Міністр освіти Табачник зізнається, що він російський націоналіст

Дмитро Табачник, міністр освіти в уряді Миколи Азарова, завжди був дуже одіозною фігурою через свої антагоністичні погляди на жителів західної України й українську національну ідентичність, а також проросійське розуміння історії. Так само на своїй посаді голови Служби безпеки України (СБУ) залишається й Валерій Хорошковський, незважаючи на те, що саме він неодноразово ставив Віктора Януковича в незручне становище.



Призначення Табачника та Хорошковського дуже негативно вплинули на міжнародний і внутрішній імідж Президента Януковича. Той факт, що їх до сих пір не звільнили, є свідченням того, що Росія змогла добитися від України впливу на призначення її силовиків і посадовців у гуманітарній сфері в обмін на підтримку Януковича на виборах 2010 року зі свого боку. Ці вимоги було викладено у відкритому листі російського глави держави Дмітрія Мєдвєдєва до тодішнього Президента України Віктора Ющенка в серпні 2009 року (http://korrespondent.net, 9 серпня 2010).

Останні нападки Табачника на українську національну ідентичність (те, що він називає "українським націоналізмом") (http://2000.net.ua/2000/aspekty/amplituda/68928) переповнили чашу терпіння кандидата в мери Львова від Партії регіонів Петра Писарчука, який пообіцяв ініціювати відставку міністра. "Табачник не має повноважень від З'їзду або Політради Партії регіонів бути її ідеологом", – сказав Писарчук (Українська правда, 23 вересня). Останні звинувачення Табачника в адресу галичан були б його особистою справою, якби він не обіймав високу державну посаду.

Писарчук зауважив, що не всі галичани є "націоналістами", проте вони єдині у неприйнятті Табачника. "Марно Дмитро Володимирович намагається підібрати аргументи для приниження Львова, адже його український дух не зломили протягом багатьох століть набагато потужніші колонізатори", – додав Писарчук.

Протягом президентського терміну Віктора Ющенка (2005-2010 рр.) Табачник регулярно писав статті з випадами проти українського "націоналізму" (тобто української національної ідентичності), який він асоціював із "помаранчевими лідерами" Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко та галичанами. Напевне, Табачник вважає за необхідне виконувати роль секретаря з ідеологічних питань часів СРСР.

Це, наприклад, стосується його звинувачень у бік українських націоналістів 1940-х років і робить його ближчим до Комуністичної партії та неорадянського крила Партії регіонів. Табачник так само заборонив вживати в підручниках термін "Друга світова війна", замінивши його "Великою вітчизняною війною" – ігноруючи співпрацю СРСР та нацистської Німеччини протягом 1939-1941 років.

У своєму опусі "Яким має бути підручник історії" Табачник заявив, що "Бандера і Шухевич залишаться в історії як націоналісти й організатори масових убивств, але при цьому вони ще й навіки будуть заплямовані колабораціонізмом". "Націоналісти вітчизняного розливу не випадково героїзують Мазепу і Бандеру, Шухевича та есесівців "Галичини" – як і їхні кумири, вони люблять не Україну в собі, а себе в Україні, а точніше себе в українській владі", – продовжує свою думку Табачник.

Табачник користується традиційним радянським дискурсом, називаючи представників "помаранчевого" табору "націонал-радикалами" та "націоналістами", а не "демократами" чи "патріотами". Табачник відмовився від терміну "націонал-демократи" як нібито суперечливого самому собі, "евфемізму, як "націонал-соціалізм", який маскує "націоналістичне ядро" цієї ідеології" (Российские вести, 26 жовтня 2006).

Табачник відстоює два дуже поширених серед російських націоналістів переконання.

По-перше, галичани є "несправжніми" українцями й відрізняються від українців, які живуть у центрі та на сході України. "У ментальному, лінгвістичному та політичному планах галичани не мають практично нічого спільного з жителями Великої України. У нас різні вороги та різні союзники. Більше того, наші союзники, наші брати є їхніми ворогами, а їхні "герої" (Степан Бандера, Юрій Шухевич) для нас є вбивцями, зрадниками і поплічниками карателів Гітлера" (Известия в Украине, вересень 2009).

