колективно не забрали своїх дітей після дикого перейменування школи з Героїв Крут на "Стожари"? Словом, відповідного листа з вимогою законодавчого врегулювання закордонної освіти та вирішення низки проблем щодо змісту освіти та технології проведення навчання й атестування скеруємо до Міносвіти та науки...
Любимо хрестоматійну істину про Колумбове відкриття Америки, проте для нас найбільшим відкриттям в Еспанії Мадридського регіону були самі українці-емігранти. Місто Вельва (а не Уельва, як це пишуть на московський зразок), з якого Колумб відправлявся у свою навколосвітову подорож, відкрилося для нас нашим греко-католицьким храмом святих Кирила і Методія.
Храм збудовано всього лиш за два роки й освячено щойно 31 травня 2015 року. Велика подяка за це будівничому храму й парохові отцеві Дмитрові Савчуку. Там ми відчули Україну у всій високості, а найбільше вдячні за можливість поспілкуватися з українцями у самому храмі під дивовижною мозаїкою, де зображено весь український духово-мілітарний пантеон: у центрі владики А. Шептицький та Й. Сліпий, обабіч Т. Шевченко, Б. Хмельницький, І. Франко, С. Бандера, Р. Шухевич – і легіони бійців за їхніми спинами. Ось вона – передусім Величність Духу і Слова, а відтак Зброї: велич нації і сила держави будуються мистецтвом та війною.
Мадрид знову манив Сервантесом – знаменитим пам'ятником письменникові у центрі столиці – й абсолютною еспаномовністю. На щастя, англійська там до нічого. Згадалася наша сталіца Кієф (Kiev, бо на Kyiw нема нацсвідомости!!!), залита московською блекотою, і західна сталіца Львов (Lvov – таке латиничне потворисько висвітлилося на таблі на летовищі в Мадриді в інформації про рейси від МАУ Каламойскава), засипана садовістським сміттям і зайшлими москвоговорящіми. Вони такі ТУПІ, що не здатні за 25 літ Держави МОВИ вивчити. Чи це, може, більшість українців такі поступливі та угодовські?! Єдиний шлях порозуміння з ними – не розуміти їхнього язика. Але я таки про силу Сервантеса, а не про зболену та окуповану Україну, що не вміє поки віднайти правдивої сили та гідности. То, може, треба повчитися в еспанців, де без знання мови навіть хати не прибиратимеш? Натомість у нас, "малих отих рабів німих", чужинці годовані на престолах сидять... А українець "...всі мови слов'янського люду – всі знає... А своєї дастьбі...". Так він, Шевченко, крізь товщу століть кричав в Еспанії на кожному кроці. Саме звідси ВІЙНА – бо зрадили свою святу мову-землю. Неможливо завоювати країни, не завоювавши її мови. Це відомо ще від Мак'явеллі. Отже, кожен російськомовний в Україні – це найкраще завоювання Путіна. А найкраще завоювання Еспанії – понад 20 еспаномовних країн світу.
Наша поїздка завершилася в Aristotle's School, у Мадриді конференцією на тему "Україна: вчора, сьогодні і завтра" за сприяння громадської організації "Воля" й асоціяції "Молода Україна". У конференції взяли участь доктор філологічних наук, професор "Львівської політехніки", народний депутат VII скликання Ірина Фаріон, віце-спікер парламенту (2012-2014 рр.), учасник бойових дій на Сході України Руслан Кошулинський. Серед гостей конференції – 1-й секретар Посольства України в Королівстві Іспанія Олександр Прокоп'юк, директор української суботньої християнської школи "Світанок" Мирослава Косовська, викладач Міжрегіональної академії управління персоналом та української школи "Наше майбутнє" Марія Мельник, учасники ГО "Воля" Геннадій Бєлов та Лариса Бєлова, Микола Смолярук, жіночої організації "Яворина" Оксана Чорна, асоціяції "Молода Україна" Ігор Кметик, молодіжної спортивної організації "Сокіл" Євгеній Вайдич, а також інші гості. Основна проблематика дискусії: освітня політика за кордоном і проблеми взаємин із чинним посольством.
Неможливо висловити подяки тим українцям Еспанії, що, попри тяжку працю на чужині, віддають свій час на розбудову патріотичних громадських організацій і найщільніше пов'язані з Україною через допомоговий рух нашій армії та системну освітньо-патріотичну діяльність. Пишаюся, що мого побратима, Івана Вовка, нагороджено найвищою партійною нагородою – золотим значком – символом ВО "Свобода". Відзначено й інших відданих та одержимих побратимів та посестр: Ларису Бєлову, Оксану Чорну, Євгенія Вайдича... Ці красиві і вільні люди – основний капітал нашої країни. Мала за велике щастя пізнавати їх, спілкуватися і співтворити з ними.
Нехай найкращою порадою для нас, українців, розділених тисячами кілометрів, але неподільних кровно і духово, метою і чином, – будуть слова невмирущого Сервантеса: "Спрямуй погляди свої на самого себе і намагайся пізнати себе, бо труднішого пізнання не можна собі уявити".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
