Неоколоніяльна мовна модель ЗЕ § 3. Зе-поплічники і МОВА

У травні 2020 року голова Комітету виборців України О. Кошель заявив, що "Студія Квартал 95 перетворилися на кузню кадрів для нової влади. Якщо врахувати призначення не лише осіб, які безпосередньо працювали в структурах 95 кварталу, а й їх знайомих, друзів, родичів, то мова йде про щонайменше три десятки осіб, які опинилися на впливових державних посадах у перший рік президентства В. Зеленського. Реальна цифра може виявитися ще більшою. При цьому варто розуміти, що більшість із цих людей не були пов'язані із політикою раніше і просто не опинилися б на теперішніх посадах, якби не В. Зеленський. Більше того, давні друзі і бізнес-партнери В. Зеленського отримали не лише посади в Офісі Президента, але й місця в органах безпеки України, що безпосередньо підіймає питання їх профпридатності для виконання поставлених завдань" [За рік на державних посадах опинилися понад 30 "кварталівців" і їх знайомих. http://www.cvu.org.ua/nodes/view/type:news/slug:za-rik-na-derzhavnykh-posadakh-opynylysia-ponad-30-kvartalivtsiv-i-ikh-znaiomykh,15-05-2020].

 Шефіри

Серед особливо одіозних у питаннях української мови брати Шефіри – Борис і Сергій, останній із яких – сценарист, продюсер, директор "Студії Квартал 95" – тепер перший помічник президента. Відразу ж після президентських виборів 31 травня 2019 року Борис Шефір, співавтор передвиборної програми Зе та співвласник "Кварталу 95" без жодних реверансів заявив, що мовний закон треба скасувати, бо "це перший крок для скасування війни", уточнивши: "Моя думка – ми не зможемо повернути Донбас, змушуючи їх говорити українською" [Партнер Зеленського: Закон про мову потрібно скасувати, а з Путіним домовитися. https://www.pravda.com.ua/news/2019/05/31/7216673/, 31.05.2019; Ольга Комарова. Мовні квоти: українська знову під загрозою? https://www.radiosvoboda.org/a/movny-kvoty-sluga-naroda/30654728.html, 5.06.2020].

Таким способом він мимоволі визнав, що в основі війни, з чим абсолютно погоджуюся, – лежить мовне питання, бо мовне питання – це питання незалежности нації. Що більше буде російської мови в Україні, то меншою буде держава Україна. Іти на поступки Донбасу – це знищувати унітарну державу Україна і показово програвати поплічникам Путіна. Позаяк у Шефірів, крім совково-колоніяльного мислення, передусім фінансовий інтерес, то вони очікують перегляду квот українськомовного продукту на телебаченні, бо "90% – це багато", а "без російського ринку ми будемо деградувати" [Партнер Зеленського... Там само]. Тобто людина – ментальний в'язень тюрми народів СРСР.

Нагадаю, що відповідно до 24 статті мовного закону про державну мову у сфері телебачення і радіомовлення телерадіоорганізації з 2021 року мають мовити державною мовою не менше як 90 % від загальної тривалости передач та/або фільмів (їх частин) у кожному проміжку часу між 07.00 та 18.00 і між 18.00 та 22.00. Саме звідси паніка Шефіра і його заклинання до капітулянтського миру з ворогом: "Якби нам всередині України дозволили створювати російською, ми б могли торгувати з Росією цією продукцією. Заборони – це штучна і бридка штука. Цю війну, яку розв'язали політики, сподіваюся, сьогоднішні політики закінчать" [Партнер Зеленського...Там само]. Те, що це національно-визвольна війна українців з агресором та одвічним ворогом Росією за своє природне право мати незалежну державу, не вкладається в лихварсько-совковий світогляд Шефіра.

