Право на брехню?
Цікаво було послухати у теленовинах коментарі журналістів стосовно законопроекту народних депутатів А.В.Портнова та О.В.Лавриновича про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо відшкодування моральної шкоди.
Депутати пропонують дещо посилити відповідальність за поширення завідомо неправдивих відомостей про особу. Зокрема визначати розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, статусу особи, якій завдана така шкода, характеру та способу поширення завідомо неправдивих відомостей, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Крім того, пропонується при визначенні розміру відшкодування враховувати вимоги розумності і справедливості, а також матеріальний стан особи, яка нанесла таку шкоду.
Коментарі журналістів були, здебільшого, негативними. Мовляв, черговий наступ на свободу слова. Небезпека втрати журналістами – авторами гострих матеріалів, мало не останніх штанів на відшкодування моральної шкоди сильним світу цього.
Однак коментатори якось проходили повз той факт, що відповідальність має наступати за поширення "завідомо неправдивих відомостей". А тому найбільш надійний спосіб уникнути втрат – просто не брехати. Або хоча б перевіряти інформацію перед тим, як представити її широкому загалу.
Чи завжди так чинять українські ЗМІ? Нижче публікую документ, що походить від видавця не найменшої в Україні газети. Текст говорить сам за себе, але звертаю увагу, що видавник вдруге і повторно повідомляє, що публікує статті вигаданих осіб та посилається у тих статтях на відсутні у редакції документи.
То чи варто дивуватися, що така газета змушена була платити за завдану моральну шкоду?
