Дорога з Ужгорода до Львова
Мікроавтобус з Ужгорода до Львова у понеділок заповнити вдалося. І в цій жменьці людей найвища концентрація українського буття: війна і віддалений відносний спокій Срібної землі. Водій робить перекличку. Прочитавши моє прізвище, здивовано шукає мене очима:
- Це справді Ви? Я рускоязичний, який вчить мову за Вашими програмами...сідайте поряд... для Вас найкраще місце. Я вражений, що Ви тут.
Дякую. Відмовляюся пересісти поряд з водієм. Не хочу привертати уваги і понад то якоїсь винятковости. Зіщулююсь над Дмитриком...
Заходить молода пара. В пана дуже спотворене обличчя. Мимовільна думка: травмований воїн. Бачу замість руки протез...Лють. Біль. Співчуття. Подяка. Всі ці почуття заливають водночас.
У Мукачеві на зупинці інший Воїн прощається, очевидно, з дружиною і двома хлопцями-підлітками. Пані плаче. Обіймає воїна. Він похапцем обціловує своїх. Заходить до маршрутки на задні місця. Відчуття наповненої гідности й обов'язку. В мені трепет, повага і безпека.
У Мукачеві підсідає ще один пан. Ніби пригнічений, непоказного вигляду. Сідає майже поряд. Рушаємо. Тишу протинає хаотична музика з його мобільного, московська зокрема...потрохи закипаю зсередини і не тільки тому, що внук дрімає на моїх колінах. Не витримую. Чемно прошу зробити тихіше, бо спить дитина. Відповідає по-московському "да конєшно" і стишує звук. Голову стискає ніби ланцетом. Доки буде оце нарєчіє лунати довкруж...
Зупиняємося в Сколе на заправці. Стаємо в чергу по смаколики. Бачу пана, що слухав музику, і пропоную йому чергу переді мною, бо внучата довго обирають цукерки. Він суржиком відмовляється. Я наполягаю, аби ми його не затримували. При виході з заправки знову зіштовхуємося у дверях. Пан каже:
"Ви так пахожи на Іріну Фаріон...".
- Це я і є... Пан переходить на плутаний суржик і неймовірну щирість почуттів і повідомляє, що я, виявляється, кумир Його дружини, яка зараз у Рівному. Він з Миколаєва. Син загинув...розірвало на шматки. Набирає дружину, дає телефон мені. Вітаюся. Чую премилий жіночий голос. Співочу українську мову. Пані розповідає, що підписниця моїх ютуб-каналів...Знічуюся. Дякую. Обіймаємося з паном Олексієм. Вмить зникає будь-яка неприязнь чи претензія. Є ми – українці – легіон сили, скроєний з усіх частин України в єдиному пориві знищити московита...Заходимо до маршрутки вже друзями.
При вході воїн з ручним протезом. Поступаюся, аби Він зайшов першим. Він простягає руку-протез як знак, ні – ви, будь ласка...Скоряюся. Заходжу перша. Падаю в крісло, як на коліна небу...заплющую очі...які ж люди величні, думаю...
Пан з Миколаєва вже не вмикає мобільного. Їдемо в тиші. Лише з перших сидінь, де тавмований воїн, долинає сміх і його розмова по телефону дуже вишуканою українською мовою. З фонетики розумію, що це Велика Україна...
Ось і Львів. Виходимо на Стрийському вокзалі. Дякую водієві за блискуче доправлення додому. Водій каже, що розповідатиме друзям про нашу зустріч. Обіймаємося з паном Олексієм з Миколаєва. Обмінюємося телефонами. Подумки дякую Богові, що ми так несподівано знаходимо один одного. Ми, віднайдені, і є найбільшою цінністю один для одного. Шкода, що лиш війна вчить нас цієї найбільшої цінности побачити – українця для українця.