Уже минув рік. Війна триває й нарощується, бо постімперська Росія зазнає краху лише за умови вільної України від шефірів, зеленських та медведчуків. Філософія Шефіра – це мислення дикуна з намистом грошей на шиї та совком у голові, тому він вважає, що "Українська мова повинна стати модною. А виробництво українською – комерційно привабливим" [Партнер Зеленського...Там само]. Мода – швидкоплинна. Стиль та традиція – вічні, через що і є основним капіталом нації. Зрештою, промовисту відповідь на Шефірову комерціялізацію кіна дав сам Голова Держкіно Пилип Іллєнко (2014-2019 рр.): "Чесно, я не дуже розумію, про які KPI можна казати в розрізі мистецтва і культури. Мені здається, це більш притаманно підприємницькій діяльності, де є об'єктивні показники, пов'язані з фінансовими результатами і з іншими результатами, які легко піддаються калькуляції, оцінці і арифметичній обробці" [Пилип Іллєнко: "Ти можеш вважати себе ким завгодно, хоч Бетменом, але ти все одно політик" https://ukr.lb.ua/culture/2019/08/22/435260_pilip_illienko_ti_mozhesh_vvazhati.html, 22.08.2019].

Як свідчать факти, від серпня 2014 до серпня 2019 року Державне агентство України з питань кіна на чолі з Пилипом Іллєнком зробило найосновніше: відродило український кінематограф через консолідацію української кіноспільноти для здійснення реформ, напрацювало й лобіювало Закон "Про державну підтримку кінематографії України" (2017 р.), вмотивувало зріст фінансування в українськомовний кінематограф з 63 млн. грн. у 2014 році до 505,9 млн. грн. у 2019 році і показало якісне різножанрове кіно, з нуля створивши кіноіндустрію [Іллєнко відзвітував за 5 років роботи в Держкіно. https://telekritika.ua/uk/472-milliona-ilenko-otchitalsja-za-5-let-raboty-v-goskino/]. "Із серпня 2014-го по серпень 2019-го завершено 173 фільми. З них 67 – ігрові повнометражні. 67 фільмів – це індустрія. Розпочато виробництво 194-ох фільмів, і це не остаточні цифри, тому що скоро будуть підписані нові контракти", – наголосив Пилип Іллєнко[Пилип Іллєнко: "Ти можеш вважати себе ким завгодно, хоч Бетменом". Там само].

Це переконливо вибивало ґрунт з-під ніг шефірів з їхньою російськомовною і російськокультурною орієнтацією на Москву: "...політика українізації завдала удару по телерадіовиробництву" [Партнер Зеленського...Там само ]. І це найкраще, що було за останні п'ять років в українському кінематографі.

Звідси їхня паніка з мотивацією "не потрібно смикати мови – вона ділить суспільство" та нестримне ідейне й бізнес-бажання виготовляти на теренах України російськомовний симулякр для продажу в Росію та її сателітам. Саме українська мова об'єднує суспільство на основі національних цінностей, що абсолютно чужі, відразливі й ворожі для команди Зе.

Отже, за логікою Шефірів, кіно- та телеіндустрія – це передусім фінансовий прибуток, але чомусь він пов'язаний винятково з російською, а не українською мовою, а з Путіним треба всього лиш домовитися... Домінування української мови в цій сфері в Україні названо "політикою українізації", хоч абсолютно в усіх розвинених країнах світу саме така політика титульної нації і здійснюється: московізація, англіїзація, полонізації, жидовізація... Думаю, що так тяжко травмовані "українізацією" Шефіри мали б повну реанімацію, коли б перенесли свій бізнес до Росії і не мали б проблем з мовою свого комерційного продукту.

 Д. Разумков

У команді Зе серед некварталівських облич особливо показове обличчя партії регіонів – це Голова Верховної Ради України Д. Разумков, головний політконсультант Зе під час виборчої кампанії. У 2006-2010 рр. був членом Партії регіонів: "Мені тоді було 22 роки. Мій прихід в Партію регіонів був усвідомлений після 2004 року. Я не підтримував Віктора Ющенка. І так я потрапив у Партію регіонів. Я ніколи не був у молодих Регіонах. Це – фейк. Прийшов туди, тому що я не сприймав ситуацію у державі у 2004, 2005 і 2006 роках" (ZIK, 2 квітня 2019 р.) [Сергій Руденко. 10 фактів із життя лідера партії "Слуга народу" Дмитра Разумкова. https://espreso.tv/article/2019/04/08/10_faktiv_iz_zhyttya_dmytra_razumkova_golovnogo_polittekhnologa_zelenskogo, 27.05.1919].

