Ціна високої нагороди
"Кореспондент" повідомляє про 100 тисяч державних нагород, розвішаних Януковичем на грудях його вірних підданих. Що це? Маркування власної армії? Унаочнення гвинтиків режиму? Насправді, це повне знецінення інституту нагород, логіка якого мала б полягати у визнанні внеску конкретних людей у розвиток професії, країни, людства.
Махінації з нагородами небезпечні не тільки тим, що плодять підлабузництво, корупцію та знівельовують цінності. Але й тим, що вони позбавляють суспільство справжньої змістовної дискусії про виклики часу і про доробок тих, хто намагається зробити країну і світ кращими для життя.
Якими можуть бути такі дискусії, ми бачили тиждень тому, коли Норвезький нобелівський комітет оголошував переможців у різних номінаціях. Найбільш палким було обговорення світовою спільнотою рішення щодо присудження Нобелівської премії миру Організації із заборони хімічної зброї.
Маємо визнати, що таким рішенням Комітет підкреслив важливість боротьби проти хімічної зброї. Але – чи вказав він цим рішенням на корінь самої проблеми, який полягає в подальшому нехтуванні прав людини у Сирії та в інших країнах, де існує небезпека використання хімічної зброї у збройних конфліктах? Тільки частково.
Натомість Комітет міг би зробити проблему захисту прав людини центральною, якби премію отримали або пакістанська школярка Малала Юсуфзай, або конголезький доктор Деніс Муквеге. Кожен у свій спосіб, але вони обоє, ризикуючи власним життям, захищають права своїх співвітчизників. Як Малала, привертаючи увагу до потурання прав дівчат на освіту, і як д-р Муквеге, лікуючи у своїй клініці десятки тисяч згвалтованих у безкінечних конголезьких війнах жінок.
Заслуги Малали оцінили премією Андрія Сахарова "За свободу думки", а заслуги д-ра Муквеге – нагородою "За громадянську мужність". Це дало привід західним ЗМІ обговорити обидві проблеми більш-менш детально й змістовно. Однак набагато ширшим у всьому світі було б висвітлення цих проблем, якби інформаційним приводом стала Нобелівська премія миру, а за ним – і вплив на світову громадську думку. В питаннях захисту прав людини це вкрай важливо й необхідно.
Напевно хімічну зброю у Сирії буде ліквідовано, однак – неясно, як надалі буде в Сирії з правами людини. Ми бачимо, що застосування хімічної зброї отримує миттєву й сувору реакцію з боку світової спільноти, однак – не завжди такою ж миттєвою і суворою є реакція світу на порушення прав людини. При тому, що ми щодня отримуємо нові й нові свідчення про жахливий розмір гуманітарної катастрофи, яка охопила Сирію від початку громадянської війни, від моменту, коли їхні права опинилися під загрозою. І не тільки Сирію...
Тож кожна висока нагорода має свою ціну і певні позитивні впливи на долі багатьох людей. Або – не має, як у випадку 100 тисяч нагород Януковича. Значить, інститут державних нагород також доведеться відновлювати з нуля, і теж – уже після Януковича...
P.S. Сам я не маю жодної нагороди від держави Україна. І від того не комплексую, скоріше навпаки – вільніше себе почуваю:)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
