УБИЛИ ЗА МОВУ, за ІДЕНТИЧНІСТЬ
Україна не лише країна,
де я народився та мешкаю.
Україна – це моя МАТИ.
Артем Мирошниченко,
(22 жовтня 2019,
допис на ФБ)
8 грудня поховали нашого побратима з Бахмута, що на Донеччині, АРТЕМА МИРОШНИЧЕНКА (09.05.1983-05.12.2019). Усього 36 років земного шляху. Його убили два покидьки на прізвища Микола Барабаш, 16 років і Олександр Баришок, 17 років.
Микола Барабаш, із прийомної родини, студент педагогічного коледжу (мабуть, напрям фізичне виховання), спортовець (як бачимо, "без правил"), на суді 3 грудня 2019 року заявив, що не розуміє української мови і зажадав говорити російською мовою (до речі, це йому дозволяє наш "прекрасний" мовний закон 5670д, ст. 14). Адвокат Ольга Валентинівна Коломієць на зауваження активістів, що в суді хоча б вона повинна користуватися державною мовою, різко відповіла – "в нашом регионе все говорят на русском!" https://tyzhden.ua/Society/238284?fbclid=IwAR1jPWlgstMr03xwsU64fHcXZLmhKw2pLWWFklBiW4TbeuQ6TfCQYFSYkX4. Відтак активістів, на вимогу адвоката, видворено з залу суду, і, мабуть, як слушно припускає керівник Донецької організації ВО "Свобода" Марія Чашка, "разом гаварілі на понятном язике" (https://www.facebook.com/m.sonyachna). Запобіжний захід покидькові – домашній арешт. Таке рішення ухвалив суддя міського районного суду Олександр Любчик.
Олександр Баришок, нещодавно відрахований студент аграрного ліцею, що вчився на тракториста, з неповної сім'ї матері-інваліда третьої групи, проведе 2 місяці в СІЗО, без права внести заставу. Таке рішення Артемівського міського районного суду від 7 грудня 2019 року (суддя Ольга Конопленко). Він уже суджений за грабіж. За вироком від 21 листопада цього року О. Баришку присуджено 5 років ув'язнення з 1 роком випробувального терміну. Запитання: що робив цей покидьок на волі??? Шукав нову жертву? Знайшов. Найкращу жертву. В ліцеї його описують "як хлопця з неадекватною поведінкою". Мовленнєві навички, як видно з його реплік у суді, відсутні: заледве пов'язує слова російською... Пригадують, що в творі з української мови "Ким я хочу стати", написав, що хоче бути кілером. Цей шлях до кілерства він торував безпомильно: мав чинну перепустку на непідконтрольну територію і постійно туди їздив (так зване ОРДЛО). Зареєстрований він в Ясинуватій. Мати підозрюваного на суді згадала, що в день нападу син із другом прийшли до них додому, руки були в крові, а знайомий Олександра (тобто М. Барабаш?) пропонував повернутись та добити когось (див. https://freeradio.com.ua/drugomu-figuranti-spravi-pro-pobittja-aktivista-miroshnichenka-obrali-zapobizhnij-zahid/.
Отже, ці покидьки народилися вже в незалежній Україні в 2003 та 2002 роках. Навчалися в державних школах, мабуть, із ворожою мовою викладання. Жили практично в зоні війни і вже цілком сформувалися, не без впливу нашого окупованого інформаційного середовища, на убивць українців – людей діяметрально протилежного світогляду і цінностей. І саме МОВА вкотре здетонувала, стала ідентифікатором свій – чужий і спричинила звірячу бійку як убивство.
Натомість у тій самій прифронтовій смузі мешкав і творив Артем Мирошниченко. Артем, як відомо, цього страшного вечора 29 листопада о 21 годині повертався з фестивалю документальних фільмів про сучасну війну. Дивився фільм про висоту "Валера", де йдеться про події під Дебальцевим. Дивився зі слізьми на очах, згадуючи дні й ночі у Бахмутському шпиталі... І ось на його шляху, вже зовсім поблизу дому, постали два підпиті хлопці.
"Чего ты тут ходишь?", – спитали вони випадкового перехожого. Той щось відповів, та пришвидшив рух. "А на нармальном языке ти не можешь? Мы на этом не понимаем!" – почув він. Ці уривки діалогу випадково вітром донесло до людини, що проходила в цей час на іншому боці дороги. Вже після розголосу в пресі, вона подзвонила та розповіла цю історію, бо припустила, що це стосується справи Артема: збігалося місце та час. Та й нічого сумніватися – Артем, дійсно, міг відповісти виключно українською. Свідчити в суді та взагалі звертатися в правоохоронні органи людина не має намірів, при спілкуванні з журналістом попросила зберегти анонімність" (див.https://tyzhden.ua/Society/238284?fbclid=IwAR1jPWlgstMr03xwsU64fHcXZLmhKw2pLWWFklBiW4TbeuQ6TfCQYFSYkX4; https://zmina.info/news/pomer-aktyvist-miroshnychenko-na-yakogo-napaly-u-bahmuti/).