Це несприйняття українського вектора розвитку України він успадкував від свого батька, поплічника Л. Кучми: "Мой отец никогда не скрывал, что он больше тяготеет к России, а не к Западу. Я могу с уверенностью сказать, что я сын пророссийского отца, – заявлял Дмитрий, который также поддерживал предоставление русскому языку статуса второго государственного" [Владимира Зеленского ведут на выборы технологи Партии регионов? (часть 1-я) https://www.zp-inform.com.ua/vladimira-zelenskogo-vedut-na-vybory/, 22.01.2019].

Відтак працював з ідеологічно антиукраїнським Сергієм Тігіпком. Разумков теж, як і Зе публічно принципово говорив російською мовою з абсурдною мотивацією. Чого тільки не вигадаєш, щоб приховати свій ірраціонально-рабський вектор на Росію: "Поки я не займаю державних посад, поки у нас триває російська агресія і поки є бажання російської держави захищати російськомовне населення, то під час ефірів я використовую виключно російську мову. Тому що я вважаю, що не треба приїздити на танках, приходити з кулеметами, автоматами та "зеленими чоловіками" та захищати мене як російськомовне населення" (ZIK, 2 квітня 2019 р.). Водночас цей чоловік з підлітковою логікою "говоритиму російською на зло" наголошує, що питання мови політики "піднімають" перед виборами і пропонує винести їх за дужки, доки не завершиться війна: "Насправді, все, що може роз'єднувати українців, – віра, мова, територія, якісь історичні лідери, – потрібно винести за дужки, принаймні доти, доки ми не закінчимо війну ˂...˃ Так за 5-10 років ми абсолютно підемо від цієї проблеми. Глобально, її і сьогодні немає. Хлопці на фронті, на сході розмовляють різними мовами. Не лише українською і російською. Хтось грузинською, а хтось англійською. Патріотизм не виміряти мовою"...["Треба винести за дужки" – в команді Зеленського розповіли, як ставляться до законопроекту про українську мову. https://www.5.ua/polityka/treba-vynesty-za-duzhky-u-komandi-zelenskoho-rozpovily-iak-stavliatsia-do-zakonoproektu-pro-ukrainsku-movu-189717.html, 02.04.2019].

Справді, за 5-10 років правління таких абсолютно промосковських політиків з колоніяльним типом мислення від України нічого не зостанеться – її таки винесуть за дужки, позаяк серцевиною кожної держави є саме її культура, історія, мова та герої як основні духові опори кожної нації. А патріотами держави є ті, що живуть своєю мовою, культурою та історією. Словом, Разумков – цей гідний піонер партії регіонів – хіба взайве підтвердив, що могло виродитися в Україні за час її дуже тривалої окупації від 20-х років ХХ століття.

Щодо версії про різномовних воїнів на Сході, то нагадаю, що відповідно до Закону "Про Збройні Сили України" у його 13 статті зазначено: "Мовою Збройних Сил України є державна мова. Мовою статутів, документації, діловодства, команд, навчання,

виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової

діяльності у Збройних Силах України є державна мова" [Закон "Про Збройні Сили України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12#Text].

Показово, що метафору про "винесення за дужки мови, історії, героїв" перший російською мовою озвучив 2014 року співак С. Вакарчук як посланець від тих самих антиукраїнських сил ліберального поливу, щоб гасити націоналістичне полум'я Майдану: "Забути, винести за дужки поняття "мова", "герої", "історія". Це не ті речі, з якими ми маємо йти далі ˂...˃ Російськомовний українець – це така ж гордість, як і україномовний українець. Це два рівноцінних громадян своєї країни, кожен з яких повинен працювати на благо своєї країни, захищати її, гордитися нею, бути готовим захищати інтереси цієї країни у разі чого ˂...˃ У мешканців України можуть бути друзі у різних країнах. І у мене вони є в Росії. Ми повинні дружити, у нас не має бути ворогів" ["Треба забути про мову, героїв, історію... Це не ті речі, з якими ми маємо йти далі". https://perets.media/2020/05/26/treba-zabuty-pro-movu-geroyiv-istoriyu-cze-ne-ti-rechi-z-yakymy-my-mayemo-jty-dali-vakarchuk-video/, 26.05.20]. Цікаво, в яке майбутнє зайде Вакарчук, коли там не буде української мови, історії та наших героїв? Його самочинна (вже вдруге) відмова від депутатського мандату 11 червня 2020 року вкотре доводить абсолютну маріонетковість цього липкого персонажа і відробляння ним протиукраїнських грошей олігархів та соросівських фондів.

Разумков полюбляє цю метафору "винесення за дужки (лапки) ", правда, в іншому контексті: сепаратистів з мовою окупанта він не має наміру "виносити за дужки", а навпаки, як гангрену, прищеплювати всьому організмові країни:"Питання гуманітарної політики – вони пов'язані із поверненням тимчасово окупованих територій? Чи ми їх винесемо за лапки? Ні! Якщо ви говорите про те, як повинен виглядати той чи інший закон – він повинен влаштовувати громадян України, не залежачи від того, де вони проживають, на якій мові розмовляють, але всі вони громадяни нашої держави" [Ольга Комарова. Мовні квоти: українська знову під загрозою? https://www.radiosvoboda.org/a/movny-kvoty-sluga-naroda/30654728.html, 5.06.2020].

Війна не завершилася, проте Д. Разумков, усупереч обіцянці, саме за рік після сказаного порушив мовне питання, заявивши 27 травня 2020 року, що треба змінювати мовний закон у частині мовних квот на телебаченні та радіо, повторивши мотивацію Зе про те, "що в Україні багато людей говорять різними мовами, і мають бути враховані інтереси всіх" [Закон про мову потрібно міняти, у "Слузі народу" немає єдиної позиції з цього питання, – Разумков. https://censor.net.ua/ua/news/3198282/zakon_pro_movu_potribno_minyaty_u_sluzi_narodu_nemaye_yedynoyi_pozytsiyi_z_tsogo_pytannya_razumkov

27.05.20].

Алогічність висловів Д. Разумкова про мову вражає. Якщо в травні 2019 року він заявляє, що мовне питання роз'єднує Україну, то 13 червня 2020 року цілком слушно зауважує, що "гуманітарні питання повинні об'єднувати суспільство. Ви ніколи його не об'єднаєте питаннями економіки або податків", а відтак вербалізує путінську вимогу виняткового статусу для російської мови на окупованих Росією територіях, вважаючи її "механізмом комунікації" з сепаратистами, а не основною причиною війни на Донбасі та розбрату в Україні: "Якщо ми говоримо про повернення тимчасово окупованих територій і людей, які там живуть, то це також один з механізмів комунікації з ними. І якщо ми будемо займати з тих чи інших питань, в тому числі історії, радикальні позиції, то це не додасть нам у переговорах" [Разумков пояснив, навіщо Україні російська мова. https://dt.ua/POLITICS/razumkov-poyasniv-navischo-ukrayini-potribna-rosiyska-mova-350829_.html, 13.06.2020]. Радикальних позицій в оцінці історії не існує. Є історичні факти, які під силу або не під силу для розуміння нащадками.

Згадує Д. Разумков і про рекомендації Венеційської комісії [Там само] як рятівне коло для подальшої денаціоналізації України, на яких зауважимо детальніше, щоб увиразнити мовний світогляд Д. Разумкова. Венеційська комісія, аналізуючи Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної", що став фокусом новостворюваної і легітимізованої гібридно-ліберальної мовної політики всупереч нагальній потребі творити національну політику в мовно-суспільному полі, рекомендує абсолютне розмивання державного статусу української мови. Це стосується

таких основних позицій [Венеційська комісія розкритикувала мовний закон: які зміни рекомендують Україні. https://zmina.info/articles/veneczianska-komisiya-rozkrytykuvala-movnyj-zakon-yaki-zminy-rekomenduyut-ukrayini/, 9.12.2019]:

