Внутрішні протиріччя в команді Януковича є відображенням політичної культури "гомо совєтікус" її представників
Українські засоби масової інформації активно обговорюють невідповідність рішення Конституційного Суду квітня 2010 року стосовно того, хто може формувати парламентську коаліцію, його ж рішенню 2008 року. Міністр юстиції Олександр Лавринович з притаманною йому цинічною посмішкою захищав останнє рішення Суду під час випуску "Шустер Live", заявивши, що не бачить жодних протиріч між рішеннями 2008 і 2010 років.
Ті, хто не бачать цих протиріч, не можуть їх побачити через укорінену політичну культуру "гомо совєтікус". Цілком очевидно, що найглибше корені культури "гомо совєтікус" сягають в Донбасі ти Криму, двох твердинях Партії регіонів, яка прийшла до влади разом з Януковичем та намагається помститися за "помаранчевий кошмар" та "зраду" Януковича у 2004 році.
Представники команди Януковича так само є носіями неорадянського способу мислення через свій вік та зв'язок з епохою Кучми. Згідно з березневим звітом Центру політичного аналізу "Пента", "8 із 29 Міністрів нового Кабінету народилися в Донецьку чи Донецькій області, у той час як і ще троє почали там свої професійні кар'єри. Більше того, 16 членів Уряду, включно з самим Азаровим, належали до близького оточення Л. Кучми. Таким чином, ядро Кабінету Азарова має донецьке походження та виховувалося за часів Кучми. Це перший уряд в історії сучасної України без жодної жінки у своєму складі. 4 члени Кабінету, включно з Прем'єр-Міністром та одним віце-Прем'єр-Міністром, уже досягли пенсійного віку; 15 мають від 50 до 59 років. Лише 2 Міністри мають від 40 до 49 років. Таким чином, Кабінет Азарова консервативний за показниками віку та управлінського досвіду".
Цей уряд не є реформаторським, попри обіцянки Януковича та його намагання переконати в цьому Брюссель та Вашингтон. Можна лише дивуватися, чому Сергій Тігіпко, який несподівано здобув 13% голосів на цьогорічних виборах, приєднався до такого реакційного уряду. Можливо, йому варто було б піти в опозицію слідом за Арсенієм Яценюком.
Дослідження національної ідентичності в Україні завжди показували, що радянська ідентичність найбільш сильна на Донбасі та в Криму. Населені пункти Донецької та Луганської областей містять 430 вулиць, названих на честь Володимира Леніна – найбільше в Україні. 67 вулиць названо на честь Кірова, 33 – місцевого сепаратиста та комуністичного лідера Донбасу Артема (Федора Сергєєва), включно з однією із центральних вулиць Донецька.
Комуністична партія, на словах вірна "марксизму-ленінізму", двічі входила до коаліційного уряду, в якому домінували олігархи та представники Партії регіонів. Їхнє ставлення до Партії регіонів є найбільш прихильним серед усіх великих українських партій, попри те, що до останньої входить найбагатша особа в Україні.
Чому?
Велика частина прихильників Партії регіонів голосувала за комуністів до виборів 2002 року, проте з того часу змінила свої преференції. Як ще можна пояснити падіння рейтингу КПУ з 20% у 2002 році до менше 5% на наступних виборах? Опертя Партії регіонів на колишніх виборців КПУ у великих округах неодмінно призводить до соціального популізму та збереження радянської політичної культури.
На відміну від Кучми, який змагався з комуністами та переміг їхнього лідера у 1999 році, Янукович спирається на їхню політичну підтримку.
Журнал Центру Разумкова "Національна безпека і оборона" (9, 2007) провів дослідження національних ідентичностей (української, радянської та російської) в Україні. Донецький регіон має найвищу частку населення, що вважають себе носіями радянської ідентичності в Україні – вона складає 37,1% (носіями української ідентичності є 25,8%, російської – 22,5%). За цим показником Крим посів друге місце – 32,2% його населення проголосили себе носіями радянської ідентичності (російської – 30%, української – 19%).
На противагу цьому, частка носіїв радянської ідентичності на заході України варіюється від 15,7% на Волині до 5,9% у Чернівецькій області та 0,3-1,5% на Галичині.
Донбас та Крим так само мають найбільшу частку "негативних" виборців – тобто виборців, які голосують проти певного кандидата чи партії/блоку, а не за них. Виборці Партії регіонів найбільше схильні до "негативного" голосування: за кандидата чи партію голосує близько однієї треті, стільки ж голосує проти кандидата чи партії.
