Віктор Коваленко Журналіст, PR менеджер

По той бік іконостасу

27 лютого 2008, 11:30

Цього року на Різдво Христове я був у церкві Святого Миколая на Аскольдовій Могилі, що в самісінькому центрі Києва, на вечірній службі. Того дня в українській столиці тріщав 20-ти градусний мороз і дув вітер, тому до храмів йшли переважним чином ті, хто дійсно бажав молитися в такий великий день.



На вечірню до вищезгаданої церкви зібралося зовсім не багато прихожан, може, з десяток. Певно через сильний мороз не з'явився також хтось із тих, хто прислужує, бо як інакше пояснити те, що зі мною сталося на тій вечірній?

Хвилин за 10 до початку служби до мене раптом впритул підійшов диякон з довгою чорною бородою (пізніше я дізнався, що його звуть Олександр Соколовський) і пильно глянув у очі. Я здивувався. Він нічого не промовляв, але пильно вдивлявся.

- Здрастуйте! – нарешті сказав я.

- Добрий вечір! – відповів він і запитав. – Ви коли-небудь прислужували в церкві?

- Ні, – чесно зізнався я.

- Ну, а кадило і свічки вмієте розпалювати?

- Свічки? Так.

- Тоді ходімо зі мною! Будете прислужувати, – сказав диякон.

- Але... Я справді не знаю, як розпалити кадило!

- Ходімо-ходімо! – наполіг диякон. І додав: – Кожен із нас щось колись робить уперше...Так я, грішний, увійшов за лаштунки іконостасу.

- Складіть долоні хрестом одна на одну, підійдіть до отця Ігоря і попросіть благословення! – напучував диякон і злегка підштовхнув до настоятеля, Отця Ігоря Онишкевича.

Схиливши голову, я попросив благословення і отримав його. Потім зняв зимову куртку, а диякон дістав із шафи, що була біля стіни золоту ризу з рукавами. Він склав її у чотири рази, поклав мені на руки і знову відправив за благословенням. Отець Ігор удруге перехрестив мою похилену голову, дав поцілувати хреста, також належало поцілувати хреста, що був вишитий на тій урочистій ризі. Так я вперше зробив другу річ, про яку мріяв, коли був малим пацаном: "От би було кльово хоч на хвилинку вдягнути ризу!"

Розпалювати кадило зовсім просто. Вугільні таблетки досить швидко розжарюються на вогні свічі. На кадило достатньо три таблетки, лиш встигай час від часу додавати свіжого ладану, аби дим по церкві розходився рівний та пахучий.

Крім мене прислужував ще хлопець (я настільки захопився процесом, що теж не спитав його імені), якого диякон під час служби так само напучував та скеровував. Крім підтримування кадила "у робочому стані", ми вмикали дзвін або виносили до олтаря під час літургії довгі великі свічки на високих дерев'яних підсвічниках – один із нас, прислужників ішов першим, другий останнім. Потім ми верталися за лаштунки іконостасу і хрестилися та кланялися іконі Божої Матері, хрестилися та кланялися Хресту, і зрештою кланялися один одному.

Також уперше я, грішний, подавав глечик зі святою водою і рушник настоятелю та диякону для таїнства омивання рук, наливав їм на долоні.

Чого я не зробив того вечора уперше, так це не отримав причастя. А не став причащатися, бо не маю на те права. Не сповідався дуже давно... тобто ніколи в житті. А робити першу сповідь нашвидкоруч – не годиться.

По закінченні служби Отець Ігор знову поблагословив нас, прислужників, подякував за добру справу і подарував по коробці цукерок. Я зняв свою золоту ризу і ще трохи поспілкувався із дияконом:

- Як почуваєтеся? – запитав він.

- Гарно і легко. Мені сподобалося! – щиро зізнався я.

- Можете і завтра приходити на вечірню службу, – запропонував він.

- Та я б із радістю, але... – зітхнув я.

-?

- Я живу в іншому місті.

- Де саме?

- В Кривому Розі?

- О-о! Знаю! В мене у Кривому Розі дві сестри, – весело заявив диякон. – Вони казали, що місто завдовжки... 158 кілометрів, так?

- Трохи менше, 120 кілометрів, – уточнив я і продовжив ближче до теми. – Але я б хотів дійсно ще раз, можливо, прислужитися...

- То ви можете прислужувати в церквах у Кривому Розі! Скажіть там, що ви вже це робили.

Через 2 дні у Кривому Розі я на роботі. Полудень. Ми з колегою закінчуємо роботу на виїзді і мусимо вертатися до офісу. Поки чекаємо водія, я розповідаю цю київську різдвяну пригоду.

