Олексій Гарань Історик-міжнародник, політолог, політконсультант, учасник багатьох "авантюрних" проектів, що стали успішними

Ярослав Грицак: "Звідки нам брати сили"

25 січня 2020, 12:14

Важливий текст Ярослава Грицака. У цілому останнім часом й у мене подібні думки: і відчуття обмеженості власних сил, розчарованості, і почуття надії, і віра в те, що, попри все, кожен має робити те, що може – і тоді світло переможе. Пишу зараз з Мар'їнки, недалеко стріляють, по ТБ сепарські канали,може тому й загострені віддчуття. Але так, як Ярослав, я, на жаль, не пишу (: тож прочитайте його текст

Оригінал на НВ

"Я називаю це філософією цинічного оптимізму. Її головний постулат: кінець світу неминучий, але ми маємо робити усе, щоб він стався не за нашого життя

(Есей написаний у рамках фокус-теми Українського ПЕН і НВ 2019-2020 "Що дасть нам силу?" Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.)

Боюсь, що питання "Звідки нам брати сили?" має до мене слабе відношення. Сил у мене давно нема. Кожен другий ранок встаю з відчуттям, що мої життєві батарейки "depleted", і що їх нема чим замінити.

Є, звичайно, короткотривалі замінники. Шоколадне морозиво. Запах свіжоскошеної трави. Різдво. Піжамні дні. Щоденні проходи по 10 км.

Але як не можна наїстися наперед, так само й не можна наперед нанюхатися, виспатися, насвяткуватися чи находитися. Проживеш один-два дні без цих замінників, і все починається по-новому.

Проти мене діють вік та ефект трясовини – що більше робиш, то більше не встигаєш. Найбільше сил висотують адміністративні справи, які, як відомо, з першого разу ніколи не вирішуються. Потерпаєш від цього не тільки сам, потерпають також рідні та близькі, яких любиш, але занедбуєш.

Окремо страждаєш від неможливості чи неспроможності робити те, що найбільше хочеш – писати добрі тексти. Бо вже не пишу так легко, як раніше. Затягую з написанням книжок, які від мене чекають місяцями і роками.

Приходить думка, що це вже кінець. Кожен з нас мав свої 15 хвилин слави, і не треба їх розтягувати на 16-ту, 17-ту і так далі. Пора це все кидати і робити щось інше. Скажімо, зайнятися садівництвом чи вчити дітей у сільській школі.

Але не даєш себе надурити: і садівництво, і сільська школа не спасе тебе від самого себе. Та й, зрештою, садівник чи вчитель з мене напевно був би такий собі.

Відтак приходить думка, що бути істориком – не найгірший варіант. Заняття історією має свої переваги. Воно дозволяє тобі побачити свою життєву ситуацію у порівнянні.

З бідою звикаєшся, коли бачиш, що ти не один такий. Знаю приклад Франка, за яким при кінці його життя не було кому винести відро. Колаковського, одного з найбільших християнських філософів, труну з яким маловірний (бо як ще інакше його назвати?) римо-католицький священик не дозволив внести у костел для відправи.

Борони Боже, не маю наміру ставити себе поруч з великими людьми. Я уже не підліток і давно розпрощався з підлітковою мегаломанією. Просто доля великих допомагає зрозуміти, що життєві поразки неминучі. Бо якщо їм не вдалося, то чого би мало вдатися тобі?

Відчуття поразки є нормальним станом, і все закінчиться погано.

Про це говорить закон Мерфі: все у світі йде до гіршого. Якщо вам здається, що це не так, значить ви чогось дуже важливого не помічаєте.

Двісті п'ятдесят років Просвітництва привчили нас до наркотичного марева, що все буде добре. Навіть Вакарчук про це співає. Ми віримо, що історичний прогрес приб'є нас до берега утопії, де ми будемо вільними і щасливими.

Насправді, все з точністю навпаки. Нема такої благородної ідеї, яка би не була перетворена у протилежність. Надії, яку би не поставили на коліна. Мрії, над якою не можна було би потім насміхатися.

На кожного Гавела є свій Земан, на кожного Обаму – свій Трамп, на кожного Стуса – свій Медведчук, на кожну "Небесну сотню" – свій "Квартал 95".

Яке би століття ми не вибрали, бачимо одну й ту саму історію: безсилість людей перед подіями та обставинами, їхній неймовірний талант ніколи не тратити шансу втратити шанс.

