Анатоль Камінський: В УКРАЇНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ НЕ МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНИМ ЗРАДНИКАМ

Леонід Кравчук, перший Президент сучасної Української держави назвав звернення, чи пак прохання, 148 українських парламентаріїв до польського Сейму, визнати події на Волині в 1943 році геноцидом, "антинаціональним кроком і зрадою". Притому він вказав, що із польського боку "...безвідповідальна заява про "геноцид поляків на Волині" не відповідає ані історичним фактам, ані юридичним визначенням цього явища. Польські політики говорять лише про польські жертви, нехтуючи пам'яттю загиблих українців.

Тут ми не будемо торкатись історії та аналізу польсько-українського конфлікту, що про нього мова, а займемось лише самим "актом", чи радше поступком, українських народних депутатів, які письмово звернулися до парламентаріїв польського Сейму. А саме, що означає цей ганебний і безпрецедентний в історії дипломатії та міжнародних відносин "акт" і які його наслідки та імплікації, передовсім для самих підписантів, цілої Верховної Ради України і Української держави взагалі.

Леонід Кравчук, який, до речі, є якраз і Головою Конституційної Асамблеї, яка працює над новими доповненнями до Конституції України, виразно кваліфікував "прохання" українських депутатів як антинаціольний крок і національну зраду. Ipso facto, кожний із підписантів став НАЦІОНАЛЬНИМ ЗРАДНИКОМ. Тим самим кожний із них дискваліфікував себе як народний депутат і позбавив себе мандату обранця народу. Ба більше – він вчинив злочин, яким мають зайнятись відповідні юридичні установи.

І водночас ця чисельна група національних зрадників сумарно кинула не лише пляму ганьби і політичної глупоти, невігластва та примітивної короткозорості на цілу ВРУ як інституцію, а таким "чином" конституційно-правно і організаційно-ділово зробила парламент насправді нелегітимним і на ділі недієздатним. Адже кожному мусить бути ясно і самозрозуміло, що в українському парламенті НЕМАЄ І НЕ МОЖЕ БУТИ МІСЦЯ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗРАДНИКІВ. Якщо він має бути дійсно парламентом.

Коротко: підписанти створили парламентську кризу, яка, очевидно, б'є не лише по іміджу Верховної Ради, а й держави взагалі.

Вони допустилися національної зради, яка є нічим іншим, як антидержавним кримінальним актом. А, до речі, з погляду міжнародних відносин і філософії міжнародного права національна зрада має навіть "ширші параметри", ніж державна зрада...

Задумаймось бодай на хвилину, що являє собою парламент, у якому сидить "фракція" 148 національних зрадників, тобто 148 національних злочинців. І на "що" вона перетворила парламент...

І тому цією "аферою" мусив би зайнятись не лише Конституційний Суд, а й інші верховні юридичні установи, як, наприклад, Вищий адміністративний суд, Верховний суд та Рада юстиції, Генеральна прокуратура.

Водночас йдеться тут про те, щоб чим скоріше вийти із цієї злочинно- компрометуючої "ями", в яку підписанти впхнули Верховну Раду України та ще й до того, як показують "всі знаки на небі і на землі", зробили це на доручення "сусіда" із півночі...

Ми бачимо передовсім дві можливості для виходу з цієї кризи. Перша – це відкликання тих 148-ох "депутатів-підписантів" і їх заміну за партійними списками, по черговості, іншими членами з Партії регіонів і з партійок її союзників. У випадку підписантів-мажоритарників – після позбавлення їхніх мандатів – проведення нових виборів.

Друга – це розпущення теперішньої Верховної Ради взагалі і проведення нових парламентських виборів. Цього повинна домагатись не лише організована опозиція, але весь народ, який шанує сам себе, зберігає свою національну гідність та авторитет свого парламенту і держави взагалі.

Анатоль Камінський, професор, доктор,

голова Політичної ради

Середовища УГВР, США