5 січня 2009, 17:07

Давати здачі

Вже вкотре північний сусід намагається розбудити наш патріотизм та національну свідомість, об'єднати нас. Маю на увазі традиційні новорічні газові шоу. Як кажуть, можна й зайця навчити курити. Тож колись і кожен громадянин України зрозуміє, що Україна і Росія хоч і сусідні, але окремі незалежні держави, а тому їх інтереси далеко не завжди співпадають. Україна має захищати свої інтереси в тому числі (а можливо, перш за все) від Росії.


На жаль, досить багато українців (не без підказки) вважають саме свою державу винною у постійному погіршенні стосунків між сусідами. Начебто Україна в особі своїх урядовців чи таких собі "буржуазних націоналістів" якось особливо дратує, "злить" скромного й тихого північного сусіда. Правда, ніхто не пояснює, як саме ми маємо себе поводити, щоб знову заслужити прихильність. Боюся, що навіть урочиста клятва залишити флот на віки вічні і навіть не думати про вступ до НАТО, не допоможе.

Неприємно, але факт – незалежна держава Україна дратує так звану російську еліту самим фактом свого існування. Зрозуміти це нескладно. Достатньо тримати розплющеними очі й не затуляти вуха. Неприхована ворожість потоком ллється з російських телеканалів. У Росії видається величезна кількість популярної історичної літератури, де Україну не називають інакше, ніж країною-лімітрофом, штучним державним утворенням, існування якого не може бути скільки-небудь довготривалим.

Коментарі російських ЗМІ стосовно України у кращому разі поблажливо іронічні, а найчастіше відверто недружні. Україна не тільки "тырит газ", Україна всіляко шкодить Росії, а тому заслуговує на покарання.

Росія недарма вважає себе спадкоємицею СРСР. Разом з трохи підправленим радянським гімном повернувся стан табору, оточеного ворогами, які "ненавидять Росію". Причому ненавидять Росію у будь-якій модифікації, "царській", "радянській" чи "ліберально-імперській". За подібної логіки, майже кожен сусід – ворог, якого необхідно "поставити на місце". Ну там, кран прикрутити чи просто примусити до миру. Чому саме Росію мають ненавидіти – не пояснюється. Хоча стосовно причини такої нелюбові майже всіх без винятку сусідів на всіх історичних етапах варто було б замислитись.

А перемовини про ціну на газ це лише епізод повномасштабного інформаційного протистояння. Бо хоче сусідська еліта "піднятися з колін", що серед іншого означає повернення до "естественных границ".

На жаль, у цьому протистоянні Україна зараз більше нагадує випадкового перехожого, що якимось дивом потрапив на боксерський ринг. Противник атакує, завдає ударів серіями, а ми намагаємося прикритися і чекаємо поки він зрозуміє, що битися негарно. Чому ж не вдаримо у відповідь? Боїмося, що сусід-супротивник ще більше розлютиться і "вообще убъет"? Не вміємо відбиватися? Може й так, але треба ж вчитися. Он президентський секретаріат вже скільки часу на власному уряді тренується інформаційну війну вести. Пора б скерувати зусилля на щось більш корисне.

Слід пам'ятати, що інформаційна війна йде на нашій території за голови й душі українських громадян. Саме їх, а не росіян і європейців, перш за все намагаються переконати у нежиттєздатності української держави. Саме в очах українців намагаються покласти вину за газові проблеми на українське ж керівництво. Керівництво в нас не святе, чвари внутрішні дістали. Але вони наші сучі діти, нам з ними і розбиратися. А тому треба відбиватися. Треба пояснювати людям, що ми – українці, незалежно від мови, якою розмовляємо і думаємо, незалежно від області, де живемо. З Божої волі ми отримали історичний шанс – вирватися з замкненого кола імперських комплексів. Маємо прекрасну країну та можливість стати гідним цієї країни народом.

А для цього іноді треба дати здачі нахабному сусіду. Більше поважатиме.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Портновська інфопомийка заплатить

Майже півтора роки тому я писав про те, як Вишгородський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позову батька двох дітей з інвалідністю про спростування брехливої інформації, поширеної газетою "Закон і Бізнес" і сестрою Портнова, колишньою суддею Печерського суду, Оленою Ісаєвською...

DEJURE і патологічна доброчесність

Вдруге за останніх кілька днів реагую на активність Фундації DEJURE. Що поробиш, ці добрі люди просто переповнені добрими намірами. Добрими намірами того штибу, що ведуть, якщо не прямо до пекла, то кудись поряд...

DEJURE, де-факто і собачий рот

Тут Фундація DEJURE, коментуючи відмову Верховного Суду скасувати очевидно протиправні санкції проти Петра Порошенка, розмірковує про обставини, за яких формували нинішній склад Верховного Суду дев'ять років тому...

Президент Зеленський анонсував звільнення старого Зеленського і призначення нового

Насправді, Зеленський анонсував звільнення Свириденко, зміни уряду та керівників правоохоронних органів. Однак хіба Свириденко була справжньою главою Уряду? Сама називала себе піхотинцем Зеленського і виконувала всі його примхи та забаганки...

Верховний суд і санкції. Кінець незалежності судової влади

Верховний Суд відмовив у скасуванні санкцій, застосованих до Петра Порошенка. У мережі вже, захлинаючись слиною, зловтішаються різні радники-уповноважені та ті, хто їм підспівує...

Вдаримо резолюцією Європарламенту по беззаконню і саботажу

Саботажу євроінтеграції. Відповідно до Конституції України: - Президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору...