Концентрація влади в одних руках: загроза чи благо?
Світова криза змусила думати швидше. Не тільки про зовнішньоторговельні баланси, бюджетні дефіцити і валютні курси.
Гостро постало питання ефективності державного управління. І для країн класичної демократії, і для держав авторитарної традиції.
Перші не дуже добре справляються з економічними викликами. Другі розхитуються на очах, в режимі on-line – через кричуще соціальне розшарування і недовіру до влади.
В Україні наявні обидві небезпечні тенденції.
Економічна неспроможність, позамежне зростання боргів, мільйони за межею бідності, стрімке збагачення верхів, криза довіри.
Обтяжуючий чинник останніх років – управлінський хаос і скандали на вищому рівні. Де вихід?
Президент Віктор Янукович знайшов його в концентрації влади. План реалізується в чотири прийоми.
Перший – формування слухняної парламентської більшості. Рада запрацювала швидко – ніби позитив? Але вибори втратили значущість: програми, списки кандидатів, обіцянки – все це не має сенсу, коли після обрання депутатові дозволено переходити з фракції у фракцію. Машина голосування працює по команді Банкової. Проекти опозиції відкидаються апріорі. Закони приймаються без обговорення. Парламенту як органу, що представляє інтереси всіх виборців, з функціями контролю і фільтру від помилок, нарешті, як незалежної гілки влади – більше немає.
Другий – повернення до Конституції часів Леоніди Кучми. Президент розширив повноваження, парламент втратив важелі контролю і впливу на уряд і силові структури – все це одним голосуванням Конституційного Суду. Думки народу і його представників в Раді не питали. Побічний ефект: Конституційний Суд як незалежний орган припинив своє існування.
Третій – Законом N7208 Янукович отримав набагато більше повноважень, ніж було у Кучми. Тепер у опозиції немає законного права очолити ключові комітети Ради – бюджетний, регламентний, з питань свободи слова й інформації. Депутатів позбавили права контролювати, як Кабмін перерозподіляє бюджетні кошти, запрошувати і отримувати інформацію від СБУ і інших силових структур. Письмовий звіт у кінці року – і до побачення. Опозиції як інституту заборони і альтернативи влади з правом бути почутою в Раді більше немає.
Четвертий – президент бере під повний контроль Кабмін і центральні органи виконавчої влади. Він призначатиме всіх. І знімати. Одноосібно, не питаючи "свого" прем'єр-міністра. Від уряду під патронат Банкової переводиться система державної служби – 300 000 чиновників. Прем'єра перетворюють на протокольно-технічну фігуру. Віце-прем'єрів і міністрів президент замикає на себе, як і керівників структур виконавчої влади. Всім наказано виконувати "доручення" президента. Кабміну як самостійного органу не існує.
Як бачимо, стримування і противаги обрізаються безжально, підсилюючи один інститут влади – Януковича В. Ф.
Чи справиться президент? Адже ростуть вірогідність і вартість помилки. А кадрові і силові важелі може використовувати оточення, що теж небезпечно. І ще. Коли в країні за все відповідає одна людина, їй легко нав'язати чужу волю ззовні. Будь-якими способами...
В принципі, концентрацію повноважень для проведення реформ виправдати можна. Але – на обмежений період і за дотримання трьох умов:
1) влада сильна інтелектуально, вона чітко продумала і спланувала реформи, здатна швидко і ефективно їх провести на користь країни;
2) суспільство в своїй більшості довіряє владі та підтримує реформи, що проводяться нею;
3) влада демонструє моральність, витримує рамки самообмеження, виключаючи навіть думку про те, що народ страждає, а вона жирує.
Всі три умови сьогодні відсутні.
Щоб усвідомити небезпеку концентрації влади, додамо до сказаного далеко не вільну пресу, нерозвинене громадянське суспільство, підконтрольні суди, розгул силовиків і безвладне місцеве самоврядування.
Система без зворотного зв'язку і механізмів стримування йде "врознос". "Врознос" – не емоція, це науковий термін з теорії управління.
Що відбувається з країною в цьому випадку, показує досвід Тунісу, Єгипту, Лівії.
Матеріал опубліковано в журналі FORBES (перший український номер), березень 2011
Читайте більше на www.grytsenko.com.ua
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
