Що бачимо після висувань кандидатів?
Третій день поспіль коментую для різних ЗМІ висування кандидатів. Тож вирішив якось це узагальнити.
Велика кількість кандидатів. Я б не робив із цього проблеми, бо люди все одно розберуться, і реальна боротьба розгорнулась би між трьома лідерами, а після відмови Кличка – між двома. Чому висувалися інші? Хтось із принципових міркувань (Гриценко), хтось буде відігравати роль технічних кандидатів (Королевська, Кузьмін), хтось шукає тимчасової недоторканності (Кузьмін, Бойко). Для керівників невеликих партій – це шанс засвітитися напередодні можливих дострокових парламентських та місцевих виборів (скажімо, УНП і Рух не мають шанси на парламентських, але матимуть на місцевих). Якщо партія має зайві 2,5 млн. гривень, то чому б і не засвітитися зайвий раз? Ну і нарешті, якщо в першому турі їхній кандидат набирає пару відсотків, то він може попробувати за свою підтримку у другому турі конвертувати це в якісь посади.
Від Партії регіонів – аж 4 кандидати (+ на цьому ж полі будуть і комуністи), хоча офіційним став Добкін. У партії був якийсь шанс на помрікованішу лінію (якби підтримали Тигіпка – теж здискредитованого, але який все-таки представляє поміркованішу позицію). Обрання ж Добкіна свідчить, що Партія регіонів не змінилася, продовжує самодискредитуватися і робить ставку на людей, пов'язаних із сепаратизмом і криміналом. Тобто вона може перестати бути загальнонаціональним гравцем і йде у справді регіональну нішу. Ну що ж, може й непогано для майбутньої політичної реконфігурації в країні. А крім того, вперше за багато років країна не буде поляризуватися під час виборів, оскільки Добкін немає жодних шансів на вихід у другий тур.
На правому фланзі – Ярош від "Правого сектора". Роль цієї сили під час революції була "чомусь" гіперболізована (насправді непорівнянна із "Самообороною"), і зараз ставиться багато питань до того, кому вигідні її дії. Додамо й те, що ця сила не підтримує євроінтеграцію.
Але Ярош може відкусити частинку електорату у Тягнибока. Лідеру "Свободи" треба віддати належне, бо він був одним із лідерів "Майдану" із доволі зваженою у тих непростих умовах позицією (я це оцінюю як позитив, хоча частина його електорату хотіла б більшої радикальності), а сама "Свобода" постійно була на передовій (на відміну від того ж "Правого сектора"). Партія взяла на себе частину відповідальності за нинішню владу (і це правильно – бо відповідально, якщо говорити про долю країни). Але електоральна ситуація непроста: крім тиску справа (з боку "Правого сектора"), частину поміркованих виборців, за рахунок яких "Свобода" набрала у 2012 р. аж 10%, відштовхують невиправдані надрадикальні дії (інцидент на 1 Національному каналі). Але висунення Тягнибока все одно є логічним, бо партії потрібно бути у публічному просторі, нагадуючи і про свою роль на Майдані і готуючись до майбутніх парламентських виборів.
Після рішення Кличка виглядає так, що основна боротьба розвернеться між Тимошенко і Порошенком. Тимошенко – це енергія, воля і, що дуже важливо, команда – "Батьківщина", яка пройшла непрості випробовування ще з 2002 р. і зараз активно представлена у коаліції й уряді. Але це означає і те, що у ході кампанії буде нагадуватись, що вона – "старий політик", якого є за що критикувати і який має до себе серйозну опозицію (зокрема, буде знову згадана і "газова справа" з невигідною ціною від Росії на газ – хоча арешт Фірташа дає зараз можливість Тимошенко наголошувати, що вона була права, виводячи його за дужки газових контрактів) і за ті проблеми, які виникають в діяльності нинішнього уряду. Якщо ж уряду вдасться втримати ситуацію в країні, це може опосередковано додати плюси і "Батьківщині", і Тимошенко як голові партії.
Про Порошенка. Підтримував Майдан із самого початку, не уникав під час подій небезпечних місць. Його внесок у перемогу – незаперечний, і недивно, що саме під час Майдану стрімко зростав його рейтинг. Сильний як господарник і бізнесмен. Політик, який вміє домовлятися, причому з представниками різних таборів. Але не створив власну політичну силу, бо партія "Солідарність", радше, поки що віртуальний проект. Підтримка Кличка принесе йому певні очки, бо дозволяє говорити про об'єднання зусиль. У той же час те, що Льовочкін, а тепер і Фірташ привітали таке об'єднання, Порошенкові насправді геть не потрібне. Натомість йому потрібно буде дистанціювання від олігархату, доводити, що він зможе розвести свої інтереси як політика і бізнесмена.
В усякому разі тішить те, що у другому турі "регіоналів" не буде. І Тимошенко, і Порошенко вже заявили, що не розглядають електоральну боротьбу як гру з нульовою сумою, гру на взаємознищення. І це – правильно. Вибори будуть чесними; адміністративний ресурс задіяний не буде. Отже, вперше за десятиріччя це можуть бути "нормальні" вибори. Аби лише не вдалися кремлівські спроби їх зірвати. І у протидії цьому всі кандидати мають бути єдині.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
