Досить уже "уникати провокацій" – то шлях до поразки!

Хіба не ясно, що "провокації", яких так боїться і всіляко уникає українська влада і вбачає в них навіть легітимні й адекватні дії з метою самозахисту – Путіна абсолютно не турбують?

Хтось вірить у те, що Путін дійсно чекає з нашого боку "провокацій", аби після того діяти рішучіше? Якби Путін хотів "провокацій" – він би їх сам організував. Захотів би – знайшлися би спецназівці ГРУ МО з шевронами "бандерівців", які б розстріляли півсотні російських солдат, або підірвали електростанцію чи будівлю ЧФ РФ, що завгодно... Є сумніви?

Ніякі "провокації" Путіну не потрібні, щоб виправдати свою агресію та її дальшу ескалацію на всю територію України. Він не збирається ні перед ким виправдовуватися! Він мовчки здійснює – і агресію, і дальшу її ескалацію. В режимі онлайн...

Якщо Україна заціпеніло стоятиме й далі, демонструючи "силу духу" й "витримку" під гаслом влади "не піддаватися на провокації", чи під новим гаслом професорів-політологів "хто перший вистрілить, той програє" – хіба не ясно, що тоді Путін голими руками, без жодного пострілу, з опорою на свої війська й своїх бандитів, прибере до рук не лише Крим, а за ним Південь і Схід країни – він так само захопить Черкаси, Вінницю, Житомир, Київ?

Якими ще аргументами треба переконувати турчинових і гаранів, я вже не знаю...

Як і всі нормальні люди, я так само не прагну війни, з її жертвами і стражданнями. Не маючи повноважень, постійно, щоденно, пропоную владі й зарубіжним партнерам України рішення саме з метою – недопущення, стримування масштабної війни й захоплення України ворогом!

Просте питання: державу Україна – ми здаємо Путіну, чи все ж таки хочемо її зберегти за собою?

Якщо влада вирішила державу здавати – тоді все ясно: достоїмо отак тихо й мирно до вікопомного референдуму 16 березня, приймемо ще пару гнівних постанов Ради, відкриємо ще кілька карних справ проти сепаратистів, проведемо на Майдані гучне Віче, погаласуємо для годиться про невизнання референдуму, мовчки "без провокацій" прослухаємо повідомлення з Москви про включення Криму до складу Росії в якості нового суб'єкта федерації, про введення в обіг замість гривні рубля, про перехід АРК на російські закони, про визнання наших військових (яких весь цей час росіяни принижували і яких держава безвідповідально кинула напризволяще) – "окупантами" з наступним примусовим видворенням із Криму, далі прийматимемо десятки-сотні тисяч непроросійських біженців з АРК, убитих і поранених з числа тих, хто сам від відчаю піде боротися проти окупантів, будемо їх десь і якось розміщувати, створимо купу фондів підтримки, збиратимемо країною кошти на їх облаштування... Думаєте, перебільшую? Хотів би помилитися. Дуже хотів би!

А далі географія і масштаби "гуманітарної місії" Путіна лише поширюватимуться – чому ж не скористатися шансом, коли українці за вказівкою влади дружно і гордо стоять, не чинять спротиву і "уникають провокацій"?

Армія в Росії більша? Напевно. Ресурсний потенціал переважає? Очевидно. Зарубіжні держави ще не задіяли всі свої важелі? Так, їхні дії залежатимуть від наших. Але...

Я інші тоді питання поставлю, з не менш очевидними відповідями.

Своїх солдат хіба можна кидати напризволяще і здавати їх ворогу, разом зі зброєю і Бойовими прапорами військових частин, разом з їхніми родинами, дітьми, без жодної команди оборонятися, без жодного пострілу, без жодної навіть спроби надати підкріплення, чи прийти на допомогу? А громадян, які в АРК не хочуть здаватися під владу Кремля – теж кинути, чи всіх евакуювати на материк, залишивши ворогу все майно й людські домівки?

Пане Верховний головнокомандувач – схаменіться, Ви хоч усвідомлюєте, що Ви насправді робите з армією і загалом з країною?!

Навіть ризикуючи життям інших солдат, командир ЗАВЖДИ віддає наказ врятувати, винести з поля бою бійця, якого поранили чи можуть захопити в полон! На Майдані так само – люди відбивали своїх від Беркуту, рятували поранених і виносили загиблих від снайперів, ризикуючи власним життям, гинули при цьому – але продовжували виносити...

Хіба має влада право здати своїх солдат, своїх громадян, свою країну – постійно повторюючи оту мантру про "недопущення провокацій" і про нерівні потенціали армій? А на якій війні і коли вони були рівні? Якщо високі чиновники не вивчали воєнної історії, то запитайте ветеранів, які пройшли через різні фронти і війни, чому вони боролися і не здавалися, навіть якщо противник був завідомо сильнішим?!

Немає розуму організувати оборону і взаємодію силовиків? Немає твердості переконати партнерів-союзників, щоб діяли рішуче? Немає духу віддати наказ військам? Боїтеся озброїти народне ополчення?

Тоді зробіть хоч щось інше, невійськове, але дієве, аби агресію Путіна зупинити – трубу газову перекрийте, нафтопроводи зупиніть, щоб і російська економіка здригнулася, і власний гаманець путінський щоб це відчув...

Кордон з Росією врешті-решт заблокуйте, замінуйте чи підірвіть шляхи сполучення та унеможливте доступ техніки й бандитів на нашу територію... Захопіть кількох вожаків, які орудують у Криму, доставте їх у мішку до Києва і влаштуйте їм вселенський публічний суд...

Дійте, пане Верховний головнокомандувач!!!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.