Для опису цієї ситуації історики вживають метафору "диявол в історії". Він міцно засів у ній, і нікуди з неї не дівається. У часи воєн і диктаторів він розганяється до мільйонів жертв. А у мирні часи перетворює наше життя в рутину і змушує нас з цим змиритися.

Добро майже випадково заповзло у цей світ. Воно крихке і недовговічне. Але саме тому і тим більше за нього варто боротися. Навіть якщо ця боротьба не обіцяє перемоги.

Омелян Пріцак, засновник Гарвардського інституту українських студій, любив казати (цитую з пам'яті): "Кажете, що це неможливо зробити? Тоді давайте якраз це робити! Бо який сенс братися за речі, які можна зробити?".

Поляки кажуть інакше – вони підносять тост за успіх нашої безнадійної справи. Підтекст цього тосту: надія є, доки ми заради неї щось робимо. Бодай підносимо тост.

Я називаю це філософією цинічного оптимізму. Її головний постулат: кінець світу неминучий, але ми маємо робити усе, щоб він стався не за нашого життя.

У моїй уяві існує велике військо останньої надії. Його провідниками є не політики й економісти. Його генералами є філософи, літератори, музиканти, історики, богослови: Сократ, Платон (хоч би що там про нього не писав Поппер), святий Августин, Бах, Честертон, Камю, Клайв Люїс, Сімона Вайль, Колаковський, Леннон, Мень, Мілош, Джадт.

З українців до цих генералів зараховую Івана Франка з його лозунгом "Проти рожна перти, проти хвилі йти". І Василя Стуса, який був з тої самої породи.

Я не в перших рядах цього війська. Я плетуся десь у самому хвості. І не факт, що коли дійде до вирішального бою, я не стану дезертиром. Мої слабкості безконечні, моя спроможність встояти перед спокусами мала. Тому, за порадою мудрих людей, я спробую обнести себе системою перешкод, через яку мені тяжче буде перебратися, щоб втекти з поля бою.

Моя система перешкод складається з доброї музики, великих книжок, і людей, знайомство з якими додає духу. Коли ділишся цими речами чи знайомствами з близькими чи студентами, у когось з них загоряються очі. Це значить, що вони, може навіть цього не знаючи, теж вступили у наше військо. І відтепер перед їхніми допитливими і докірливими поглядами мені та подібним до мене буде тяжче дезертирувати.

Тактикою нашого війська є не великі битви, а створення і запускання вірусу, який підточує вороже тіло. Зло – велике, але добро заразне. Хто переможе, невідомо. Можливо, що не ми. Але тому ми тим більше цінуємо свої малі та короткочасні перемоги. І поки ми не дезертируємо з поля бою, виправдовуючи себе браком фізичних чи моральних сил, залишається надія, що не все ще пропало."

