У День поминання жертв Голодомору-Геноциду українців: ''постріл в обороні мільйонів''
У День поминання замордованих ГОЛОДОМ українців маємо пам'ятати про тих, хто на Західній Україні, що не зазнала Голоду, чинив героїчний протест теророві на підсовєцькій Україні. Це була Організація Українських націоналістів. Саме за наказом Степана Бандери, який у 1933-1934 роках був Крайовим провідником ОУН, стався цей одинокий постріл в обороні замордованих мільйонів.
25 травня 1936 року наприкінці своєї судової промови Степан Бандера під час "Львівського процесу Бандери" зауважив: "...я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втратити життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького..." (цит. за П. Мірчук. Нарис історії ОУН. 1920-1939.К., 2019, с. 310; далі поклик на сторінки за цим джерелом).
Понад то С. Бандера зауважив: "Я особисто дав наказ Лемикові і подав йому мотиви та інструкції. Ми знали, що большевики будуть у фальшивому світлі представляти те вбивство, і тому ми вирішили, що Лемик має віддатися в руки поліції й не стріляти до неї та таким чином дати спроможність зробити судову розправу" (с. 258).
Постанову виконати цей атентат на совєцького консула у Львові як акт протесту ОУН "проти московсько-большевицької голодової акції на Україні прийнято на Конференції ПУН-у з членами Крайової Екзекутиви ОУН у Берліні 3 червня 1933 року" (Мірчук, с. 258).
Технічну підготовку атентату здійснював тоді бойовий референт КЕ Роман Шухевич. До боївок ОУН подано зголошення до охочих здійснити цей героїчний чин. Зголошення мали подавати на адресу "Ксавери Брудас, Політехніка, Львів". З-поміж чисельно зголошених обрано львівського гімназиста, сина селянина з Львівщини – Миколу Лемика, з осени студента математично-природничого відділу Львівського університету.
Степан Бандера, як невідомий ззовні для юного Микола Лемика, зустрівся з ним у львівському парку на Личакові і з'ясував мету, завдання і причину атентату. Згодом, на суді, М. Лемик згадував про цю зустріч із невідомим на псевдо Брудас: "Тоді сказав він мені, що має бути атентат на представника совєцької влади у Львові та казав, що я маю виконати його. Казав, що атентат цей має звернути увагу цілого світа на стан, в якому находиться українська нація...Він дав мені гроші (30 зол.), щоб купити собі білля і черевики, бо не личить іти в таких черевиках, які я тоді мав..." (с. 262)
22 жовтня Микола Лемик зайшов до большевицького консуляту у Львові начебто як прохач у справі виїзду до УССР і побачив за столом незнайомого, що сказав йому московською: "Будь ласка, говоріть!". Відтак Лемик вихопив револьвера і сказав отетерілому від страху московитові, що це "кара ОУН для нього, представника большевицької Москви за смерть мільйонів українців". Він одним пострілом у чоло поклав ворога. Згодом виявилося, що героїчний Лемик застрелив не большевицького консула, а урядовця консуляту Алєксандра Май (ї) лова, який з доручення Сталіна об'їздив усі дипломатичні представництва СРСР за кордоном з метою контролю їхньої діяльности, зокрема органів НКВД. Яка прекрасна, як бачимо, випадковість і який до символізму влучний постріл – себто найпереконливіша розмова з ворогом.
Суд над Героєм Миколою Лемиком розпочався 30 жовтня 1933 року. Суддя забороною усував УСІ політичні запитання з боку адвокатів, які стосувалися терору проти українців у підсовєцькій Україні. Попри те, на суді наскрізно звучала тема Голодомору в Україні, зокрема від Мілени Рудницької заявлено, що 24 вересня 1933 року Найвища Рада Ліги Націй скликала спеціяльне засідання щодо розгляду питання про жахливий Голод в Україні. Прокурор відмовився долучати це до справи...Так офіційна Польща стала до спілки з московськими організаторами Голодомору в Україні.
Який він був, цей 18-ліитній Герой – студент математично-природничого відділу Львівського університету? "Це досить сильно збудований молодець, бльондин. Вбраний в плащ, з незначно піднесеним коміром. Рішучим кроком входить на залю розправ. Не знає, де сідати, показують йому лавку. Сідає, а за ним двох поліціянтів. Приступає до нього меценас Шухевич. Підсудний, усміхаючись встає і вітається зі своїм оборонцем. По хвилині підсудний скидає плащ. Має на собі чорне убрання" (с. 261).
До слова, його зголосилися захищати тоді ВСІ відомі українські адвокати: С. Біляк, Л. Ганкевич, К. Левицький, О. Марітчак, О. Назарук, В. Старосольський. Суд ухвалив до захисту лише двох адвокатів: д-ра С. Шухевича (стрийко Романа Шухевича) і д-ра В. Старосольського.
На запитання судді, чи почувається підсудний до вини, чує Лемикову відповідь: "Ні, лише до сповненого діла". А відтак, з огляду на інші запитання, додає найважливіше: "На приказ ОУН я прийшов до консуляту з метою вбити представника московської влади, яка силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю" (с. 261).
Адвокат Степан Шухевич заявляє, що підсудний діяв так "тому, що бачив гноблення своєї рідної батьківщини". Щойно адвокат називає кількість замордованих Голодом як 8 мільйонів, голова суду забороняє порушувати цю тему, але Шухевичеві вдається сказати: "Всякі ухвали, всякі резолюції, всякі віча, всякі анкети, все те не звертає уваги світу, цілого культурного світу (кажу про культурний) на те, що діється з його рідною країною. І він, бачачи, що те все не помагає, хоче звернути увагу в інший спосіб. В такий спосіб, який потряс би цілим світом, щоб очі всіх культурних людей звернулися на те, що діється в його країні" (с. 265).
Суд засудив М. Лемика до розстрілу, згодом замінивши вирок на довічне ув'язнення. Прикметно й те, що в день суду Львовом пройшла хвиля протестів українських студентів та широкої спільноти. Польська поліція жорстоко розганяла протести та провела арешти націоналістичної молоді в Академічному Домі та в Ремісничій бурсі, яких було засуджено у липні 1934 року до різних термінів покарання.
На волю Микола Лемик вирвався аж на початку війни, восени 1939 року, коли німецька авіяція почала бомбувати польські міста, зокрема і в'язницю у Сєдльцах. Він дістається до Кракова і стає знову до націоналістичної боротьби, очолюючи 1941 року Похідну групу ОУН на Схід України. Гине легендарний месник у жовтні 1941 року від гестапівської кулі в Миргороді, на Полтавщині. Тій Полтавщині, що зголодоморена в страшний спосіб...
Ось вона – українська Соборність і Самостійність, скроплена святою українською кров'ю. Вічна пам'ять убієнним Голодом-Геноцидом. Вічна пам'ять борцям за Україну. Вічна помста ворогу, способом Бандери і Лемика
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