За дві години його, непритомного, знайшла місцева продавчиня. Повідомила рідних. У місцевій травматології зробили важку операцію на наскрізь проламаному черепі. Шість днів коми. 5 грудня Артемова війна закінчилася смертю... Бахмутська поліція затримала нападників наступного дня, 30 листопада. Виконувач обов'язків начальника Бахмутської поліції Ярослав Межений на терміновому брифінгу заявив: "Два мешканці міста Бахмута: одному 16, іншому 17, який раніше був засуджений за грабіж. Вони наздогнали його, один з них почав бити рукою і ногою по голові та тулубу, вже коли він лежав на землі. Потім він спробував його протягнути й кинути на узбіччя. Вже непритомного його ще раз кинули головою на тротуарну плитку. По другій людині ще йде слідство, а нападнику інкримінували статтю "Умисне тяжке тілесне ушкодження", але попри наше прохання про продовження арешту, можливий і інший варіант, бо він неповнолітній і раніше не притягався до кримінальної відповідальності". Як уже відомо сьогодні, "умисне тяжке тілесне ушкодження" перекваліфіковане в таке, "що спричинило смерть", себто покарання від 7 до 10 років.
Яким був цей невідомий досі всій Україні Воїн і Лицар українського тилу в прифронтовій смузі нашої землі АРТЕМ МИРОШНИЧЕНКО?
З початку війни вся родина Артема перейшла на українську мову спілкування і влилася до волонтерського руху: Артем плів маскувальні сітки, будував укріплення, допомагав військовикам у шпиталі (кажуть перечистив тонни картоплі...), опікувався покинутими тваринками, був активним учасником усіх патріотичних заходів, зокрема нашого націоналістичного Маршу УПА (див. ФБ від 13 жовтня: Марія Чашка разом з Андрієм Старухом та 46 іншими особами.14 жовтня о 13-ій годині Марш УПА "Захистимо українську землю! Я буду! Зустрінемось, як завжди! м. Київ, біля пам'ятника Тарасові Шевченку – https://www.facebook.com/events/380259106255977/
#Марш_УПА #Захистимо_українську_землю #Ні_капітуляції #НашіГерої #УПА #Бандера #Шухевич #Покрова #ВОСвобода).
Як згадує його брат Сергій, "Ми з Артемом від самого початку війни допомагали українській Армії. Коли місто було окуповане, допомагали військовим інформацією про ворога, а ночами зривали прапори з будівель "днр" і розфарбовували дерева в синьо-жовті кольори, щоб всі бачили, що в Бахмуті не вбили Україну і людям було легше чекати на звільнення ˂...˃. Артем розмовляє лише українською, як і я, і навіть його останній пост про українську мову" (https://www.unian.ua/incidents/10776326-na-donbasi-zhorstoko-pobili-volontera.html).
Марія Чашка, моя посестра, керівник Донецької "Свободи", каже, що: "Артем дуже принциповий у питанні мови. І справді завжди розмовляє українською, хоч на Донеччині ми дуже часто останнім часом при цьому чуємо, що скоро ми вас, "бандєров" тут передусимо... "Вони" добре розуміють, що наша мова – це зброя (ФБ, 4 грудня о 10:33).
У день похорону найдорожчі для нас слова рідних Артема, передусім батька: "Він дуже хотів жити, дуже боровся за своє місто, щоб у місті було гарно, а не небезпечно. Щоб тротуари були хороші, щоб світло горіло, щоб не били ліхтарів. Він допомагав військовим. Він весь час був у роботі, але ми недооцінювали це. Він дуже любив тварин, рятував їх. У нас захворіла кішка, і він навіть кредит взяв, щоб її вилікувати. Він навіть мух не вбивав, а відпускав їх у вікно" (батько Микола Мирошниченко). Братовá, пані Катерина Мирошниченко, називає Артема найдобрішим з усіх людей, яких знала: "Він допомагав буквально всім: котика витягти, у шпиталі допомогти, у побутових речах. Є активісти, які щось доказують, а він нікому нічого агресивно не насаджував. Він був побитий нізащо, бо просто захотілося" (https://freeradio.com.ua/v-bahmuti-poproshhalis-z-aktivistom-artemom-miroshnichenkom-fotoreportazh/).