П.Н. Щойно пан Олексій написав мені на телеграм зливу подячних слів – суржиком. Але дай Боже, аби літературна мова наших псевдопатріотів не була тим плащиком, за яким сховано мертві й лицемірні душі бобалів та лісових. Сьогодні суржик – це шлях до мови. Реверсний процес не спинити. Дякую, пане Олексо. Ви не відпускаєте мене досі своєю щирістю. Як з'ясувалося, пан Олексій асирієць...
[22.04.2024 21:29]
Ирина мы Дуже Вам Вдячни за каждое слово ваше,Вы настоящая Сильная Женщина и Главное Настоящий Патриот Нашей Ридной Украины,Мы Крепко Вас Обнимаемо Дуже Вам Вдячни Что Ви Их всех врагов Нации Ви их Дийсно Разриваете, и Так повинно бути,Ми Завжди з Вами и Ещё Дуже Вам Вдячни за то что ви дали свой номер телефона,поймите нам простим людям це Дуже Важно
[22.04.2024 21:32]
Дякуемо за Всё и Ви Всегда знайте что я и Моя жена Инес Ваши поклонники и Ваши Потдерживаеми люди Ми Крепко з Вами Дорогой Ви Нашего Народа ЧЕЛОВЕК
[22.04.2024 21:32]
ДЯКУЕМО
[22.04.2024 21:33]
БОЖЕ ХАЙ ХРАНИТ ВАС И ВАШУ СЕМЬЮ ГОСПОДЬ И КОНЕЧНО ВЕСЬ НАШ РИДНИЙ НАРОД УКРАИНИ
[22.04.2024 21:40]
ВДЯЧНИ ВАМ КАК ВЫ ТЯЖЕЛО БОРИТЕСЯ З ВНУТРЕННИМИ ВРАГАМИ НАРОДА В УКРАИНЕ И САМОЕ ГЛАВНОЕ ДУЖЕ ВАС ПРОСИМО И Я И МОЯ ЖЕНА ВИ ДУЖЕ ЗНАЙТЕ ЧТО МИ ПРИДЁМ ДО ВАС НА ПОМОЩЬ ЗАВЖДИ ЗНАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА БО ВОНО ТАК И Е, ИРИНА БУДЬ ЛАСКА ВИ МЕНЯ ВИБАЧТЕ ЧТО Я ТАК РАЗМОВЛЯЮ, бо я сам АССИРИЕЦ ЦЕ ДУЖЕ ДРЕВНЯЯ НАЦИЯ ЩЕ З ВРЕМЁН АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСКОГО,МОЯ ЖЕНА УКРАИНКА И Я ДУЖЕ ЕИ ПОВАЖАЮ, МЫ АССИРИЙЦЫ ДРЕВНЯЯ НАЦИЯ ГДЕ РЕКА ТИГР ТИГР И ЕФРАТ ПРОТЕКАЮТ МИ ТАМ ЖИЛИ И МИ ХРИСТЬЯНИ
[22.04.2024 21:42]
А Я МНОГО ЛЕТ ЖИВУ В НЕНЬКОЙ УКРАИНИ НАШЕЙ ЛЮБИМОЙ СТРАНЕ И Я ВЕРНИЙ УКРАИНЕ ЯК И МОЯ ИНЕС ОНА ДУЖЕ ЛЮБИТ ЦВЕТИ И ДОМА У НАС ВСЁ У ЦВЕТАХ ВЕЛИКИХ
[22.04.2024 21:46]
ВИБАЧТЕ БУДЬ ЛАСКА ЧТО ТАК О НАС ВАМ ПРОМОВИЛ ПРО НАШУ СЕМЬЮ И ИРИНА БУДЬ ЛАСКА ЗАВЖДИ ЗАВЖДИ ЗНАЙТЕ ЧТО У ВАС Е МИ РЯДОМ З ВАМИ СТОИМО КРЕПКО И ПРИЕДЕМ СРАЗУ КУДА ПОТРИБНО ЧТОБЫ ЗАХИСТИТИ ВАС И СЕМЬЮ ВАШУ ВДЯЧНИ ВАМ ДУЖЕ.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
