Коаліційна Угода: не перетворити коаліцію на стриноженого коня!

Коаліційну Угоду підписано. Залишилося поділити крісла і портфелі. Це найтяжче, але напевно і цей етап буде пройдено в стислі терміни.

Що далі? Чи буде парламентська коаліція життєздатною і ефективною? Що треба зробити, щоб вона стала такою?

Моя базова професія і сфера наукових досліджень – теорія управління. Тож спробував проаналізувати Коаліційну Угоду через призму теорії і практики управління. Насамперед, її останній розділ – Регламент Коаліції. Бо за своїм значенням він далеко не останній!

Виявилося, що в основу прийняття УСІХ рішень коаліції покладено принцип консенсусу. На перший погляд, класний принцип. Лише на перший погляд...

Приймати щоденні рішення консенсусом, тобто лише за умови згоди УСІХ фракцій, теоретично можна. Якби в УСІХ фракцій були:

1) спільна політична мета;

2) спільне бачення стратегії реформ і розвитку країни;

3) спільні життєві цінності;

4) взаємна довіра між фракціями і їхніми лідерами;

5) спільний (єдиний) для всіх фракцій спонсор-олігарх.

Якби все це було, тоді текст Коаліційної Угоди написали б за одну добу і він помістився б на одній сторінці. Писали майже місяць...

Взаємна недовіра і протиріччя між фракціями, їхніми лідерами і спонсорами-олігархами породили довжелезно-деталізований документ на 73 сторінки та ще й нежиттєздатний принцип консенсусу як основу прийняття УСІХ рішень.

Чому консенсус нежиттєздатний? Чому від нього вимушено відійшли при прийнятті окремих важливих рішень наші партнери у НАТО та Євросоюзі?

Поясню на двох прикладах.

Під тиском зарубіжних донорів Уряд вносить законопроект, яким для реформування економіки країни руйнується монополія Ахметова в електроенергетиці або вугільній галузі, Фірташа – в хімії чи розподілі газу, або Коломойського – в нафтовидобутку чи на ринку авіаперевезень. Не вийде! Підконтрольна відповідному олігарху ОДНА фракція називає 10 причин, чому урядовий проект недосконалий, чому він потребує суттєвого доопрацювання – і голосуванням "проти" на Раді Коаліції блокує внесення проекту на розгляд Верховної Ради. Або робить те саме трохи хитріше – повністю вихолощує антимонопольний проект своїми поправками до другого читання. Знайома історія?

Під тиском антикорупційних розслідувань громадськості та скандалів у пресі треба звільняти з посади злодійкуватого члена Уряду. Не вийде! Бо навіть внести це питання на розгляд парламенту, згідно Регламенту Коаліції, можна лише консенсусом. Відтак ОДНА фракція, чий спонсор-олігарх під час розподілу посад призначив "свою" людину до Уряду і був її головним фаворитом-бенефіціаром – так само ОДНИМ голосом на Раді Коаліції може заблокувати звільнення міністра-корупціонера чи прем'єра-корупціонера. Теж знайома історія, правда?

Як уникнути недоліків консенсусного прийняття рішень коаліцією і, головне, його негативних наслідків для усієї країни?

Пропоную два механізми.

Перший механізм – активний громадський контроль. З самого початку роботи нового парламенту домогтися, щоб засідання Ради Коаліції були прозорими, відкритими для преси, а значить – відкритими для суспільства. Сподіваюся, що новообрані депутати-журналісти і громадські активісти РПР нас у тому теж підтримають?!

Другий механізм – активний громадський тиск. Маємо вимагати від парламенту, насамперед від парламентської коаліції, прийняття зафіксованих у Коаліційній Угоді рішень, вкрай необхідних країні. В разі потреби, тиснути на парламент, в т.ч. активними публічними акціями під стінами Ради, коли на голосування виносяться вкрай важливі для країни законопроекти, або не менш важливі резонансні кадрові рішення.

По суті, це постійно діючий Майдан. Без постійних наметів і акцій протесту, але постійно на сторожі й у готовності за потреби діяти рішуче. Щоби парламентська коаліція і утворений нею Уряд знову не змарнували часу і не сплюндрували шанс на справжнє оновлення країни. Щоби не зрадили Революції Гідності!

Бачите інші механізми? Пропонуйте.