26 січня 2023, 20:57

Критичні ЧИ Цинічні теорії (про гендер, расу та ідентичність)? Рецензія

Оригінал: https://censor.net/ru/b3395806

Те, що винесено в заголовок цієї замітки, насправді блискуча знахідка дизайнерів обкладинки книги, яку написали Гелен Плакроуз та Джеймс Ліндсей: ЦИНІЧНІ ТЕОРІЇ про гендер, расу та ідентичність. І чому вони згубні для нас усіх. Київ: Наш Формат, 2022 (англомовний оригінал 2020 року: CYNICAL THEORIES. How Activist Scholarship Made Everything about Race, Gender, and Identity – and Why This Harms Everybody).



Чесно скажу, що коли мені запропонували написати короткий відгук про книжку, мене привабило в назві саме слово "ідентичність", бо для нас воно насамперед про загальнонаціональну ідентичність українців, про те, що вона перемогла ідентичності регіональні, у нас сформувалася "політична нація": українці боронять Батьківщину незалежно від етносу, мови, конфесії (хоча і вони важливі). Зрештою, українці визначились геополітично: ми – європейці, ми не "совки" (а це теж ідентичності).

Але в книжці йдеться про інші ідентичності (хоча є і про "расу", "орієнталізм", постколоніалізм, постімперськість) і їхня роль у публічних дебатах і публічній політиці (гендер, Квір-теорію, ейблізм/інвалідність і навіть ожиріння). Чому ж дискусії про це/або заборона дискусії важливі для нас? А тому, що ми воюємо не тільки за незалежність і територіальну цілісність. Ми воюємо за цінності, за нову країну, щоб нам не нав'язували думку ззовні, щоб ми мали змогу критикувати, зважувати і дискутувати.

Тож цю книгу написали прихильники лібералізму в широкому сенсі цього слова: захисту свобод і свободи критики (блискучий переклад і примітки зробив український філософ та інтелектуал Олексій Панич).

Автори наголошують: те, що ми називаємо лібералізмом, насправді сумісно і з консерватизмом, і з соціал-демократією. Всім їм протистоять крайні ліві і крайні праві, авторитарні, радикально-популістські рухи. На думку Плакроуз та Ліндсея, постмодернізм породив явище, коли саме крайні ліві претендують на монополію захисту соціальної справедливості, "політкоректності" та обмежують свободу слова, здійснюючи тиск на всіх незгодних з ними, зокрема інтелектуалів, журналістів, університетських професорів.

Автори книги аж ніяк не проти активізму, соціальної справедливості в широкому сенсі, ліберального фемінізму, кампаній проти расової дискримінаціє чи боротьби за права ЛГБТ. Навпаки, вони – за, але ці цінності, на їхню думку, підриває "Теорія", яка претендує, що лише вона одна за "Соціальну Справедливість":

"Всі білі – расисти; всі чоловіки – сексисти; расизм і сексизм – системи, які можуть існувати та утискати навіть за відсутності (!) бодай однієї особи, яка має такі переконання; стать не є біологічною, а є соціальним конструктом; бажання вилікувати інвалідність та огрядність огидне та ненависницьке".

І не можна боротися з расизмом і всюди бачити расизм. Мовляв, коли біла людина говорить – я не расист, це вже є виявом расизму.

Мабуть, наведений виклад войовничого постмодернізму – певне публіцистичне спрощення авторів книги або відображення лише радикальної частинки явища. Але, як вони наголошують, саме Постмодернізм проголошує, що об'єктивної істини нема; знання соціально сконструйоване в інтересах панівної верхівки, а влада вкорінена в ідентичності: "знання відносне і походить від ідентичності".

Постмодернізм деконструює старі метанаративи – християнство, марксизим, науку, лібералізм. Але на зміну одним метанаративам пропонується інший: суспільство складається з невидимих систем влади та привілеїв, які спираються на ознаку ідентичності й конструюють знання, впроваджуючи конкретні способи обговорення речей, а сама мова обговорення підтримує пануючу верхівку і дискримінацію.

На думку авторів, прихильники цієї "Теорії Соціальної Справедливості" (або просто "Теорії") вийшли за межі цілком виправданої марксистської критики капіталізму і піддають критиці всі засади західної цивілізації, включно з лібералізмом і просвітництвом. Вони підживлюють ультраправих, з якими наче і борються, а ультраправі підживлюють ультралівих. Знайомий ефект в історії і політиці, коли крайнощі збігаються. При цьому парадокс у тому, що робітники та бідніші верстви часто якраз почуваються відчуженими від цієї тематики сьогоднішніх лівих, які, на думку більш класичних марксистів, "перейнялися занадто буржуазними проблемами".

Як наголошують Плакроуз та Ліндсей, лібералізм виступає за індивідуальні і загальнолюдські цінності. Постмодерна Теорія відкидає їх на користь групової ідентичності і "зосереджується на віктимності".

Насамкінець зазначу, що мені подекуди здавалося, що ліберальні автори книги теж спрощують, схематизують, а то й вульгаризують погляди своїх опонентів. Ну що ж, лібералізм дозволяє критику його постулатів. І вважає при цьому, що не можна боротися з нелібералізмом неліберальними поглядами. В цьому його сила і слабкість, бо як протистояти неліберальним цінностям, які прагнуть монополії на "Соціальну Справедливість"? А отже потрібна справжня інтелектуальна дискусія без заборон "політкоректності".

21 лютого: як Захід тиснув на "Раду Майдану" і про "незавершену революцію"

Повний текст в журналі "Країна". Додаткові фото і діаграми на сайті "Демініціатив" - 21 лютого 2014-го, після розстрілів на Майдані владнати конфлікт між українською владою й опозицією приїхали міжнародні посередники – міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та представник РФ...

Чи варто оприлюднювати персональні рейтинги військових і порівнювати з політиками?

А от не певен, чи треба це робити. Звісно, закриті дослідження варто робити. А от оприлюднювати? На початку інвазії була неформальна домовленість не ставити президентські рейтинги і рейтинги політичних партій...

Не розхитувати човен: нам потрібно підтримати нове військове керівництво

Не встиг дати інтерв'ю "Галичині" із закликом, який у заголовку, як з'явилося повідомлення, що новий командувач ТрО керував Внутрішніми військами при розгоні Майдану, а командувач Об'єднаних сил ЗСУ Сергій Наєв заявив, що дізнався про своє звільнення зі ЗМІ...

Будні комуністичної "Cuba Libre" – країни моїх юнацьких захоплень

Куба була кінцевим пунктом моєї останньої поїздки країнами Глобального Півдня, що цього разу включала ПАР і Мексику, де в Університеті Гвадалахари я брав участь в дискусії під час Гвадалахарського книжкового ярмарку, найбільшого в іспаномовному світі і другому в світі після Франкфурстського...

ЗЕ+ЗА: більшість українців воліють бачити спільну команду

Про це в етері "Радіо Свобода" говорили експерти. Свої думки з приводу цього висловив у розмові із Властою Лазур (з 28:43 хв.) науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА Олексій ГАРАНЬ...

Позитив під ялиночку: українці мудріші за політиків і тих, хто розганяє "зраду"

Оригінал на НВ Більше місяця перебував в адвокаційній поїздці так званим "Глобальним Півднем" (ПАР, Мексика, Куба). Звісно, слідкуєш за тим, що відбувається в Україні, даєш інтерв'ю зарубіжним журналістам, для яких найцікавіше, це "розкол" в українському політикумі чи суспільстві, втома від війни і "компроміси" з Путіним...