Олена Кириченко Журналіст

Прощай, Хоружівка! Провінційно-міський романc

25 березня 2009, 11:56

У мене є знайома, яка свідомо прагнула влаштуватися працювати й жити в Києві. Уже живе. З роботи – до магазину, потім додому, вечеряє й – до телевізора. Ні в театр, ні на виставки, ні в кіно, ні навіть у парк прогулятися, не ходить. Вона не використовує жодної, крім роботи, з можливостей, наданих їй столичним життям, і веде "відгороджений забором" спосіб життя, так і не позбувшись комплексів дами з периферії, для якої усе нове є далеким. Боїться змін, сварить багатіїв, заздрить чужим успіхам, шукає ворогів, прагне уникнути відповідальності за що-небудь. Може тому, що провінційність – це, насправді, відсталість мислення, схильність до забобонів, невміння подивитися на події й обставини широко й без упереджень?



Отже, доброго дня! Вогні великого міста вас вітають, голова крутиться від вогнів реклами, від кількості транспорту й людей на вулицях, від дурманних пахощів метро й фастфудів, серце завмирає від вітрин бутіків, а ноги втомлюються носити тіло по столиці. Присісти би. Присісти, озирнутися: де я й що тут роблю? І це буде непоганим початком знайомства з місцем – жаданою мрією. Що саме керує людьми, які вирішили, що світ їхнього містечка або села став занадто тісним, як торішній піджак, або непривітним, як осінній дощ, і настав час шукати щастя там, де нас немає, й, отже, краще? У. Томас і Ф. Знанецький, учені з Чикаго, вивчали життя польських селян, які переселялися до Америки на нові землі, й визначили загальні причини, що виявилися характерними не тільки для них, але й для всіх наступних хвиль міграції у всьому світі. Люди, переїжджаючи, насамперед, хотіли б змінити спосіб життя, який вони вели в своїй країні або місті, будучи незадоволеними ним. Основний мотив – підвищити матеріальний рівень, тобто люди їдуть на заробітки, і поліпшити якість життя. Крім поліпшення матеріального становища, підвищення статусу, для багатьох важливою є можливість самореалізації, розвитку особистого потенціалу, таланта. І, нарешті, з периферії просто їдуть від безвихідності – в нас у країні багато депресивних міст, де чутлива, розумна людина нормально жити не може, бо там просто немає ні роботи, ні перспективи. (Хоча багато гарної музики народжується саме в дуже нудних місцях...)

У кожному, наприклад, американському університетському містечку можна одержати абсолютно однаковий набір благ, які одержує будь-який мешканець Нью-Йорка, Вашингтона або Чикаго. І тоді немає сенсу мігрувати в пошуках кращого життя, хіба що тільки через можливість кращої самореалізації. У нас же доцентрова сила притягує людей в одне місто – Київ, і, як казав відомий гуморист, "свіжих провінціалів у столиці легко відрізнити за слабким знанням етики, грубуватими манерами й міліцейською формою". Але, з іншого боку, життя в глибинці стимулює соціальну активність людей, їхнє прагнення завоювати путівку в більше життя, тому провінціали є джерелом відновлення й формування національної, культурної, соціальної, політичної, бізнесової еліти. До того ж, ознакою провінціалів є їхня висока моральність. Вони формуються в умовах невеликої соціальної групи, під постійним наглядом якої людина намагається позиціювати себе тільки з найкращого боку. І отут, у столиці, приїжджі не чекають пощади від життя: в них немає права на лінощі або перебірливість, вони працюють, не піднімаючи очі доти, поки не зрозуміють, що можуть собі дозволити відпочити. І знову рубежі.