по-перше, начебто закон дискримінує російську мову як мову меншин, бо вона, мовляв, отримує найменше прав порівняно з іншими мовами, позаяк із вересня 2020 року російськомовні школи мають перейти на 80% викладання українською мовою, тоді як у школах для нацменшин із мовами ЄС – до 2023 року з 60% українською мовою;

по-друге, закон начебто дискримінує російську мову, позаяк викладання у вишах передбачене державною мовою, а на бажання вишу, можливе англійською мовою та мовами ЄС;

по-третє, комісія рекомендує відтермінувати дію закону до ухвалення Закону про нацменшини, який, звісно, що покликаний не так забезпечити права нацменів, як обмежити мовне право титульної нації і звести до мінімуму обов'язок нацменшин послуговуватися державною мовою;

по-четверте, комісія "рекомендує законодавцю розглянути можливість скасування механізму подання скарг та санкцій, встановленого Законом, або принаймні обмежити його", що в цьому законі є чи не найбільшим надбанням, бо без покарання – це не закон, а гола декларація;

по-п'яте, рекомендовано надати державним службам право спілкуватися неукраїнською мовою, "зокрема усім службам, які працюють у надзвичайних ситуаціях, що становлять загрозу для життя, для фізичного чи психічного стану людей, наприклад службам порятунку, пожежникам тощо", а також сюди "слід зарахувати установи для людей похилого віку, які не обов'язково є медичними закладами, оскільки такі особи часто належать до меншин і можуть не мати достатнього рівня володіння українською", що зводить державну мову до абсолютно вторинного засобу, а не чинника національної безпеки, зокрема, в кризових ситуаціях;

по-шосте, ця комісія сягнула навіть можливости спілкуватися неукраїнською в армії і з правоохоронцями, хоч із останніми спілкування в цьому законі регульоване вкрай згубним ліберальним терміном "мова, прийнятна для сторін" (як і в сфері обслуговування, ст. 26; у транспорті, ст. 32, охороні здоров'я, ст. 29) [Фаріон І. Законодавче поле української мови: колоніяльна, ліберально-гібридна і національна мовні моделі (1989-2019 рр.) / Українська реальність крізь призму терміна. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2019. С. 47-93. с. 76];

по-сьоме, право для політичних партій та громадських об'єднань використовувати недержавну мову у своїй діяльності: "Цей обов'язок є обмеженням свободи асоціацій, що веде до права на самоорганізацію. Таке обмеження слугує законній меті громадського порядку, оскільки робить можливим нагляд державними органами за діяльністю партій, асоціацій та інших юридичних осіб... Однак термін "установчі документи та рішення" не є зрозумілим... Ця вимога повинна обмежуватися лише тими документами та рішеннями, які стосуються публічних функцій", що абсолютно розхитує саму сутність держави в її взаєминах з визначальними суб'єктами законотворення в парламентсько-президентській державі – політичними партіями;

по-сьоме, комісія перейнята обмеженням мови мас-медія та друкованими засобами масової інформації, для яких цілком слушно передбачена українськомовна версія, що за теперішнього навального змосковщення інформпростору і його визначальної ролі у впливі на суспільство є повним нівелюванням державного статусу української мови;

по-восьме, комісія втручається в наукову сферу, яка, на нашу думку, в законі вкрай недосконала, бо від 16 липня 2020 року приписує публікацію всіх наукових робіт державною мовою, англійською та/або іншою офіційною мовою ЄС; натомість комісія вважає, що наукові дослідження слід робити не лише мовами ЄС, що, своєю чергою, вбиває розвиток питомої термінології та заблоковує поступ українськомовного наукового стилю як основного апарату думання нації;

по-дев'яте, комісія вважає, що приватні наукові заходи не можуть мати жодних обмежень державною мовою, так начебто ці приватні заклади поза межами держави Україна;

по-десяте, комісія рекомендує дозволити писати географічні назви іншими мовами, заводячи таким способом повну анархію в ономастичний простір, що є візитівкою кожної нації і держави та її винятковою неперекладною особливістю.