- Тепер тобі не страшні ніхто із нашого диявольського начальства! – робить висновок колега.

Приїздить службове авто, ми сідаємо до нього і той просить водія:

- Чуєш, а давай заїдемо по дорозі до церкви! Я знаю одну.

Водій від несподіванки витріщається.

- Тю... – дивитися колега на нього. – Сьогодні 9-те січня, останній день різдвяних свят. Треба помолитися, бо я на Різдво так і не встиг.

У церкві, куди ми зайхали по дорозі на хвилин 15, мій колега і водій поставили свічки і трохи помолилися. Кожен за своє. І мені подумалося, що вони не даремно витратили ці хвилини.

powered by lun.ua
Коментарі — 31
Віктор Коваленко _ 07.03.2008 14:53
IP: 193.34.20.---
VV Побольше бы таких статей и авторов.
Приємно читати. дякую. Але щодо "побільше б таких авторів" – це питання до керівництва "Української правди".

Я їх розумію – знайти нормальних блоггерів (оскільки це дуже нове заняття) дуже і дуже непросте завдання. Це складніше, ніж знайти журналіста. Блог – це навіть не редакторська колонка. Це – інтерактив.
Віктор Коваленко _ 07.03.2008 14:50
IP: 193.34.20.---
Северянин Автору – Мне понравилось
Теж особисто дякую.
Віктор Коваленко _ 07.03.2008 14:47
IP: 193.34.20.---
Іван77
Зворушливий текст без "пропагандону". Журналыстам варто взяти до уваги, як практично позбуватися оцього "прапагндону" в душі, який знищує їхній талант. Священникові ієрею Онишкевичу з церкви, де прислужував з кадилом Коваленко, цей текст дуже сподобався і він попросив розмітстити його і на парафіяльному сайті
Дякую Вам! Наступного разу, коли побачу отця Ігоря Онишкевича, подякую і йому особисто.
Віктор Коваленко _ 07.03.2008 14:45
IP: 193.34.20.---
Владислав Синяговський Прекрасний текст і ще один аргумент на користь греко-католиків. Жива церква. Людяна.
Дякую, колего!
Іван77 _ 03.03.2008 11:21
IP: 213.186.195.---
Зворушливий текст без "пропагандону". Журналыстам варто взяти до уваги, як практично позбуватися оцього "прапагндону" в душі, який знищує їхній талант. Священникові ієрею Онишкевичу з церкви, де прислужував з кадилом Коваленко, цей текст дуже сподобався і він попросив розмітстити його і на парафіяльному сайті http://www.askoldova-mohyla.org/node/530
Читач297 _ 29.02.2008 13:43
IP: 77.123.120.---
Гарна історія.
busya _ 28.02.2008 21:50
IP: 62.149.0.---
не только для Натальи но и для Виктора Коволенки- твои объяснения происходящего за лаштунками иконостаса выглядят, как если ты папуас новой гвинеи пытался выговорить твою фамилию... Куришь? Скажи об этом тому настоятелю, который тебя в притвор заводил- пусть он задумается, что он вообще делает в рясе...
Віктор Коваленко _ 28.02.2008 09:12
IP: 193.34.20.---
Для "Наталья":
Уточню: жінкам прислужувати (допомагати священнику у відправі) не дозволяється. Їм не можна взагалі заходити поза межі іконостасу, до алтаря. Така давня традиція. Жінкам у храмах дозволяються тільки господарські й розпорядчі справи (такі як прибирання і т.д.), співати в хорі... А за добрі слова щодо тексту – дякую!:-)
Наталья _ 27.02.2008 23:06
IP: 212.115.224.---
Автору.
С неверием отношусь и к этой стороне жизни церкви и к той.Но очень понравилось,как Вы написали об этом,почему-то представилось,а если бы в подобноой ситуации побывала я (чисто условно подумала)... И уже как-то легче и светлее,благодаря Вашей иистории, отнеслась к той жизни. Спасибо.
НЛО _ 27.02.2008 18:39
IP: 77.123.24.---
Красно дякую.
Владислав Синяговський _ 27.02.2008 18:04
IP: 77.122.73.---
Прекрасний текст і ще один аргумент на користь греко-католиків. Жива церква. Людяна.
Гарно _ 27.02.2008 18:01
IP: 193.108.128.---
Віктору