powered by lun.ua
Коментарі — 24
Log Log _ 27.01.2020 12:57
IP: 35.235.226.---
Mike_Kharkov:
Например, трагедия небесной сотни и 95-й квартал для меня не сопоставимы.
А враньё и 95-й квартал не только сопоставимы, а идентичны.
Врите, да не завирайтесь. Виноваты не убийцы, а кто "послал"?
Посылать нужно таких как Вы.
Перефразируя поэта;
"Скажу я без лести, легко и с размахом – Харьковский ватник, идите Вы..."
Mike_Kharkov _ 27.01.2020 11:16
IP: 35.235.226.---
Да, добро заразно. Особенно абсолютное:). Естественно.
Но есть вредный и более важный вопрос – что есть добро? что есть зло?
Кто поможет разделить? "святий Августин, Бах, Честертон, Камю, Клайв Люїс, Сімона Вайль, Колаковський, Леннон, Мень, Мілош, Джадт"?
Они дадут базу, инструмент. А пользуются все по-разному. И выводы будут разными.
Например, трагедия небесной сотни и 95-й квартал для меня не сопоставимы. А пытаться сопоставить – это политспекуляция – одни Добро, другие Зло. И те, кто намеренно послал сотню на расстрел, а теперь спекулирует на трагедии, на стороне Добра?
Не бывает абсолютного Добра и Зла. А если нас уверяют в обратном, да еще и "в мировом масштабе", то нужно просто следить за своими карманами.
И Леннона, кстати, вспоминать до нажатия на спусковой крючок.
Елена Величко _ 26.01.2020 23:29
IP: 35.235.226.---
...продовження.
Автор піклується про те як воно буде в останню мить...
А ЦЕ НЕ так важливо. (Пам'ятаю, що Тетчер навіть сценарій зробила.)
ВАЖЛИВИМ Є те, що поряд є живі люди, які може без претензій до того, щоб їх ім'я залишилось у віках,
а ГІДНІ, гідні допоки живі...щоб не було як у
Висоцького: "Мне не стало хватать его только тогда, КОГДА ОН НЕ ВЕРНУЛСЯ из боя".
В нас життя як вир, але вже змінюється, бо ми починаємо цінувати життя своє та інших, починаємо діяти, прокидаємось ніби від сну, омани.
Багато, хто не встояв у цьому вирі несправедливого, оманливого, брехливого "банкету" потворного.
Й це велика туга, що не змогли захистити ані себе, ані тих, хто був поряд.
Але маятник вже пішов, вже вимагає іншого, як у тій притчі про ДУШУ, що прийшла до Бога,
та яку Суд засудив до Аду, але коли та Душа почала розказувати...поступово Ваги Суду Божого почали хилитись до іншого боку. Тож і наша правда буде, іде вже...
Елена Величко _ 26.01.2020 23:21
IP: 35.235.226.---
"Тактикою нашого війська є не великі битви, а створення і запускання вірусу, який підточує вороже тіло.
ЗЛО – ВЕЛИКЕ, але ДОБРО ЗАРАЗНЕ.
Хто переможе, невідомо. Можливо, що не ми. Але тому ми тим більше цінуємо свої малі та короткочасні перемоги. І поки ми не дезертируємо з поля бою, виправдовуючи себе браком фізичних чи моральних сил, залишається надія, що не все ще пропало." – (с)
Ми живемо поряд, й усі ці роки з 90-х з нас робили "бабло", руйнуючи все навкруги все чекали "інвестора"...Й скільки достойних людей принизили, залишили без справи, без гідності...
Max Mykhaylenko _ 26.01.2020 15:32
IP: 35.235.226.---
Чудово, дякую. Ворог буде розбитий, Перемога буде за нами. І Амінь.
Віра Бурик _ 26.01.2020 10:48
IP: 35.235.226.---
Ярослав Грицак: "Звідки нам брати сили"

І це запитує історик, уродженець Краю, де повітря просякнуте Націоналізмом?

Звідси беріть силу:

"І ось ми йдем у бою життєвому -
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ."
iip _ 26.01.2020 08:17
IP: 35.235.226.---
Маковецкий-Левенгук Андрей:

...я над ним гордо рею...
Как медный тазик над Парижем:::))))
Іван Онужик _ 26.01.2020 05:22
IP: 35.235.226.---
Омелян Пріцак, засновник Гарвардського інституту українських студій, любив казати (цитую з пам'яті): "Кажете, що це неможливо зробити? Тоді давайте якраз це робити! Бо який сенс братися за речі, які можна зробити?".

Суржико-давайте Пріцак? Очевидно з злобної й забудькуватої пам'яти!
Log Log _ 25.01.2020 21:51
IP: 35.235.226.---
iip:
Маковецкий-Левенгук Андрей:

ответьте наконец: какое удовольствие вы находите в том, чтобы ползать по БУПу и демонстрировать свою глупость?
Андрюха, этот очень хороший вопрос и точно подходит именно тебе.
Дурак, ползающий по БУП и демонстрирующий свою дурь, тут ты...
Це нагадало історію, яку розповідав знайомий. Він довів приятелю, що людина на "дурень" ображається менше ніж на "придурок".
Уролог-Анабиозный "молодий", тому "придурок", а не "дурак".
Oleh Buryi _ 25.01.2020 21:37
IP: 35.235.226.---
** кінець світу неминучий, але ми маємо робити усе, щоб він стався не за нашого життя. **

І найкраще для цього – терміново повіситись.
hrim _ 25.01.2020 21:10
IP: 35.235.226.---
"На кожного Гавела є свій Земан, на кожного Обаму – свій Трамп, на кожного Стуса – свій Медведчук, на кожну "Небесну сотню" – свій "Квартал 95".