Ці "рекомендації" від комісії з претензійною назвою "За демократію через право" є насправді декалогом знищення державного статусу української мови, добре відомого нам від найдавніших часів війни з українською мовою, як не Варшави, Будапешта, Бухареста, то послідовно й досі Москви. Тільки влада цих країн не приховувала знищення української мови як основного символу незалежности України, а просто діяла відкритими тоталітарними методами. Натомість Венеційська комісія, у рекомендаціях якої побачив порятунок Д. Разумков, прикривається демоліберальними гаслами, аби знешкодити народження сильної національної держави в центрі Европи, незаперечним символом якої є державний статус національної мови.

Отже, мовні посили від Разумкова зводимо до таких ідеологем:

- державний статус української мови роз'єднує суспільство – його слід обмежити підвищенням статусу російської мови;

- мова – це не важливо, але це не стосується російської мови, де важливість питання стає базовим;

- російська мова – це інструмент порозуміння з сепаратистами, а українська мова – причина війни...

Таким способом окреслено бажану неоколоніяльну мовну модель в Україні як модифікований реверс до підлеглого статусу української мови в часи УРСР.

 О. Ткаченко

Ще одним рупором мовної політики від партії "Слуг народу" став призначений міністр культури та інформаційної політики О. Ткаченко – донедавна генеральний директор компанії 1+1 та іміджетворець Зе, – який у своїй презентаційній промові з трибуни Верховної Ради заявив, що "Ми і надалі повинні працювати разом і не ділити країну на патріотів та зрадників. Нарешті заради культури є можливість об'єднатися". [Дивись.info – https://dyvys.info/2020/06/04/kadrovi-zminy-v-kabmini-shho-my-znayemo-pro-tkachenka-ta-stafanishynu/]. Типова ліберальна логіка, де гамузом скинуто праведне з грішним (себто "патріотів і зрадників") з цілковитою відносністю базових моральних засад для чесного суспільства і людини.

Банальні розмови про об'єднання і поділ – це останнє пристанище лицемірів. Як слушно зауважив Д. Донцов: "Ті, що твердять про конечність об'єднання різних сил у суспільності, цілковито проминають питання громадської вартости тих сил. Заохочуючи ліпити одно ціле з найрізноріднішого людського матеріялу, вони проминають незвичайно важне питання якости матеріялу, з якого ліплять. Забувають, що гасло об'єднання не існує само для себе, лише як засіб для цілі. Коли кілька військових відділів об'єднують в один, то на те, щоби збільшити їхню ударну силу. Надзвичайно важне питання: чи всяке об'єднання ту ударну силу збільшує?" [Донцов Дмитро. Хрестом і мечем. Відповідальний редактор і упорядник Олег Баган. Тернопіль: Видавництво "Рада", 2010, с. 142. 316 с.].

За мовними посилами О. Ткаченка, на відміну від попередніх персонажів, – голий бізнес-інтерес без патріотизму і змісту національної держави: "До російської мови долучається економіка, пов'язана з можливостями продажу цих (тобто російськомовних, – ред.) серіалів Росії. Тому й відбувається такий дискурс стосовно того, що російської мови занадто багато в українському телепросторі. ˂...˃ Для мене в цьому дискурсі важливе інше: якщо продукт виробляється в Україні, українськими авторами, українськими режисерами, українськими акторами і навіть російською мовою – я вважаю, це на благо як індустрії, так і економіки" [Російськомовні серіали в Україні йдуть на благо індустрії та економіки, – міністр культури Ткаченко. https://censor.net.ua/ua/news/3201550/rosiyiskomovni_serialy_v_ukrayini_yidut_na_blago_industriyi_ta_ekonomiky_ministr_kultury_tkachenko, 12.06.20].

Такий утилітарний підхід "аби гроші" абсолютно руйнівний у сфері мови і культури, бо системно працюватиме саме проти української мови та культури і посилюватиме російську культуру в Україні. Правда, О. Ткаченкові вистачило глузду, щоб додати, що "просувати українські ідеї та українські наративи можна лише українською мовою" [Ольга Комарова. Мовні квоти: українська знову під загрозою? https://www.radiosvoboda.org/a/movny-kvoty-sluga-naroda/30654728.html, 5.06.2020].