Одна моя колега розповіла, як визначає на вулиці хто – приїжджий, а хто – місцевий. Кияни, які звикли до стрімкого темпу життя – велике місто вимагає багато часу на те, щоб вирішити справи – звичайно зібрані, зосереджені й швидко, дотримуючись правої сторони, йдуть на роботу, у справах. Але, якщо перед тобою прямо посередині тротуару, заважаючи перехожим і збиваючи їх з темпу, виростають дві жінки, які голосно розмовляють, не звертаючи ні на кого уваги, жестикулюють – з майже стовідсотковою впевненістю можна сказати, що вони – гості з провінції. Їх можна визначити й за тим, як вони ходять за руки по п'ять осіб, неспішно, озираючись по сторонах... Звичайно, це просто особисті спостереження за одним із різновидів приїжджих, тому що є чимало тих, хто спокійно влився в столичний ритм – і робочий, і духовний, і культурний. Але все ж таки є певна група людей, які приїхали в столицю із своїм "культурним самоваром" – і що з цим робити, хтозна. Ми живемо в гарному будинку, сусіди – привітні і приємні люди. Мені дуже подобається наш район – я тут мешкаю з початку 90-х. Але квартиру поверхом вище чи то винайняли, чи то купили дуже цікаві люди. Я зрозуміла, що більше кватирку відчиняти не зможу. З вікон летіли недоїдки, килими, скатертини і ковдрочки вони витрушували прямо з вікна на кухні. Спитала в охоронця, хто ці люди. Він каже, що приїхала сім'я з якогось села. Я терпіла довго, думала, ну люди мають зрозуміти, що тут так не можна. То в селі з ґанку можна потрусити ковдру, кинути огризок, плеснути помиї – бо то в городі добриво. Дихали свіжим повітрям ми тільки у вихідні, бо ці сусіди їздили до себе в село. А коли в щойно вимите, ще вологе вікно сірим прапором почало битися щось на кшталт ковдри, я не витримала, піднялася поверхом вище. Хтось із великих сказав: "Якщо хочеш, щоб життя тобі посміхнулося, спочатку посміхнися йому сам". Вдягла найщирішу посмішку і подзвонила в двері. Їх відчинив чоловік і мовчки на мене подивився. Я ввічливо поросила: будь ласка, не робіть цього, це нечемно у відношенні до оточуючих людей. Він щось ковтнув і сказав: "А шо?"

Нічого – попленталася я додому. Через якийсь час дорослі члени цієї родини завантажили стареньку Волгу і подалися додому, а тут лишилися їхні сини, які закінчили школу і десь вчаться чи працюють. Інколи вони повторюють батьківські "рухи", але вже не часто, так, недопалки кидають, інколи, мабуть за столу криті кинуть. Нормальні хлопці. Але замислитися є про що. Після першого кроку на перон столичного вокзалу мине небагато часу, і багато хто дійсно асимілюється тут і залишиться; когось суворий мегаполіс вважатиме стороннім предметом, вимотає й відправить назад; а когось серйозно перемеле своїми жорнами й змусить змінитися. Один гуморист, спостерігаючи основні ознаки перетворення провінціала в столичну штучку, помітив, що наша людина почуває себе справжнім городянином, коли в неї закінчуються продукти, привезені із села; коли в тисняві на станції метро "Вокзальна" вона з роздратуванням висловлюється: "Понаїхали отут, село!"; коли в рідному селі намагається розплатитися в місцевому сільпо картками "Master Card"; коли ночами здригається від кожного дзвінка, думаючи, що приїхали родичі з Мотовилівки, ну й коли в парламенті подає заяву про вихід із партії аграріїв... Але, якби все було так просто! Стати однією особою, однією душею й одним серцем зі столицею, зробити місто, в яке ти приїхав шукати щастя, своїм, рідним, і нести за нього відповідальність, як за свій власний будинок, а не за тимчасовий гуртожиток – далеко не кожному вдається.

