Політичне правосуддя
В Україні триває активна боротьба з корупцією. До Генпрокуратури регулярно кличуть представників опозиції, особливо часто "гостює" там Юлія Тимошенко. А деякі представники колишньої влади, наприклад, Юрій Луценко та екс-голова Держмитслужби Анатолій Макаренко, вже потрапили за грати. Мене європейські політики про це розпитують часто – вони стурбовані вибірковим підходом до правосуддя. Насправді ж масштабна антикорупційна кампанія могла б стати вдалою знахідкою для нинішньої влади, якби не кілька моментів.
Світова громадськість неодноразово висловлювала свою думку щодо переслідування опозиції в Україні. У відповідь на це задля демонстрації власної компетентності й незаангажованості, українські правоохоронці пообіцяли розслідувати найбільш резонансний злочин в історії України – "справу Гонгадзе". Під меч правосуддя потрапив і колишній президент Леонід Кучма.
Політичні дивіденди від успіху подібної гучної справи мають перевищити усі негативи, які отримала нинішня влада, проводячи реформи в країні. Важко не помітити, що в основі такого "правосуддя" – неприхована політична логіка. Це прагнення прибрати з дороги тих, хто заважає будувати "щасливе майбутнє, "країну для людей". Внутрішні політичні мотиви не дають владі бути об'єктивними – і бачити ще щось, окрім власних інтересів. Що дають такі процеси країні? Що залишиться після підбиття підсумків "преступления и наказания"? Чи повірить суспільство у перемогу справедливості й добра?
Зважаючи на те, як ведуться ці розслідування – суспільство навряд чи повірить в їх об'єктивність. Надто багато у цих справах публічних демонстрацій та піару. Складається враження, що усе це – відволікаючий маневр від зростаючих негативних настроїв у суспільстві. Криза в країні не пройде від гучних розслідувань, швидше навпаки – й без того підмочена репутація України в очах іноземних інвесторів стане ще гіршою. Отже, й росту економіки годі чекати.
Гучні процеси проти опозиції лише допомагають формувати імідж України як політично нестабільної держави. Це вигідно тим нашим "стратегічним партнерам", які хочуть представити Україну як державу, де всі органи влади корумповані, а верхівка – не здатна впоратися з управлінням країною. Переслідування з боку влади екс-прем'єра та президента остаточно вбивають авторитет країни. Нинішнє правосуддя грає у небезпечні геополітичні ігри замість того, аби забезпечити компетентне незалежне розслідування без сенсацій та гучних заяв.
Майор Мельниченко мав доступ до державної таємниці. Він скористався цим, але на користь якої країни – це ще питання. Чи можуть його плівки бути основою для реальних процесів?
У відомій історії з Джуліаном Ассанжем, засновником WikiLeaks, Британський суд вирішив, що докази, отримані таким шляхом, не можуть залучатися навіть до найбільш резонансних справ по боротьбі з корупцією. У результаті, Ассанж сам став обвинуваченим. Але на відміну від цього комп'ютерного генія і антиглобаліста, наш майор не приховує ані своїх політичних амбіцій, ані своєї зацікавленості у справі, ані бажання погратися із долею Батьківщини.
Звичайно, український суд може мати іншу точку зору. У будь-якому випадку, її варто знати.
Ігри Мельниченка у геополітику, схоже, не турбують слідство. У правоохоронців достовірність записів, зроблених майором, не викликає жодних сумнівів. Цікаво, це стосується лише одного фрагменту чи усіх?
Та якщо вже під звинувачення потрапив екс-президент Кучма, то як тоді бути з елітою, яка сформувалася в його епоху і під його керівництвом? Чи можуть всі ці люди уникнути відповідальності? Наразі її хочуть покласти лише на одну людину. А під ударом тим часом – репутація усієї країни. Нинішній владі варто остаточно розібратися в тому, що ж таке плівки Мельниченка в цілому, не намагаючись при цьому грати у політичні ігри, не вирізаючи лише один, вигідний на сьогодні момент. Лише такий підхід гарантує об'єктивність та результат, на який чекає усе українське суспільство.
