Корупція посилює некомпетентність

Корупція посилює некомпетентність. А безконтрольна топкорупція – запускає тотальну деградацію держави. І згодом – її руйнацію. В умовах війни це означає прямий шлях до капітуляції, а не до перемоги над ворогом. І народ України це тонко відчуває.

У розпал безупинних щоденних повітряних тривог українців найбільше турбують не дроново-ракетні загрози, а корупція у владі та її некомпетентність.

Так, соціологічне опитування КМІС показало, що 50% респондентів найбільше турбує саме корупція у владі, 40% – масовані ракетно-дронові удари, 30% переймаються непрофесіоналізмом та некомпетентністю влади. Причому опитування проводилося 12-21 вересня – під час гарячої фази дроно-ракетного сафарі в Києві, яке співпало з втечею генпрокурора Кравченка за кордон на тлі операції "Карфаген" НАБУ і САП.

Як так сталося, що людей в Україні корупція у владі та її некомпетентність турбує більше, ніж війна та дроново-ракетний терор?

Негативний відбір

Можливість заробити легкі гроші на ексклюзивному доступі до державного ресурсу є великою спокусою. Чи то на розпилі закритого оборонного бюджету, чи на кришуванні кол-центрів, чи на "шлагбаумі" в Енергоатомі. Швидкі великі гроші зносять дах та малюють вигодонабувачам паралельну картину реальності. Вони стають сліпі і не бачать крові та війни, а також своїх недоліків, бо в очах Loro Pianа, годинники за 50 штук баксів, дубайські вілли, розкішні тачки і, в кінці кінців, будиночки з мармуром в корпоративі "Династія".

Наш верховний головнокомандувач закриває очі на такий дерибан і атакує антикорупційні органи за викривання корупції свого близького кола. Таким чином, він надсилає сигнал системі зверху вниз: "корупція – наша суть, імітація – наша форма", запускаючи негативний відбір.

Лояльність, безініціативність, безвідмовність, безпринципність стають основними критеріями кадрових призначень на топпосади. Прислужництво та підлабузництво. Сіре, боягузливе, немічне та аморфне, що не може поруч толерувати розумнішого, відповідальнішого, професійнішого, принциповішого. Бо боїться втратити доступ до державних ресурсів та влади, яка дає легкі гроші й фейкове відчуття власної вищості. Боїться, що із втратою посади втратить усе "законно нажите".

Така система вичавлює таланти, компетентність, спроможність приймати рішення, управляти складністю. Люди-місіонери та візіонери, здатні діяти, маргіналізуються, їх опускають на дно, випльовують. Перемагає негативний відбір.

Державними інституціями в більшості керують некомпетентні нездари. І дивом де-не-де залишаються оазиси людей спроможних, які не дозволяють собі вийти з системи, аби не посипалося все. Але вони – виняток із правил. І система їх довго не може толерувати.

Державні інституції, якими керують люди, що пройшли негативний відбір, не спроможні управляти складністю, формувати стратегії, думати наперед, генерувати вчасно рішення та оперативно доводити їх до втілення.

Вони здатні лише сказати "буде важка зима" або "сподіваємося на мир взимку" або "балістика за 2-3 тижні". Так державні інституції деградують. А без них неможливо вижити в умовах, коли тебе щодня фанатично хоче знищити маніакальний сусід.

Найелементарніші завдання, які має виконувати держава, не виконуються. І вони роками перекладаються на плечі звичайних людей та їх родин, які замахалися. Замахалися, що їх мають "за лохів", і до них говорять пустими фразами вечірніх відеозвернень.

Безконтрольна влада породжує корупцію, що запускає принцип негативного відбору, який розкладає наш державний механізм зсередини. Ми не можемо довго триматися на героїзмі воїнів і самопожертві їхніх родин, ініціативності волонтерів, незламності та стійкості пересічних українців. Наші нерви мають межу. Це працювало у 2022 та трохи у 2023 році, але марафон війни без спроможних державних інституцій ми програємо.

І люди це відчувають.

Перемога

Перемога. В цьому старовинному українському слові зашитий важливий код до дій.

Перемога походить від "могти": мати силу, спроможність діяти. Пере-могти: виявитися сильнішим за силу, яка тобі протистоїть. Коли ми націлені перемогти ворога, ми, в першу чергу, маємо акумулювати свою внутрішню силу. Аби перемогти росіян, ми мусимо могти більше, ніж вони.

Для цього мусимо змінити себе, перепрошити, перекроїти, стрибнути вище себе.

Не лише наші воїни. Не лише волонтери, активісти чи бізнес. Мусить могти держава.

Мусить вчасно бачити загрози. Формувати стратегію. Знаходити талановитих людей і давати їм можливість діяти. Помічати інноваційні рішення та швидко масштабувати їх. Брати на себе відповідальність, а не перекидати її на громадян чи міжнародних партнерів.

Малоросія не спроможна перемогти великоросію. Якщо відтворювати ту саму модель держави – з негативним відбором, корупцією, страхом перед сильними людьми та імітацією замість дії, – то більший противник матиме більший ресурс тієї самої системи.

Без держави неможливо війну завершити справедливо. Без держави неможливо зберегти наш народ як національну спільноту. Ми мусимо качати м'язи нашої держави, аби вижити.

Але як?

Якщо негативний відбір підніс на кермо держави гірших з гірших нашої еліти?

Якщо топкорупція зацементувала цей принцип.

Приховування правди лише відтерміновує нашу поразку. Формує ілюзію якихось позитивних змін і дій, відкладаючи лікування, коли вже може бути пізно. Неможливо одужати, не визначившися точно з діагнозом.

Для мене соціологія є доказом того, що українці все чіткіше бачать діагноз. А це вже половина шляху до рішення.

Які б лицедії та пристосуванці не випливли наверх нашого державного організму, вони безсилі перед праведним гнівом та чіткими вимогами нашого вільного, прекрасного народу.

А вимоги прості: перестати паразитувати на державі, припинити розпил на крові, призначити компетентних доброчесних людей на топпосади і дати їм свободу дій, говорити з народом чесно, по-дорослому, і досить сцяти людям в очі, вдаючи, що це Божа роса. А якщо цього не станеться, то горе тим сліпим та глухим у владі, які не чують останніх попереджень від свого народу. Бо народний гнів, який влада вперто не хоче чути й роками накопичує, – страшна руйнівна сила.

Майже два століття тому Шевченко вже описав цю силу з усією жорстокістю біблійного пророцтва:

"...Та утікать; не втечете

І не сховаєтеся; всюди

Вас найде правда-мста; а люде

Підстережуть вас на тоте ж,

Уловлять і судить не будуть,

В кайдани туго окують,

В село на зрище приведуть,

І на хресті отім без ката

І без царя вас, біснуватих,

Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,

І вашей кровію, собаки,

Собак напоять..."

Осія. Глава XIV

Подражаніє

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.