"Міністр дронів" Михайло Федоров став міністром оборони
"Міністр дронів" Михайло Федоров став міністром оборони. Важко переоцінити внесок цього молодого талановитого управлінця у становлення технологічних сил України в новій високотехнологічній війні.
Я пам'ятаю, як наприкінці 2022 року Федоров приїжджав до нас, оцінював технічні можливості дронів, ходив по ангарах і лазив по підвалах, задавав питання, від яких тоді крутилася голова – "а зможете наносити удари по 10 аеродромах ворога на місяць?", і надавав підтримку.
Я бував у його офісі на Грушевського, де на столах були розкладені креслення, схеми, фотографії дронів і боєприпасів, на підлозі лежали в купу зразки, натовпами ходили виробники дронів і військові, яким ці дрони були потрібні.
Я був на зборах дронової спільноти України, організованих Федоровим, де вирішувалися складні питання бронювання фахівців і постачання імпортних комплектуючих, де анонсувалася добре відома тепер система "е-балів", яка, безумовно, дала сильний поштовх підвищенню ефективності наших дронових військ.
Та й сама можливість створення нашого підрозділу ударних безпілотників з'явилася тільки тому, що команда Федорова ініціювала створення в ЗСУ РУБАК-ів – рот ударних безпілотних авіаційних комплексів, чимало з яких тепер переросли в полки і бригади.
З тих пір наші сили безпілотних систем – не тільки як структура в ЗСУ під командуванням Мадяра, а як сукупність технологічних дронових військ у всіх силових структурах – зробили величезний ривок вперед. Однак очевидні і серйозні проблеми, які доведеться вирішувати новому міністру.
По-перше, децентралізація. З одного боку добре, що у нас кількість виробників дронів збільшилася в сотні разів. На етапі становлення галузі надзвичайно важливі ініціатива, підприємливість і боротьба ідей. Але ви коли-небудь бачили – наживо! – у військах весь цей "зоопарк" дронів, які поставляються різними виробниками?...
Апарати зі схожими, якщо не однаковими характеристиками, вимагають окремого сервісного обслуговування, різних запчастин, по-різному керуються, комплектуються різними бойовими частинами.
Все це створює великі і непотрібні труднощі у використанні дронів, вимагає наявності великого штату фахівців, які на місцях, в бліндажах, обслуговують ці дрони, готують їх до виконання бойових завдань, це збільшує ризики несанкціонованого спрацьовування бойових частин, травмування і загибелі військовослужбовців.
Давно пора переходити на так звані "військові рейки", вибирати в результаті жорсткого конкурсу 2-3 базові моделі дронів – фпв-дронів, бомбардувальників, розвідників, ударних середньої та великої дальності – серед десятків схожих у своєму сегменті, і робити їх "стандартними" у військах, стандартизувати боєприпаси, навчання та сервісне обслуговування. Стандартизувати тактику застосування.
А всі інші десятки виробників повинні отримати ліцензію на серійне виробництво, повинні мати право на модифікацію і розвиток дронів, на представлення своєї версії дрона на черговому конкурсі, який проводиться, скажімо, один раз на рік.
Така система існувала у всіх воюючих країнах в роки Другої світової війни (як приклад). Скажімо, винищувачі Мессершмита Ме-109 випускали ще більше десяти авіаційних компаній – його прямих конкурентів. Все це дозволяло різко збільшити кількість винищувачів у військах, знизити витрати, стандартизувати продукти, і в результаті постійних модифікацій підтримувати їх актуальність.
Наступним серйозним викликом для нового міністра я вважаю розвиток сектора далеких безпілотних атак – deep strike, який давно став надмірно політизованим і надзвичайно корумпованим.
З десятка виробників далекобійних дронів deep strike в перші два роки війни, на сьогодні реально залишилися два (частка інших надзвичайно мала і її можна не враховувати), один з них – Fire Point – займає більше 50% ринку.
І це зовсім не про чесні конкурси, уніфікацію і стандартизацію – ми маємо справу з лобіюванням інтересів однієї компанії, з нечесною конкуренцією і, ймовірно, корупцією, які гальмують розвиток наших безпілотних систем дальньої дії.
Що тут можна і потрібно (на мій погляд) зробити? – Виділити ударні системи великої дальності deep strike в окремий рід військ, на прикладі СБС, з консолідацією всіх ударних систем під одним командуванням.
Тобто, треба створити умовно СДБС – "сили далекобійних безпілотних систем", до яких передати спеціалізовані підрозділи, дрони і ракети з ЗСУ, ГУР, СБУ, ССО, ДПСУ.
Тоді таке командування, маючи чіткі цілі і завдання, буде відповідати за проведення чесних конкурсів на поставку дронів і ракет, буде видавати технічні завдання на розробку дронів і ракет.
Зараз, по суті, ніхто не відповідає за ефективність, купуючи на ринку "те, що дають", тому існують величезні корупційні ризики, що породжують велетенські нелітаючі ракети "фламінго", коли нам просто потрібна масова, дешева і ефективна зброя, на кшталт "Герань-5" нашого супротивника.
Ще одним найважливішим напрямком роботи нового міністра має стати створення ефективної системи протиповітряної оборони.
Ставка тільки на західні ЗРК і дрони-перехоплювачі не може забезпечити стійкість і надійність нашої системи ППО. Нам потрібні свої, українські зенітно-ракетні комплекси, і я точно знаю, що в структурах, створених Федоровим, робота над ними ведеться, однак це далеко не мобілізація всіх сил держави на вирішення цього надважливого завдання.
Півтори тисячі дронів-перехоплювачів на добу не можуть забезпечити захист від повітряних загроз, тому що немає на них необхідної кількості операторів, екіпажів, радарів. Мені доводилося бачити цілі склади, забиті дронами-перехоплювачами, які нікому застосовувати.
До того ж ефективність дронів-перехоплювачів сильно залежить від підготовки тих самих операторів, їх кваліфікації, досвіду, від погодних умов. Дрони-перехоплювачі – це просто, дешево (відносно) і дає великі заробітки виробникам, але не підвищує ефективність ППО.
Чи можемо ми розробити свої зенітно-ракетні системи ППО? – Можемо. Але для цього повинна бути консолідація всіх сил держави, і цю консолідацію може забезпечити тільки Федоров.
Ті, хто читав спогади німецького рейхсміністра озброєнь Альберта Шпеера, приблизно уявляють собі, як повинна працювати ефективна військова машина в роки війни. Є безліч історичних прикладів, як правильно організувати розробку і виробництво озброєнь в роки війни.
Британія і Німеччина змогли під постійними бомбардуваннями постійно збільшувати військове виробництво. США змогли стати безумовним світовим лідером військового виробництва. СРСР показало приклад (так, так – приклад СРСР теж треба вивчати і враховувати) повної мобілізації всіх сил держави на забезпечення армії в роки війни.
Коротше кажучи, перед Федоровим маса викликів (про проблеми мобілізації, ТЦК, СЗЧ, стосунки з Генштабом я тут навіть не пишу), і я йому не заздрю. На цій посаді він або спалить свій рейтинг, або підніметься до висот рятівника батьківщини. Це навряд чи, але хотілося б.
На фото – німецький "народний" реактивний винищувач Heinkel He-162 Volksjäger "Salamander", розроблений всього за 90 днів і поставлений у серійне виробництво під найжорстокішими бомбардуваннями союзників.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
