Чому я підписав закон ''Про державну мову''?
Українська мова має почувати себе в Українській державі вдома, а не як у приймах. За всі роки незалежності саме державна мова була упосліджена, а навколо її статусу відбувалися постійні спекуляції.
На початку 90-их влада зробила помилку, коли пішла на компроміс у мовному питанні та не подбала про національно-патріотичне виховання молоді, вшанування українських героїв і відновлення історичної справедливості.
Закон "Про державну мову" треба було прийняти ще на початку відродження незалежної України. Це б не лише зміцнило нашу державність, а й погасило б "мовні сварки", нав'язані ззовні, розставило б усі крапки над "і".
Всі роки незалежності "рупори Кремля" розповсюджували міфи про утиски російської мови в Україні, при цьому здійснюючи тотальну русифікацію в інформаційному просторі.
У 2003 році ратифікація Європейської хартії регіональних мов і мов меншин перетворилася на спробу кремлівського лоббі надати додаткової підтримки російській мові за рахунок коштів українського бюджету. Ця Хартія покликана зберігати і розвивати мови меншин, яким загрожує зникнення, таким як караїмська, кримчацька, кримсько-татарська, гагаузька мови. Яке вимирання загрожувало тоді, як і зараз, російській? Питання риторичне.
Кремль вів свою політику на нашій території, тримаючи лінію: "де звучить російська – там інтерес Росії", заповнюючи нею теле- і радіоефіри, вітчизняні медіа, книжки тощо, не покидаючи при цьому мети відновлення Російської імперії з Україною в її складі.
Тепер пожинаємо плоди цього. У тому числі й на Донбасі, де частина населення не відчуває себе українцями і виступає на боці російського агресора.
Питання мови в Україні – не просто проблема комунікації. Це, насамперед, політичне, національне питання. Врешті-решт, це питання культури і вияв поваги.
За останні роки дізнався чимало цікавих історій вивчення української іноземцями всього за пару місяців. Минулотижневий випуск "Голосу країни" на "1+1" з історією в'єтнамця-хіміка та співака яскраве тому свідчення. Хлопець не лише вивчив мову за 7 місяців, переїхавши до Львова, а й співає і говорить нею майже без акценту. Це вияв поваги до країни перебування. Хто хоче – вивчить, а хто не хоче – знайде причини.
Закон "Про державну мову" покликаний повною мірою відновити справедливість і впровадити українську мову як державну. Він потрібен, щоб нарешті держслужбовці та посадові особи почали використовувати у своїй роботі державну мову, а не мову окупанта.
Зараз чути багато "страшилок", що в Україні з'являться мовні інспектори, "сертифікати" тощо. Але така практика діє у країнах Європи (Польщі, Литві, Сербії тощо) і там чомусь це нікого не обурює і не лякає. Бо всі держслужбовці мають знати і гарно володіти державною мовою, пройти перевірку знань і спілкуватись нею в органах влади.
Жоден поляк, француз чи німець не починатиме з вами розмови, особливо в офіційній установі, на англійській, хоча вона світова, і не відповідатиме на ній на ваші запитання. Натомість у нас чомусь вважається нормальним, коли ти приходиш у держустанову і чиновники поголовно розмовляють російською і навіть не вважають за потрібне перейти на державну, коли звертаєшся українською. Як і те, що мовами виступів на офіційних заходах у Києві визначають російську та англійську. А чому не українську? Тим більше, що в залі знаходяться переважно українці, які б мали знати і розуміти мову.
Лякають і тим, що від закону постраждають нацменшини, бо державна мова матиме окремий статус. Але це не так. Закон не обмежує розвитку мов нацменшин. А Україна є однією з найліберальніших країн світу у ставленні до нацменшин, можливості розвитку їх самобутності та мови.
Закон "Про державну мову" не проти когось. Він "задля". Він для захисту і розвитку української мови, яка є державною, і має нарешті набути відповідного статусу в рідній країні, він для України та її громадян. І найголовніше – для молодого покоління, яке завдяки закону виховуватиметься в дусі національного патріотизму. Це те, що нам дуже потрібно, як країні, яка протистоїть російській агресії.
Сьогодні довелось чути, що питання мови "не на часі". А коли ж буде на часі? Може якраз зараз нарешті час показати, чого ми варті.
Час виправляти помилки! Ніхто, крім нас самих, не потурбується про українську мову. Це наше завдання і на це спрямований закон.
