Вова! Розслабся. І полюби всіх і все.

Зробила над собою надзусилля: щойно прослухала зе-маразм-привітання від Зе-. Змішані почуття огиди, відторгнення і співчуття. Усе: його гольф, як уніформа водолаза; депресивна музика, наче перед прірвою; кліпання пустих облич із зе-голосом і загальна суть прочитаного (не мовленого самостійно) – це маніфест зажраного совка, тупої пихи і гидливого пораженства. Дякую, що він так об'ємно, майже голографічно це висловив. Відсутність ідеалів, принципів, мети і глибини життя кожної людини в цьому світі.

Хай Бог милує, аби такі безликі істоти заходили в нашу долю. І яка ж трагедія, що тепер вони біля державного керма.Зе- прорекло, що вся ця безликість, сірість, уніформовість має стати нашою національною ідеєю. Його совковий мозок не може вмістити давно сформульованого визначення національної ідеї від сьогоднішнього уродинника Степана Бандери: "...національна ідея – ідея самостійности, державної незалежности кожної нації. І ці позитивні, корінні ідеї є властивим динамітом протибільшовицької революції".

Його мозок добре усвідомлює загрозу для себе ідей Степана Бандери. Звідси насадження своєї сірої безликости із миготінням цих недоречних облич.

Огидно, що ці уста вимовляли прізвища Лесі Українки, Тараса Шевченка та ін. Їхні твори він не здатен ні прочитати, ні зрозуміти, ні понад то застосувати в житті. Бо це твори державників і націоналістів, що на сторожі держави і нації ставили МОВУ, КУЛЬТУРУ, БОРОТЬБУ і провадили народ своїм, питомим, національним шляхом. Йому ж, цьому блазневі в сірому гольфі, байдуже, чиїм іменем називатимуть наші вулиці і кому ставитимуть пам'ятники. Йому головне просто "любіть" парускі...

Щиро бажаю, аби його діти навчалися на вулиці бен Ладена чи Кадафі, він проживав у завулку Гітлера чи Гімлера, а на побачення нехай він чи його нащадки ходять до пам'ятника Сталіну чи Дзержинському...убоге і нещасне створіння. Минуть, панове, вони, як чорні тіні нашої історії, як найглумливіша ганьба для його ж виборця, як найдикіший алогізм людської цивілізації. Вова! Говори ще більше. Щоб тебе нарешті побачили...

А ми нині, 1 січня, разом із дітьми та онуками йшли до пам'ятника Степанові Бандері, усвідомлюючи, у який страшний морок штовхнув нас минулорічний вибір цих Зе-пропащих. Бо Бандера – це Боротьба, це Національна Ідея, це Принциповість, це Незламність, це Безкомпромісність, це Служіння – і врешті це Бог і Україна.

Вова! То для тебе не підйомні речі. Розслабся і полюби всіх і все.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.