По-друге, США та Європа нібито помиляються, вбачаючи в представниках "помаранчевої" команди "демократів"; насправді, ті є "українськими націоналістами". Подібно до керманичів Росії і команди Януковича, Табачник вірить, що за демократичними революціями у Східній Європі стояли спецоперації ЦРУ, а протягом 2005-2010 років Ющенко отримував накази з американського посольства (Табачник Д. "Утиный суп" по-украински. – Харків: Фоліо, 2008).

Віра в американські змови дуже поширена серед політичного керівництва пострадянських країн і у випадках України та Росії вела до спроб прийняти законодавство, яке б обмежило західне фінансування НУО (у Росії це завершилося успіхом). Табачник, як і багато хто в команді Януковича, вбачає в критиці країнами Заходу регресу демократії та впровадження цензури в Україні результат роботи українських НУО, які отримують фінансування із західних грантів і намагаються спаплюжити українську владу. "Свобода слова в їхньому розумінні ("незалежних медіа" і "Стоп цензурі!") – це свобода брехати про чужу для них владу все, що їм заманеться", – переконаний Табачник.

Колишній Президент Леонід Кучма та парламентський спікер Володимир Литвин продовжують заявляти, що скандал навколо вбивства Георгія Гонгадзе у 2000 році був спецоперацією американських служб (Українська правда, 15 вересня). У відповідь посол США в Україні Джон Тефт зробив їм серйозний докір (Kyiv Post, 22 вересня).

Табачник також висловлював своє захоплення авторитарними лідерами країн Центральної Азії, такими як президент Узбекистану Іслам Карімов, який використав силу для придушення демократичних мітингів: "На відміну від України та Грузії, Казахстан і Узбекистан відмовилися грати за американськими правилами та віддати владу демократам, призначеним Вашингтоном" (Российские вести, 28 жовтня 2006).

Свою останню статтю "Духовна капітуляція націоналістів" (http://2000.net.ua/2000/aspekty/amplituda/68928) Табачник написав для своєї улюбленої газети "2000", заснованої "колишнім" офіцером КДБ Сергієм Кічігіним, який свого часу, будучи комісаром Компартії, публікував у газеті "Вечірній Київ" саркастичні випади в бік дисидентів і НУО. "2000" завжди спеціалізувалася в зображенні представників української опозиції американськими найманцями та "націоналістами. Політичний експерт Микола Рябчук назвав цю газету "відвертим продуктом ФСБ в Україні".

Ключовим завданням цієї статті є зменшення підтримки українських націоналістів. Головною помилкою Тимошенко, на думку Табачника, стало те, що після своєї поразки на президентських виборах вона обрала націоналістичну риторику. У той же час націоналістичні сили мають дуже незначну підтримку серед українців і позбавлені шансів повернутися до влади, оскільки дискредитували себе під час президентства Ющенка. Тому націоналісти намагаються утримати владу над частиною України, відділивши Західну Україну в окрему державу або виключивши Донбас і Крим зі складу України.

Тут Табачник відсилає нас до українського письменника Юрія Андруховича, який у своїх інтерв'ю УНІАН (22 липня) і газеті "Rzechzpospolita" (1 серпня) спровокував бурхливі дебати, запропонувавши, що в разі повернення "помаранчевих" сил до влади і повторного виникнення сепаратистських настроїв у Донбасі та Криму – як це було в Сєверодонецьку 27 листопада 2004 року у відповідь на Помаранчеву революцію – цим регіонам слід дозволити відокремитися (Українська правда, 4, 5, 10, 30 серпня; УНІАН, 29 липня).

Табачник вважає, що наразі "націоналісти" створюють загрозу територіальній цілісності України: ""Інженери людських душ" з Івано-Франківська пропонують відділити від України регіони, де компактно проживає їхній "правильний" народ, і вже там будувати "національну" державу з усіма принадами апартеїду та етнічних чисток".

Остання нападка Табачника на українську національну ідентичність є набором слабко пов'язаних між собою ідей, незграбних аналогій і необґрунтованих звинувачень. Якби таку статтю написав міністр освіти європейської демократичної країни, його б підняли на сміх. Той факт, що Табачник і Хорошковський лишаються на своїх посадах, незважаючи на те, що вони є джерелом неприємностей для глави держави, свідчить про значний вплив Росії на команду Януковича, а також про згоду останньої з руйнуванням української національної ідентичності та, відповідно, незалежної української держави. Існує ніяких сумнівів, що Табачник і Хорошковського безпосередньо працюють від імені Москви.