Про проблему "кияни – не кияни" ми якось говорили з відомим соціологом Євгеном Головахою. Він уважає, що приїжджий з регіону до столиці в першому поколінні навряд чи стане аборигеном у певному сенсі слова, не буде почувати себе повною мірою мешканцем, що асимілювався цього міста за декількох причин. Одна з них – йому не буде вистачати коріння, наприклад, рідних, друзів дитинства, людей, з якими він спілкувався замолоду, ностальгічних місць перших поцілунків, усього того, що було для нього важливим раніше. Людина переїжджає, намагається засвоїти правила життя в столиці, але вона змушена це робити головою, серце ж залишається на батьківщині. А от її дітям уже буде легше влитися в міський соціум, онукам – ще простіше... Питання лише в бажанні стати таким жителем, або хоча б схожим на такого, якого багато років формувало місцеве середовище. На практиці ж буває зовсім навпаки. На початку 50-х років у Києві почалося потужне будівництво, а робітників, безумовно, не вистачало – їх знаходили в селах Центральної України. Вони перебиралися сюди з родинами, жили в гуртожитках, потім у збудованих ними ж будинках одержували квартири й, прописавшись, ставали киянами. Номінально. Двірські компанії місцевих хлопців приїжджу молодь називали "рогатими", "чортами". Чому? "Дикими" уважали. Тому що приїжджі не розуміли, що на вулицях непристойно їсти насіння й матюкатися в присутності дівчат – у київських хлопців це було табу. Хоча київський міщанин теж правила етикету особливо не використовував, були певні культурні закони, норми поведінки. Але виросло одне покоління, на зміну прийшло інше, третє росте, а мат чутно всюди, не кажучи вже про сміття, яке викидають прямо з вікон, і тотальних плювків на асфальті. Сказати, що запаскуджують вулиці столиці винятково провінціали – було б і неетично, і не шанобливо. Але, якщо врахувати, що корінних киян сьогодні залишилося 20-30%, тобто, є над чим замислитись.

У світі багато міст, які безболісно "поглинають" мігрантів, нітрохи від цього не страждаючи. Але ж при цьому зберігається їхній особливий образ, дух. Київ виявився слабким. Причина, можливо, в тому, що свого часу знищили ідеологів української культури, її щирих носіїв, а місто просто захлинулося від масової прискореної урбанізації. У результаті, столиця, що зажадала мігрантів для власного будівництва, з кожним роком втрачає свою щиру культуру разом із дивовижними забудовами стародавнього Подолу й дніпровських круч, мальовничих островів і історичного центру, разом із Майданом Незалежності – пісні Поплавського, що застигла в камені – найбільш незграбної споруди за рівнем еклектизму й несмаку. Для колишніх провінціалів, нині політиків, Майдан – це просто майданчик для проголошення політичних гасел, а не місце, що викликає непояснений захват. Для них Лавра – це автобусна зупинка. Міські чиновники в нас – це саме ті люди, що так і не стали киянами – серцем, сумлінням, поглядом в майбутнє. Ті, кому Київ, насправді, не є дорогим, хто не несе відповідальності перед майбутніми поколіннями – їм ніхто не передав це, вони – приїжджі, їм однаково. (Архітектори-творці Майдану, наприклад, можуть заперечити: мовляв, гості приїжджають, їм подобається, кажуть: як красиво! А хто сказав, що їм не сподобалася б інша споруда – не вбога, а прекрасна?) За вчинками, за заявами комедійно-фарсових особистостей, що приїхали із глибинки й зовсім байдужі до місця, де вони оселилися, можна з жалем констатувати: мігрант часто стає далеким від того середовища, яке він освоює. Рідко кому вдається настільки асимілюватися, щоб відчути сіль землі, на якій він тепер живе.

Проте в тому, що в грудях приїжджого так не забилося столичне серце – за великим рахунком, немає особистої його провини. Це – право людей: жити, де їм хочеться. Вони не повинні страждати тому, що народилися в сільській місцевості, і реалізовувати себе тільки там. Якщо людина почуває потребу, то, живучи у вільній країні, повинна шукати те місто й ту роботу, які їй найбільше до вподоби. Інше питання – суспільство має бути до цього готовим, і розуміти, що це – адаптація мігрантів – не необразливий процес, це і здобутки, і проблеми. Психологи й соціальні працівники потрібні тим, хто не витримує випробування столицею, адже деякі вертаються, а деякі й гинуть – стають наркоманами, повіями, кримінальними елементами. Знаєте, на Кавказі в аулах немає зґвалтувань. Ви думаєте, чоловіки такі шляхетні? Ні, там є кревна помста кільком поколінням. І, коли з аулів вони перебираються до міста, де їх ніхто не знає, вони часто стають ґвалтівниками: контролю немає! Немає кревної помсти! Так само й інші люди: позбувшись звичних умов, не маючи контролю й самоконтролю на новому місці, вони губляться й стають вразливішими, а тому можуть стати злочинцями або жертвами злочинів. Лише тому, що вони погано орієнтуються в новому середовищі.