Для оптимізу.
"Закон маятника" таки працює. Тому після Земана прийде, якщо не Гавел, то точно вже не "Земан". На кожен "Квартал 95" є також свій "Не Квартал".
Головне відчути амплітуду "маятника" та бути готовим до його нової позиції.
Олег Турчин _ 25.01.2020 21:04
IP: 35.235.226.---
Влад Дорошенко:
А ви можете розвіявши туман в голові сказати, як 95 квартал без "чергового повторення полеглих" буде повертати "той шмат з людьми"?))
Влад Дорошенко _ 25.01.2020 20:51
IP: 35.235.226.---
поки ми не дезертируємо з поля бою?
І у дизертирстві бувають принади, з нього можна перейти до іншого бою.
За що краще, за Небесну сотню (як чергове повторення полеглих під Крутами), після якої здали добрий шмат країни з міліонами людей (а країна пройшла 5-річний шлях від парасюків до свинарчуків), чи за Квартал, який, вірогідно, прагне повернення того шмату з людьми? У кого більше "туману в голові"?
iip _ 25.01.2020 20:49
IP: 35.235.226.---
Маковецкий-Левенгук Андрей:

ответьте наконец: какое удовольствие вы находите в том, чтобы ползать по БУПу и демонстрировать свою глупость?
Андрюха, этот очень хороший вопрос и точно подходит именно тебе.
Дурак, ползающий по БУП и демонстрирующий свою дурь, тут ты...
Log Log _ 25.01.2020 20:44
IP: 35.235.226.---
Маковецкий-Левенгук Андрей:
По-моему, это так же стыдно.
Как назвать себя поцем, что сделали Вы, "молодой" совок.
Віктор Совщак _ 25.01.2020 20:36
IP: 35.235.226.---
Роман Романов:
Є пика хоч цуциків бий. Порівняйте
Петр Харченко _ 25.01.2020 19:27
IP: 35.235.226.---
Прекрасно, пане Ярославе Грицак. Спасибо, професоре Олексію Гарань. Справді, історія закінчується, її час минає і Людина воскресає після довгого об'єктиваційного омертвлення. Не приймаю думки: "Нема такої благородної ідеї, яка би не була перетворена у протилежність. Надії, яку би не поставили на коліна. Мрії, над якою не можна було би потім насміхатися". Як доказ, залишу в середу (в Академії) для Вас і пана Ярослава книгу "Зміна статусу Бога і смерть об'єктивованої "людини".
Петр Харченко _ 25.01.2020 19:24
IP: 35.235.226.---
Прекрасно, пане Ярославе Грицак. Спасибо, професоре Олексію Гарань
Віктор Совщак _ 25.01.2020 17:44
IP: 35.235.226.---
Роман Романов:
Ви розумієте українську мову Пишете ж Що там з люстерком: Чия пика?
Віктор Совщак _ 25.01.2020 15:49
IP: 35.235.226.---
Роман Романов:
Ви себе в люстерко бачили?
Петр Харченко _ 25.01.2020 14:52
IP: 35.235.226.---
Прекрасно, пане Ярославе Грицак. Спасибо, професоре Олексію Гарань. Справді, історія закінчується, її час минає і Людина воскресає після довгого об'єктиваційного омертвлення. Не приймаю думки: "Нема такої благородної ідеї, яка би не була перетворена у протилежність. Надії, яку би не поставили на коліна. Мрії, над якою не можна було би потім насміхатися". Як доказ, залишу в середу (в Академії) для Вас і пана Ярослава книгу "Зміна статусу Бога і смерть об'єктивованої "людини".
Петр Харченко _ 25.01.2020 14:49
IP: 35.235.226.---
Прекрасно, пане Ярославе Грицак. Спасибо, професоре Олексію Гарань. Справді, історія закінчується, її час минає і Людина воскресає після довгого об'єктиваційного омертвлення. Не приймаю думки: "Нема такої благородної ідеї, яка би не була перетворена у протилежність. Надії, яку би не поставили на коліна. Мрії, над якою не можна було би потім насміхатися". Як доказ, залишу в середу (в Академії) для Вас і пана Ярослава книгу "Зміна статусу Бога і смерть об'єктивованої "людини".
Петр Харченко _ 25.01.2020 14:20
IP: 35.235.226.---
Прекрасно, пане Ярославе Грицак. Спасибо, професоре Олексію Гарань.
Log Log _ 25.01.2020 12:57
IP: 35.235.226.---
А я песимист. Тому вірю у тезу Ейнштейна, яка звучить приблизно так:
"Сіра більшість непереможна і вічна. Але наше щастя у її непослідовності".
ONLINE
Порошенко2 Свобода слова568 Aтака Путіна1224 Україна та Європа1085 Корупція1335
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter