Закон про смерть державного статусу української мови N5670

Панове! Наводжу лише кричущі статті з мовного законопроєкту N5670, що логічно продовжує закон Ківалова-Колесніченка. Тому й кричать так голосно про нього, абсолютно замовчуючи ще два глибоких закони 5556 і 5669. Саме законопроєкт N5670 втілює в життя московсько-медведчуківську ідеологему "Єдина країна – Єдіная страна" і найпоказовіше про це свідчить Ст. 1, пункт 2, що практично скопійована зі Статті 6. "Державна мова України" із закону Ківалова-Колесніченка, пункт 3: "Обов'язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення".

Стаття 1. Українська мова – єдина державна мова в Україні

2. Статус української мови як єдиної державної мови не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин. (Себто повне утвердження мов національних меншин у супротиві до державної мови, що для окозамилювання названа у статті "єдиною державною мовою". Саме це положення є наскрізною шизопсихоглосною ідеєю закону, що насправді за медведчуківсько-порошенківськими і садовістськими планами має зреалізувати гасло "єдина країна – єдіная страна").

Стаття 2. Сфера дії Закону.

2. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. (Себто зумисне виведення державної мови з приватної сфери, що є ірраціональною основою утвердження державної мови).

Стаття 20. Державна мова у сфері телебачення та радіомовлення

6. З метою задоволення потреб національних меншин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою телерадіоорганізації можуть здійснювати мовлення іншими мовами. Сумарна тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати для загальнонаціональних мовників – 10% від часу добового мовлення, для регіональних та місцевих мовників – 20% від часу добового мовлення, а для суб'єктів державного іномовлення України – 60% від часу добового мовлення. (Себто подальша мовна шизофренія в інформпросторі, що руйнує підсвідомість, особливо на рівні змушеного перемикання мовних кодів).

Стаття 21. Державна мова в друкованих засобах масової інформації

2. За бажанням засновника друкованого засобу масової інформації він може видаватися також у двох чи більше мовних версіях, одна з яких – державною мовою. При цьому обсяг, зміст, періодичність версій іншими мовами мають відповідати обсягу, змісту, періодичності версії державною мовою, а тираж української мовної версії має становити не менше 50% сукупного тиражу всіх мовних версій цього друкованого засобу масової інформації. (Себто свідомий курс на паралельне існування інших мов, що обмежуватимуть поле державної мови).

Стаття 22. Державна мова у книговиданні та книгорозповсюдженні

2. На розсуд авторів, видавців книжкове видання може видаватися поряд з державною мовою іншими мовами. При цьому текст, обсяг, зовнішній вигляд книжкового видання іншою мовою має відповідати тексту, обсягу, зовнішньому вигляду книжкового видання державною мовою. Кількість таких мовних версій книжкового видання не обмежена, при цьому тираж книжкового видання державною мовою має перевищувати тираж цього книжкового видання, виданого будь-якою іншою мовою.

5. Книжкові видання державною мовою мають постійно становити не менше 50% назв книжкових видань від загальної кількості назв книжкових видань в кожній книгарні, іншому закладі, що здійснює книгорозповсюдження, окрім книгарень, які розповсюджують книжкові видання виключно книги офіційними мовами Європейського Союзу. (Себто будь-який корисний ідіот законно зможе вимагати у будь-якій книгарні, де тепер, до прикладу, продають ВИНЯТКОВО українськомовні книжки, мати в продажу ОКУПАНТОМОВНУ літературу).



Стаття 23. Державна мова в сфері електронних інформаційних систем

6. Інтернет-представництва (в тому числі, інтернет-сайти, сторінки в соціальних мережах тощо) органів державної влади, підприємств, установ та організацій державної та комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також приватних підприємств що реалізовують товари та послуги в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (в тому числі, інтернет-сайтів, сторінок в соціальних мережах тощо), виконаних державною мовою, можуть також існувати версії іншими мовами. Версія українською мовою завантажується за замовчуванням та має не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії. (Себто яскрава демонстрація вторинности державної мови і випинання чужомовних пріоритетів в електронних інформсистемах та утвердження права на чужу мову).

Стаття 24. Державна мова в сфері інформації для загального ознайомлення

1. Інформація для загального ознайомлення (в тому числі оголошення, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша текстова, візуальна та звукова інформація) подається державною мовою та може дублюватися іншими мовами. (Себто демонстративна диверсія проти державної мови в найширшій сфері комунікації).

Стаття 26. Державна мова в сфері обслуговування споживачів

2. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. (Себто утвердження абсолютної необов'язковости державної мови у сфері сервісу, що є щоденним мовним буттям).

Стаття 29. Державна мова в сфері охорони здоров'я

1. Мовою охорони здоров'я, медичної допомоги та медичного обслуговування є державна мова.

2. На прохання особи, яка звертається по отримання медичної допомоги чи медичного обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. (Себто утвердження необов'язковости державної мови у царині здоров'я-життя).

Стаття 32. Державна мова у сфері транспорту

3. Мовою обслуговування пасажирів на транспорті є державна мова. На прохання пасажира його індивідуальне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін. (Себто абсолютне заперечення самого статусу державної мови, що передбачає передусім обов'язок застосування державної мови, а не способи її замінити!).



Стаття 34. Мова звернень до громадських об'єднань, політичних партій та юридичних осіб приватного права

2. Зареєстровані в Україні громадські об'єднання, політичні партії та юридичних осіб приватного права можуть також брати до розгляду звернення іншими мовами. (Себто показове усунення державної мови з суспільно-політичного життя).

І цю базгранину ці малороси під керівництвом, очевидно, що медведчука, називають "Закон України Про державну мову"! Насправді – це закон про смерть державного статусу української мови.

"Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають [...] Просвітити, кажуть, хочуть / Материні очі / Современними огнями".

Окремо про освітню статтю 17 дивись: НЕБЕЗПЕЧНО!!!! ПРО ЛІБЕРАЛЬНО-МОВНІ ОБГОРТКИ ''мовного'' законопроєкту N5670

Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, професор

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.