Водночас його ліберально-споживацький світогляд з промосковським вектором і ґешефтом подекуди запакований у мотив "і вовки ситі, і вівці цілі", що аж ніяк не укріплює питомої мови та культури і не змінює ліберально-гібридної моделі мовного питання на національну, а навпаки, творить неоколоніяльне русло: "Ми запропонуємо публіці нашу версію достатньо красиву, щоб рухатися в напрямку, як і "мову зберегти", і "як дати індустрії можливість розвиватися" або ж це рішення "дозволить зберегти відсотки, але і дозволить знімати серіали в Україні російською мовою" [Ольга Комарова. Там само]. Не буває спільною мета в миші і кота.

Отже, О. Ткаченко, як основний захисник російських серіялів в Україні, в українській мові вбачає причину фінансових збитків для теле- та кінопродукту, тоді як російська мова – це благо для української кіноіндустрії та економіки. Очевидно, О. Ткаченко, як і Шефіри помилився з батьківщиною...

 М. Бужанський

Відвертим і брутальним інструментом у руках Москви з реалізації мовної політики, а отже, демонтажу Української Держави, є одіозний народний депутат від "Слуг народу", прямий наступник пропутінської, імперської україноненависницької політики, людина з кількома кримінальними справами М. Бужанський.

Його мовні пропозиції зводяться до процесу навчання в українських школах російською мовою (цієї пропозиції не підтримав комітет гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України), а також використання російської мови та інших мов національних меншин у роботі парламенту (проєкт N3084 від 18 лютого 2020 р.). Це той варіянт, коли Зе -прямий міст до ОБЗЖ (пропутінська партія "Опозиційний блок за життя").

У пояснювальній записці до цього законопроєкту його автори (від ОПЗЖ О. Волошин) зазначають, що оскільки у статті 2 Регламенту Верховної Ради встановлено, що мовою роботи парламенту України є державна мова, то в ньому "не реалізовано конституційні гарантії і норми щодо вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України" [Депутати СН і ОПЗЖ хочуть дозволити російську мову у роботі Верховної Ради. https://zaxid.net/deputati_proponuyut_zakonodavcho_zakripiti_mozhlivist_vikoristannya_rosiyskoyi_movi_v_roboti_vru_n1498196, 24.02.2020].

Це маніпулятивне судження переконливо спростоване Рішенням Конституційного Суду ще від 1999 року, про що йшлося в наших попередніх розділах.

 Висновки

Отже, мовна політика президента Зе та його найвищого владного оточення – це повільне, покрокове творення неоколоніяльної мовної моделі поки що на рівні вербалізації як пробного каменя на сприйняття в суспільстві. Владою стало пострадянське покоління, що, з огляду на свій радянський менталітет та ментальну вписаність в "рускій мір", не мислить ні свого життя, ні життя України як самочинного національного і суверенного суб'єкта історії. Їхня російськомовна модель поведінки – це комплексний вияв колоніяльної залежности від Москви.

Якщо Зе ідеолог мантри "какая разніца", то Разумков вбачає в українській мові чинник роз'єднання країни та причину війни, Ткаченко трактує мову лише як утилітарний засіб заробляти гроші в кіноіндустрії, а Бужанський логічно завершує цей ланцюг латентних українофобів своєю демонстративною антиукраїнською позицією про запровадження мови окупанта в систему освіти і державні органи. Усе разом – це демілітаризація в час війни та деукраїнізація в час системної окупації інформпростору ворожою промосковською ідеологією та пропагандою. Демілітаризація та деукраїнізація – це визначальні опори новостворюваної неоколоніяльної мовної моделі.

Основні мотиватори неоколоніяльної мовної моделі від команди Зе пропонуємо нижче.

Українська мова

це війна з Росією

це збитки в кіноіндустрії та економіці

це згубна українізація

це роз'єднання країни

це невчасність

це примус

це несправедливість до інших мов

Російська мова

треба підтримувати і розвивати

прибутки в кіноіндустрії та економіці

какая разніца, аби лиш не українська

інтеграція окупованих територій

механізм комунікації з Донбасом

треба говорити, як хочеться, тобто російською

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.