Середня частка "негативних" виборців в Україні складає 28%. Найнижчим цей показник є у Західній Україні (12,2%), найвищим – на Донбасі та у Криму (42,8%). Найвищою частка "негативних" виборців є в Криму (73%), де виборці голосують проти "націоналістів", "американських лакеїв" та "оранжистів" (див. "Політичний портрет України", Демократичні ініціативи, номери 37-38, 2007).
Як впливає політична культура "гомо совєтікус" на Януковича та його команду? Це відбувається трьома шляхами.
По-перше, роблячи їх більш проросійськими, ніж були Кучма та його політичні партії, такі як НДП, Аграрна партія і "Трудова Україна". Позиція Януковича з приводу національної ідентичності (втілена в неорадянському світобаченні Табачника), Чорноморського флоту, СНД, сепаратизму в Грузії, НАТО та багатьох інших питань ближча до позиції Росії, ніж до позиції Кучми.
По-друге, підживлюючи конспірологічний світогляд, згідно з яким і у відповідності з позицією Росії Помаранчева революція та Революція троянд, а також отруєння Ющенка були "операціями ЦРУ" (як вважає Сівкович та його шахрайська парламентська комісія). Це має прямий зв'язок із радянським баченням дисидентів як агентів Заходу, що не мали жодного національного коріння.
По-третє, через обман. У чому ми вбачаємо протиріччя, фальш і обман, вони не бачать нічого екстраординарного. Для ілюстрації цього можна навести п'ять прикладів.
По-перше, декларування цілей без встановлення механізмів для їх досягнення. Такі установки схожі з грандіозними радянськими завданнями побудови комунізму чи виконання п'ятирічок без жодного прагнення їх досягти. Програми по боротьбі з корупцією, плани приєднання до ЄС та НАТО проголошуються без жодного наміру досягнення кінцевої мети.
По-друге, здійснення двох кардинально протилежних політик одночасно. Уряд Януковича 2002-2004 років вислав третій за розміром військовий контингент до Іраку та водночас започаткував наймасштабнішу антиамериканську кампанію з часів Радянського Союзу під час виборів 2004 року. Партія регіонів протидіяла співпраці уряду Тимошенко з МВФ та України з НАТО, проте сьогодні Прем'єр-Міністр Азаров в ефірі телеканалу "Інтер" заявляє, що "нам життєво важливі дуже хороші відносини з США".
У 2004 році тодішні Президент Кучма та Прем'єр-Міністр і кандидат у президенти Янукович неодноразово висловлювали свою підтримку проведенню вільних і чесних виборів і в той же час зробили усе для того, щоб ці вибори стали найменш вільними і чесними за всю історію України. Передвиборча програма Януковича 2010 року декларувала його прагнення забезпечити Україні "позаблоковий статус"; водночас він сам відкрито підтримував перетворення Севастополя у де-факто постійну військову базу.
По-третє, оскільки цілі політик не є серйозними намірами, а лише порожніми деклараціями, а політики ніколи не несуть відповідальність за власні слова і вчинки, Прем'єр-Міністр Янукович міг підтримувати членство України в НАТО протягом 2002-2004 років, проте виступати проти нього у 2005 році – не надаючи ніякого пояснення з приводу того, чому він змінив свою думку на 180 градусів.
По-четверте, у вересні 2008 року Партія регіонів разом з Януковичем стала єдиною неросійською політичною силою в СНД, що підтримала незалежність Південної Осетії та Абхазії. Після обрання Президентом Янукович не використав своє конституційне право визнати їх незалежними державами.
По-п'яте, Янукович продовжує на словах надавати перевагу перспективі членства в ЄС над різноманітними союзами у межах СНД. У той же час його внутрішня політика та повернення до влади кадрів епохи Кучми складають серйозну загрозу українським демократичним здобуткам, які накопичилися з 2005 року, та можуть повернути Україну до розриву часів правління Кучми між євразійськими принципами ведення внутрішньої політики та євроорієнтованою зовнішньою політикою. Можливо, це означає неорадянську полівекторність Януковича?
Захоплення влади "донецькими" не лише загрожує Україні поверненням до напівавторитаризму часів Кучми, а й "путінізацією" та "радянізацією" країни. Це є очевидним уже після менш ніж двох місяців правління нової команди.
Якою ж буде України після 58 місяців її перебування при владі?