Не знав. Каюсь)))
busya _ 27.02.2008 17:53
IP: 62.149.0.---
Неплохо, только настоятеля теперь в запрет, хотя у буцефалов, или раскольников-фелоретовцев – это не проблема. В нормальных церквях, не каждый из клира может зайти не то что в алтарь, а на амвон... В церкви нет проблем с тем, что нет клира- нет клира, батя сам может колбасить службу, представь нет сигнала, значит можно начитать "хрипушку"-тоже ведь выход;) не ждать же, когда новости закончатся?
лоліта _ 27.02.2008 17:31
IP: 217.24.165.---
Гарно! Все це гарно... більше сказати нічого.
zinik _ 27.02.2008 16:30
IP: 99.225.175.---
Хвилин за 10 до початку служби до мене раптом впритул підійшов диякон з довгою чорною бородою (навіть не знаю, як його звуть...) і пильно глянув у очі. Я здивувався. Він нічого не промовляв, але пильно вдивлявся.
- Здрастуйте! – нарешті сказав я.
- Добрий вечір! – відповів він і запитав. – Ви коли-небудь прислужували в церкві?
Был такой юзер Olexander from Kyev.
Помнится, всё время писал, как ему не нравится ЮТ. Он ей не верит, потому что она насквозь лживая!
А вот ВЮ, он верит!
Причём верить начал на Майдане, посмотрев в глаза этому политику. Ему очень понравился взгляд. Доверчивый и добрый.
Прошло 4 года... И он по-прежнему, ненавидит ЮТ, и доверяет ВЮ, потому что не может забыть его взгляд.
wanted _ 27.02.2008 15:36
IP: 78.137.31.---
Вдала форма блогу. Продовжуйте!. З задоволенням почитаю.
Zamriyanyi _ 27.02.2008 15:31
IP: 193.109.9.---
Вікторе, молодець що почав писати на цьому сайті, з не терпінням чекатиму інші твої матеріали!!!
Yark _ 27.02.2008 15:16
IP: 195.3.205.---
Написано действительно хорошо...
Несмотря на то, что я больше в эти штучки не верю)))
stanko _ 27.02.2008 14:42
IP: 195.78.58.---
О! Молодець! Оце дійсно цікава і важлива тема для блога... А то інші якоюсь чорнотою і мішурою вже просто дістали...
VV _ 27.02.2008 14:18
IP: 213.169.66.---
Автору – большая благодарность. Все изложено просто и спокойно,приятно читать. Побольше бы таких статей и авторов.
Віктор Коваленко _ 27.02.2008 13:54
IP: 193.34.20.---
"Гарно": На вечірніх службах не причащають. Як правило. Принаймні, я про таке не чув. Причащають на ранішніх.
На ранішніх службах по неділях причащають, бо це літургії (наскільки я знаю). Причому якщо це не тільки неділя, але і свято (наприклад, неділя 13 січня і Старий Новий Рік) і правляться 2 ранішні служби, то сповідь і причастя – під час обох.

Сповідають і причащають також і на вечірніх службах, коли там правиться літургія. Так було, приміром, минулої п"ятниці, 22 лютого.

Насправді, Ви вірно підмітили – все залежить від дня. І, коли в людини виникає бажання поспілкуватися з Богом, то день і час для сповіді й причастя завжди можна вточнити в церкві.:-)
Віктор Коваленко _ 27.02.2008 13:53
IP: 193.34.20.---
"Гарно": На вечірніх службах не причащають. Як правило. Принаймні, я про таке не чув. Причащають на ранішніх.
На ранішніх службах по неділях причащають, бо це літургії (наскільки я знаю). Причому якщо це не тільки неділя, але і свято (наприклад, неділя 13 січня і Старий Новий Рік) і правляться 2 ранішні служби, то сповідь і причастя – під час обох.

Сповідають і причащають також і на вечірніх службах, коли там правиться літургія. Так було, приміром, минулої п"ятниці, 22 лютого.

Насправді, Ви вірно підмітили – все залежить від дня. І, коли в людини виникає бажання поспілкуватися з Богом, то день і час для сповіді й причастя завжди можна вточнити в церкві.:-)
tanu _ 27.02.2008 13:03
IP: 194.106.208.---
Ура!!! Оптимістичний свыілий текст та УП. Дякую Вікторе
Гарно _ 27.02.2008 12:45
IP: 193.108.128.---
Хороший текст

Вітаю Віктора

Єдине зазначу, що на вечірніх службах не причащають. Як правило. Принаймні, я про таке не чув. Причащають на ранішніх. Але це вже не так суттєво. У церкві завжди добре. Факт
ганна_ахметова _ 27.02.2008 12:39
IP: 77.121.137.---
прочитала і відчула якусь легкість у душі. Спасибі.
Уряд реформ410 Корупція1365 Aтака Путіна1244 Україна та Європа1103 Зеленський41
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter