Зі святом, кияни...
На День столиці згадав свою першу професію і провів екскурсію для київських школярів. Вони перемогли у конкурсі дитячих творів "Посміхнись майбутньому!". Їхав на другому поверсі величезного автобуса і розповідав про Київ моєї юності: красивий, квітучий, золотоверхий... Тут, в Києві, я вчився у школі, вперше закохався, вперше бився на ринзі і заробив свої перші гроші – на тих таки екскурсіях.
Тоді, у часи моєї юності, до столиці України з'їжджалися школярі з усього колишнього Радянського Союзу. І туристичне бюро "Супутник" довіряло таким, як я, 13-річним киянам, розповідати одноліткам про найцікавішу історію рідного міста. Звичайно ж, я пишався своєю роботою, адже мені довіряли таку відповідальну справу! Це давало відчуття упевненості у собі. А ще – можливість самому краще зрозуміти місто, яке стало для мене рідним і дорогим.
Ми з батьками проїхали багато гарнізонних міст та містечок і в рідній країні і за кордоном, адже мій батько – військовий авіатор. Але де б я не був, у яких би містах не жив, кращого, ніж Київ, не бачив.
Дітям розповів з цього приводу одну історію. Летів колись з Канади, у літаку познайомився з одним чоловіком. Йому було вісімдесят, майже все своє життя він провів за кордоном, і ось тепер повертався туди, де пройшло дитинство – в Україну, тому що хотів бути похованим у рідній землі... Молоді прагнуть нових історій і нових вражень. Молодих тягне на пригоди. І я таким був! Хотілося вирватися подалі від батьків, подивитися світ. І лише з віком прийшло розуміння, що рідна земля – найкраща...
Під час екскурсії просив маленьких киян дбати про наш Київ, Адже столиця має свій характер, своє обличчя, свою неповторну архітектуру. Історичні будинки нині безжалісно руйнуються, зносяться, забудовуються чимось сучасним, але невиразним – зі скла й бетону. Якщо ми не збережемо архітектурне обличчя столиці, колись у місті усі будівлі будуть однакові, і тоді Київ перестане бути Києвом. А буде схожим на якийсь Нью-Йорк або Чикаго.
Насправді, не знаю, хто отримав більше задоволення від екскурсії – я чи діти?... Без сумніву, переможці нашого конкурсу заслужили на свято. Бо у творчих роботах – багато зовсім не дитячих, цікавих та несподіваних думок про те, яким повинно бути майбутнє столиці, її мешканців, майбутнє усієї країні.
Наприклад, десятикласниця Оксана Кайда написала в своєму творі: "Майбутнє лише на перший погляд лякає, бо здається таємничим, мовчазним, але попри все йде разом з тобою увесь твій шлях! Навіть пройдені тернисті дороги не змусять спинитись, бо кожна подальша секунда, яку створюємо, несе в собі глибини майбутнього..."
Під час екскурсії мені ставили різні запитання. Одне з них було про те, як досягти успіху в житті? Сказав, що треба вчити рідну мову та ще кілька іноземних, дослухатися до порад батьків і... мріяти! Але не просто мріяти, а ще й робити все для того, аби мрія збулася. Нездійсненного немає нічого! Єдине, чого не можна буде зробити – повернутися назад у дитинство...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
