У заручниках президента: чому Україна ризикує залишитись без швидкого членства в ЄС?
Останніми тижнями українсько-німецькі відносини опинилися в центрі незвичної дипломатичної напруги. Причина – суперечка навколо формату майбутнього членства України в Євросоюзі. І хоча на перший погляд це виглядає як технічна дискусія, насправді йдеться про стратегічний вибір, який визначатиме долю країни на роки вперед.
Класична процедура вступу до ЄС передбачає тривалі переговори, поступове приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів, а вже потім підписання угоди про приєднання, яку мають ратифікувати всі держави-члени. Лише після цього країна отримує повноцінне членство. На практиці це займає десятиліття. Чорногорія, наприклад, перебуває в процесі євроінтеграції майже 20 років, і до фінішу їй ще щонайменше два роки. Для України, яка веде активні бойові дії, такі темпи є неприйнятно довгими.
Саме тому на столі переговорів з'явилися альтернативні концепції. Одна з цих концепцій передбачала кардинальну зміну самої логіку вступу. Замість того щоб спочатку виконувати всі вимоги і лише потім отримувати членство, пропонувалося зробити навпаки: Україна спершу формально вступає до ЄС, а доступ до кредитів та єдиного ринку поступово відкривається після виконання реформ. Втім, ця концепція не знайшла підтримки серед держав-членів.
За інформацією Financial times, зараз Франція та Німеччина пропонують "символічне членство". Суть цієї концепції в тому, що Україна формально приєднується до ЄС, але не отримує статусу повноправного члена. Доступу до єдиного ринку на початковому етапі не буде, проте українці здобудуть громадянство ЄС із усіма відповідними правами, зокрема свободою пересування, правовим захистом та розширеними можливостями для бізнес-діяльності. Повноправне членство має настати пізніше, коли завершаться переговорів і будуть виконані всі необхідні реформи.
Важливо чітко розуміти, що таке членство може мати негативні наслідки. Основним ризиком є те, що Україна опиниться у такому "символічному членстві" на постійній основі або через "буксування" реформ всередині України, або через політичне вето країн-членів ЄС. Однак у той же час у Києві можуть відкритись представництва європейських інституцій, а Україна потенційно отримає доступ до пільгових кредитних інструментів ЄС й загалом покращить свою інвестиційну привабливість.
Але, незважаючи на це, президент Зеленський грубо відкинув цю ідею, порівнявши її з Будапештським меморандумом. І така позиція є частиною ширшої тенденції – схильності відкидати будь-які варіанти, що не відповідають його уявленню про бажаний результат, навіть якщо ці варіанти несуть можливо втілити в життя та вони несуть реальну користь.
Хорошою ілюстрацією слугує ситуація з НАТО, яка розгорнулась до війни. Україна тоді мала можливість отримати статус основного союзника США поза НАТО, який є другим найвищих рівнем партнерства з Вашингтоном. У той час я активно виступав за такий сценарій та просував його, на що неодноразово чув критику з боку президента та його команди. Більше того, мене в ті часи навіть називали російським агентом, який бореться проти українського членства в НАТО. Очевидно, що ставка Зеленського була зроблена виключно на повноцінне членство в НАТО. У результаті Україна не отримала ані членства в НАТО, ані статусу основного союзника США поза НАТО.
Схожа динаміка простежується і в питанні припинення вогню. Упродовж війни було кілька моментів, коли переговори могли дати відчутний результат, наприклад, після Харківського контрнаступу, після звільнення Херсона або напередодні Запорізького контрнаступу. Щоразу максималістська позиція робила неможливою будь-який компроміс. З погіршенням позицій України на фронті, президент почав пом'якшувати свою позицію, тепер він говорить про зустріч з Путіним, хоча раніше активно відкидав таку опцію.
Президенту Зеленському потрібно чітко усвідомити, що Україна – це не наддержава. Її економіка та демографічний потенціал несумірні з можливостями Німеччини чи Франції. І у таких ситуаціях справжні дипломати розуміють, що потрібно не наполягати на максималістській позиції, а шукати альтернативне вирішення. Символічне членство – це об'єктивно не ідеальний варіант, але у той же час це конкретний крок вперед, від якого українські громадяни отримали б відчутну користь вже зараз.
Категорична відмова Зеленського від такого формату говорить про те, що Україна та українці можуть знову опинитись у заручниках максималістських ідей невеликої групи осіб, та у результаті отримати менш вигідні умови та довгий шлях до ЄС без додаткових преференцій, яким прямо зараз і йде Україна.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
