Чого би мала навчити українських політиків перемога Обами
Або чому сенатор Клінтон не очолила Демократичну партію ("послідовну")?
Наприкінці літа міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та я у відвідали на офіційне запрошення Національний конвент Демократичної партії США, на якому визначали свого кандидата на посаду Президента.
Українські засоби масової інформації багато розповідали про той святочний захід: про те, що відбувалося на сцені і за лаштунками. Та на головне, як завжди, уваги не звернули.
На з'їзді, серед делегатів, які мов сонце в малій краплині води, віддзеркалювали сучасну Америку, домінували три настрої: так далі жити не можна, країна потребує радикальних змін; перемогти можна лише у тому випадку, якщо всі, навіть найпринциповіші ВНУТРІШНЬОПАРТІЙНІ суперечки відійдуть на десятий план; доля країни, доля народу, доля світу важать набагато більше, ніж розбіжності в поглядах між сенатором Клінтон та сенатором Обамою.
Долю президентських перегонів визначила не тільки харизма Барака Обами. Долю президентських перегонів визначив не тільки найбільший виборчий фонд, який вдалося зібрати демократам. Долю президентських перегонів визначили не тільки 700 польових штабів "синього" кандидата, розгорнуті по всій країні. Долю президентських перегонів визначили всі демократи всіх США – від безумовних лідерів партії до рядових її симпатиків. Це вони – кожен ОСОБИСТО – переконували співгромадян віддати свої голоси за ЄДИНОГО кандидата від їх партії. Серед інших це робила і сенатор Клінтон.
Вона, нагадаю, розпочала перегони маючи більш ніж 30% перевагу над своїм головним конкурентом. Попри виснажливу, напружену, гостру багатомісячну полеміку із колегою по Сенату, колишня Перша Леді ПЕРШОЮ – в оточенні тисячної юрби журналістів – заявила у Денвері: сенатор Обама – єдиний кандидат від нашої політичної сили, всі сили – на перемогу Обами!
Обама виграв. І ми щиро вітаємо його з історичною перемогою! Ми щиро захоплені його першою заявою, заявою переможця: "я хочу
керувати всіма американцями, я прошу всіх, хто не голосував за мене, допомогти мені створити нове суспільство, суспільство НАДІЇ ТА ПРАВОСУДДЯ".
Його почули. Одним з перших – Джон МакКейн, який сповістив про таке: країна повинна об'єднатися навколо обраного Президента.
А тепер уявімо щось подібне у нас. Як в такій ситуації поводили б себе наші політики? Вчинили би просто: або організували би партійний розкол, або створили би аналогічну за назвою "об'єднану" ("радикальну", "помірковану" й т.п.) Демократичну партію, або просто приєдналися до вчорашніх конкурентів під гаслами "захисту національних інтересів", або зробили щось подібне, не менш "послідовне", наприклад, погодилися би хоч на якусь посаду у виконавчій вертикалі влади. Але за будь-яких умов вилили б на голову вчорашніх друзів і "побратимів" декалітри обов'язкових у нас помиїв.
Приклад Барака Обами засвідчив всьому світові: попри все, попри будь-які обставини, попри будь-які кризи, попри будь-які економічні чи соціальні негаразди можна і потрібно понад усе шанувати себе, свою родину, свою Батьківщину, своїх співгромадян.
Обама переміг Макейна із рахунком 54% проти 46%. Саме з цим рахунком чотири роки тому Віктор Ющенко переміг Вітора Януковича. Але, на відміну від української, американська перемога не розділила країну навпіл. Вона стала перемогою всіх, кому дорогі реальні демократичні цінності.
Барак Хуссейн Обама переміг під гаслом: "Ми потребуємо змін". Під цим гаслом нещодавно перемогли і ми – восени 2004 р. Якщо змін потребують Сполучені Штати, то, Боже милий, як їх потребує наша Отчина!
Але головна перемога Барака Обама – це перемога над собою. Чи здатні на це українські політики? Відповідь за нами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
