''Эй, пацан! Ты с какова раёна?''
Мій товариш – Олександр Акименко – журналіст бюро "Свідомо", пару годин тому відвідав наметове містечко прихильників Януковича, яке вони розбили в центрі Києва.
Ось, що він побачив:
Захисники вибору народу України
Олександр Акименко, 18 січня, 00:36
"...лять, уберите посторонних с территории". Цією фразою закінчився мій візит у громадську приймальню депутатів-регіоналів Горбаля та Лисова.
Після завершення голосування я обійшов Майдан, уряд з парламентом та секретаріатом Президента, та ЦВК щоб подивитися, які політичні сили вивели людей на вулиці. І не знайшов нікого, окрім активістів Партії регіонів.
Її депутати влаштували громадські приймальні для тих, у кого виникли проблеми із волевиявленням. Ображені громадяни можуть звертатися за такими адресами: Маріїнський парк поблизу Верховної ради, схили перед Кабміном, майданчики перед ЦВК та адміністрацією Президента.
Саме там народні обранці поставили кілька десятків наметів з написами: "Захистимо вибір народу України" та "Украина за честные выборы". Працюють цілодобово.
Біля Верховної ради два десятки наметів синього кольору. Вони поставлені по периметру галявини, де зазвичай мітингують. У центрі – три військових брезентових.
Біля них людно, чоловік 30. Молоді хлопці, які дуже мало схожі на працівників "громадської приймальні", а, радше, на охоронців, стоять групками по п'ятеро-щестеро і активно обговорюють результати екзитполів.
"По ходу Янык побеждает. Тока шо позвонили, сказали шо по экзит-полам он прошел", – чується біля однієї з них.
Як тільки починаю фотографувати – хлопці звертають на мене свою увагу. Матюччя стихає.
- "А вы кто такой?", цікавиться один з них.
- "Я журналіст, можна мені поговорити з комендантом наметового містечка".
- "А. Щас. Денииис", – гукає в сторону військових палаток хлопець, – "щас он подойдет".
Тим часом в центральну палатку заносять коробки.
"Та, ...лять, проходи уже", – кричить на одного з хлопців з коробкою комендант. Не розминулися біля виходу з головного намету.
- "Извините, я задержался, просто питание привезли, видите, носят" – каже він.
- "А ви збираєтесь тут довго стояти?"
- "Та как... Когда пройдут у нас нормальные выборы. Когда у нас последний раз выборы проходили чисто, быстро и гладко? Будет быстро и гладко – как развернулись так и свернемся".
- "Тут написано, що ви громадська приймальня. Навіщо вона організована?"
- "Общественная приймальня тут для того, чтобы просто люди могли обратиться со своїми замечаниями, или по какой-то ситуации, чтобы депутаты могли это рассмотреть и помочь чем-то. Мы записываем эту заявочну, регистрируем ее, люди излагают суть проблемы".
- "А хто ці всі хлопці і звідки вони? Вони теж беруть участь у роботі громадської приймальні?"
- "Откуда они? Ну, (пауза), как, (пауза) поддерживают. Просто они тоже молодежь есть у нас и свидома, которой тоже небезразлично как что будет. Так что спокойно поддерживает, чтобы все было честно и красиво".
- "Дякую за інформацію."
- "Всегда пожалуйста! Только подожди. Давай сейчас сделаем так, я запишу, что ты к нам обращался, типа интервъю брал. Хорошо? Пойдем со мной в палатку", – вмовляє комендант Денис і проводжає мене всередину "приймальні".
Всередині армійського намету напівтемрява. Стіл, з десяток пластикових стільців за якими у колі сидять хлопці і п'ють чай.
Комендант знаходить чистий записник, відкриває на першій сторінці і записує моє ім'я і видання яке, я представляю. Поки він пише, повертаю об'єктив в сторону групки з чаєм і фотографую.
"Эй, что тут за фотосьемка, вы кто такой вообще", – починає кричати хтось з боку, "Денис, ...лять, у нас прием пищи, выведи посторонних с территории". На стіл ставлять картонну коробку з пластиковими коробочками салату з капусти.
"Я журналіст, я маю право тут знімати".
Комендант Денис, злякавшись грізного командного голосу, починає акуратно виводити мене, крізь натовп молодиків до виходу. "Все, все, никто ничего не снимает", кричить він їм.
"Сотри фотку, Саша, я тя, как человека прошу", – намагається вмовити мене Денис.
На схилах в парку навпроти будівлі Кабміну та ж символіка, такі ж військові штабні намети. Їх десятка три. Людей – вдвічі менше. На них висять такі самі написи "Громадська приймальня народного депутата Лисова Ігоря Володимировича" та "Громадська приймальня народного депутата Горбаля Василя Михайловича". Щоправда, тут молодики не їдять. Вони знайшли собі розвагу – ковзанку. Один за одним, стрімко розганяючись їздять по ній, як діти.
Біля Центрвиборчкому у рядочок стоять ті ж самі знайомі сині агітаційні намети. Обабіч них – військові штабні палатки. З них по черзі виходять хлопці з чаєм.
Під пильним спостереженням охорони ЦВК, активно споруджують сцену і настроюють апаратуру. Зліва від сцени плакат "Защитим ЦИК от давления власти".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