Артем був життєрадісною і дуже світлою людиною зі всіма радощами наших буднів: від очікуваного походу по гриби, замилування природою, ласування кавою, піклуванням про чарівних котиків – до вияву свого україноцентричного світогляду з промовистою і саркастичною критикою теперішнього преЗЕдента, про що свідчить поширений допис із піяніном від Сергія Заграбайла (ФБ 20 листопада о 18:49):
Це було якось нелогічно -
Бруківка, барикади, шини...
І ніжна музика одвічна,
Що над Майданом тихо лине.
Той піаніст, чи піаністка
У грі не допускали фальші,
На боротьбу вставало місто,
Під українські гімн і марші.
Коли ж настали дні трагічні,
Які згадавши досі плачем,
Прощались з хлопцями навічно,
Під виконання "Плине кача".
Те піаніно синьо-жовте
Перефарбовано в зелене.
На ньому грає зараз Вовка
Все, що зіграти може членом.
21 листопада Артем вітав нас усіх з Днем Гідности і Свободи: 21 листопада о 08:38 "Друзі. Побратими. Усіх з Днем Гідності та Свободи! Разом ми сила. Бій триіає". Так, панство! Бій має тривати вже без Артема. Але дуже жорсткий, наступальний бій-відплата за Артема передусім. Бій між Україною та Московією. Бій між Добром і Злом. Бій між Гідністю та рабством.
Проте останнім спалахом його патріотичних почуттів став останній допис на ФБ про неї, про Українську Мову, за яку Його й закатували: "УКРАЇНСЬКА МОВА в 1934 році на конкурсі краси мов у Парижі була визнана, як найкраща, наймилозвучніша й найбагатша мова світу, і зайняла друге місце після італійської. В 2012 році занесена у Книгу рекордів Гіннеса, і віднині на ПЕРШОМУ місці, встановивши рекорд за тривалістю музичного телемарафону національної пісні. Лише українські композиції лунали без перерви на рекламу в прямому ефірі 110 годин. Попередній такий рекорд був встановлений Італією в 2010 році у місті Пезаро – 103 години 9 хвилин 26 секунд. УКРАЇНЦІ – співуча нація, яка створила найбільшу кількість народних пісень у світі. Разом нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень. Ні одна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як створив український народ самостійно. В ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень". 29 листопада о 11:12 (https://www.facebook.com/mirartem?fref=nf&__tn__=%2Cdm-R-R&eid=ARD2J0GJULzf-4j9w3ufemqHCFsYiXB8KnEp4ATFfY7IXWPyFYpf1Ff-f9JyxoYDZRwVaCvRELn0jcXr).
Чи можуть такі аргументи про нашу мову впливати на убивць за українську мову? Звісно, що так. Вони ще лютіше будуть її ненавидіти. Бо вона дуже могутня і красива. Ні вороги, ні перевертні, ні раби, ні просто покидьки з цим ніколи не змиряться. А це означає, що найкраща розмова з ними – кулеметна черга чи електричний стілець. Наше законодавство потребує максимальної радикалізації щодо захисту та утвердження української мови в сенсі заміни адміністративної відповідальности на кримінальну. Саме про це був наш із Ю. Михальчишиним законопроєкт "Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо покарання за дії, спрямовані проти державної мови) (реєстр. N2601 від 21.03.2013 р.). Натомість ми маємо вкрай ліберальний мовний закон від 25 квітня 2019 року, який преспокійно дозволяє підсудному спілкуватися в суді якою завгодно мовою, що і робить убивця Артема Мирошниченка: у 14 статті "Застосування державної мови в судочинстві" віднаходимо поклик на закон "Про судоустрій і статус суддів", в якому статус української мови обмежено правом використовувати іншу мову: "Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють".
Може, на це дике вбивство вже відреагував зе-президент чи очільник профільного міністерства культури, молоді та спорту В. Бородянський? Звісно, що НІ. Вони перейняті умиротворенням українців і підготовкою до капітуляції перед агресором Росією. А отже, максимальною нейтралізацією мовного чинника, що став першопричиною війни в Україні і основою її подальшої поразки чи перемоги. Російська мова в Україні – це мова агресії, вбивства і повної залежности від Москви. Тому для Артема, його родини та тисяч навернених до своєї мови українців – це питання національної самооцінки, ідентифікації та перемоги над Москвою. Ці люди більше не хочуть, аби їх захищав путін через їхню російськомовність.
Вічна пам'ять Лицареві Артемові Мирошниченку. Кара його убивцям!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
