Давати здачі
Вже вкотре північний сусід намагається розбудити наш патріотизм та національну свідомість, об'єднати нас. Маю на увазі традиційні новорічні газові шоу. Як кажуть, можна й зайця навчити курити. Тож колись і кожен громадянин України зрозуміє, що Україна і Росія хоч і сусідні, але окремі незалежні держави, а тому їх інтереси далеко не завжди співпадають. Україна має захищати свої інтереси в тому числі (а можливо, перш за все) від Росії.
На жаль, досить багато українців (не без підказки) вважають саме свою державу винною у постійному погіршенні стосунків між сусідами. Начебто Україна в особі своїх урядовців чи таких собі "буржуазних націоналістів" якось особливо дратує, "злить" скромного й тихого північного сусіда. Правда, ніхто не пояснює, як саме ми маємо себе поводити, щоб знову заслужити прихильність. Боюся, що навіть урочиста клятва залишити флот на віки вічні і навіть не думати про вступ до НАТО, не допоможе.
Неприємно, але факт – незалежна держава Україна дратує так звану російську еліту самим фактом свого існування. Зрозуміти це нескладно. Достатньо тримати розплющеними очі й не затуляти вуха. Неприхована ворожість потоком ллється з російських телеканалів. У Росії видається величезна кількість популярної історичної літератури, де Україну не називають інакше, ніж країною-лімітрофом, штучним державним утворенням, існування якого не може бути скільки-небудь довготривалим.
Коментарі російських ЗМІ стосовно України у кращому разі поблажливо іронічні, а найчастіше відверто недружні. Україна не тільки "тырит газ", Україна всіляко шкодить Росії, а тому заслуговує на покарання.
Росія недарма вважає себе спадкоємицею СРСР. Разом з трохи підправленим радянським гімном повернувся стан табору, оточеного ворогами, які "ненавидять Росію". Причому ненавидять Росію у будь-якій модифікації, "царській", "радянській" чи "ліберально-імперській". За подібної логіки, майже кожен сусід – ворог, якого необхідно "поставити на місце". Ну там, кран прикрутити чи просто примусити до миру. Чому саме Росію мають ненавидіти – не пояснюється. Хоча стосовно причини такої нелюбові майже всіх без винятку сусідів на всіх історичних етапах варто було б замислитись.
А перемовини про ціну на газ це лише епізод повномасштабного інформаційного протистояння. Бо хоче сусідська еліта "піднятися з колін", що серед іншого означає повернення до "естественных границ".
На жаль, у цьому протистоянні Україна зараз більше нагадує випадкового перехожого, що якимось дивом потрапив на боксерський ринг. Противник атакує, завдає ударів серіями, а ми намагаємося прикритися і чекаємо поки він зрозуміє, що битися негарно. Чому ж не вдаримо у відповідь? Боїмося, що сусід-супротивник ще більше розлютиться і "вообще убъет"? Не вміємо відбиватися? Може й так, але треба ж вчитися. Он президентський секретаріат вже скільки часу на власному уряді тренується інформаційну війну вести. Пора б скерувати зусилля на щось більш корисне.
Слід пам'ятати, що інформаційна війна йде на нашій території за голови й душі українських громадян. Саме їх, а не росіян і європейців, перш за все намагаються переконати у нежиттєздатності української держави. Саме в очах українців намагаються покласти вину за газові проблеми на українське ж керівництво. Керівництво в нас не святе, чвари внутрішні дістали. Але вони наші сучі діти, нам з ними і розбиратися. А тому треба відбиватися. Треба пояснювати людям, що ми – українці, незалежно від мови, якою розмовляємо і думаємо, незалежно від області, де живемо. З Божої волі ми отримали історичний шанс – вирватися з замкненого кола імперських комплексів. Маємо прекрасну країну та можливість стати гідним цієї країни народом.
А для цього іноді треба дати здачі нахабному сусіду. Більше поважатиме.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.