Враження від зони АТО (ОНОВЛЕНО, розшифровка інтерв'ю). + Будні ''Айдару''
Своїми враженнями від поїздки у зону АТО я поділився з Андрієм Куликовим, Олександром Міхельсоном і слухачами "Громадського радіо".
Куликов: І в ефірі програма "Громадська хвиля". Це – спільний продукт "Громадського радіо" та "Українського радіо", звукорежисер прямого ефіру Людмила Хоменко, при мікрофоні працюють Олександр Міхельсон і Андрій Куліков і наш перший гість сьогодні Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, наш давній знайомий. А сьогодні він у студії вперше у якості не аналітика, хоча, звичайно і аналіз буде, принаймні ми проситимемо про аналіз у Олексія, а як людина, яка на відміну від нас побувала безпосередньо в зоні АТО буквально днями, вісім днів Олексій Гарань там провів. Наскільки змінилось Ваше уявлення про те, що відбувається після того як Ви провели там час з трьома, наскільки я знаю, українськими батальйонами? Прошу.
Гарань: Завжди кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, і в принципі я думаю, що багато фактів, про які, скажімо, пишуть наші ЗМІ і загальні тренди, мабуть, підтвердилися, але вони стали наочними, я б сказав зрозумілими на емоційному рівні.
Куликов: Що найважливіше було для Вас?
Гарань: Найважливіше – це високий бойовий дух. Тобто люди говорять українською і "по-русски" "Мы хотим освободить Донбасс, это наш Донбасс, украинский Донбасс, мы не хотим, чтобы Путин нам что-то тут диктовал". І це кажуть люди з Донбасу, тому що там дуже багато, в цих батальйонах "Азов" і "Донбас", місцевих людей, російськомовних, причому шахтарі з Донецька, з Антрацита, з Маріуполя і так далі. Більше тут
Годинна розмова – на "Ері ФМ".
У попередніх постах я вже ставив фото з поїздки. Сьогодні дещо з відвідин "Айдару".
Начштаба "Батя" (зліва), колишній афганець. Щойно повернувся після поранення
"Туча" – фермер з Луганщини. Його інструктором була "Куля" (Надія Савченко).
"Град"...
Це ж треба: на передовій зустрів першого юрисконсульта Києво-Могилянської академії. Успішний київський перекладач. Тепер – комвзвода "Тор". Щойно дізнався, що його поранили у руку. Забрали до харківського шпиталю.
Волонтери пригнали з Києва три машини. Номери: ПТН – уйло.
Богдану – 18 років. З київського інтернату. Каже, що виховала вулиця і "ультрас". Питаю:
- Що робитимеш після війни?
- Каже: спочатку треба перемогти.
- Бережи себе.
- Бог збереже.
А без гумору на війні теж не обійтися: Богдан приміряє "гуманітарку".
Більше фото див. тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