Звичайно, у провінції життя більш монотонне, ніж у столиці, менше яскравих подій, сенсацій, політичних потрясінь. Але й там є багато людей, що живуть яскраво, насичено, енергійно. Там є великі люди, обдаровані природою, а в великих містах зустрічаються такі, які не змогли нічого досягти. Тому провінція – це, скоріше, стан душі, особливість мислення, а не географічне поняття. Можна все життя прожити в столиці, залишаючись провінціалом, тобто людиною, світ якої обмежується стінами власного житла. Можливо, тому ми морщимося, бачачи кутасте, з відбитками сільського життя обличчя продавщиці, яка з-під прилавку мляво цікавиться: "Шо підказати?". І пишаємося, коли бачимо на екранах артистів, телеведучих, відомих знакових для нашого суспільства людей, і говоримо: дивіться, із глибинки, а який молодець!

powered by lun.ua
Коментарі — 104
ANB_2008 _ 17.04.2009 12:25
IP: 212.9.245.---
Я переехал в Киев из Одессы в 2002 году. Адаптировался к Киеву совершенно спокойно, ведь не заграница, да и я сам горожанин по духу. Он просто больше по размерам, а темп жизни такой же. Моими первыми впечатлениями в то время было, то, что Киев все ещё не привык к столичному статусу и осваивается. Время, политические бури и бизнес потихоньку делают своё дело и Киев постепенно становится столицей. На мой взгляд, киевляне поспокойней одесситов, может, более деревенские, но мне нравятся. Одесситы пожестче будут. В этой связи не хотелось бы, чтобы киевляне стали новыми "москвичами": чванливыми, наглыми и бегущими куда-то. А "проблема" провинциалов была и будет всегда. Ведь кому-то нравится размеренная сельская жизнь, кому-то темп жизни и родное окружение в областном центре, кому-то столичный, но жизнь заставляет одного ехать за заработком в город, другого приковывает к своему надоевшему райцентру и хате из-за отсутствия денег, семейных обстоятельств, боязни изменить чего-то и т.п. Это ествественный процесс. А переваривание провинциалов в Киеве слабое, потому что коренных киевлян мало, об этом сказано, местная элита ещё не сформировалась, ну и сам Киев пока только-только становится столицей страны, а не одной из 15 республик.
Kaatrya _ 02.04.2009 09:54
IP: 212.82.211.---
Пані Олено, стаття гарна, пишите цікаво, та от тільки відчуття меншовартості складається після прочитаного. я зі Львова, мешкаю у Києві вже 7 років, то ж певно, провінціалка:)))) і маю походити на Ваш опис, Так от не згідна. Впевнена, що все залежить від родити, від того, де людина зростала і виховувалась, хто розповідав їй як то люди між собою поводяться, як то гарно, чи не гарно. Звісно, є менталітет місцевості певний, але загалом...не в тому річ. Як завжди кажу, мама з татом – от де root cause:))) Перепрошую, але серед киян так саме і лаються, і смітять і.т.д. Такого бруду як навколо Києва, ще пошукати, теж "понаєхавшіє"? На жаль, менталітет киян стає схожим на менталітет москвичів. А жаль... адже саме за цю несхожість я люблю це місто.
FARINA _ 30.03.2009 14:43
IP: 95.134.32.---
ДОБРИЙ ДЕНЬ ОЛЕНО. СКАЖІТЬ БУДЬ-ЛАСКА ЧИ У ВАС БУВ РОМАН З МИХАЙЛОМ ВАСИЛЬОВИЧЕМ КРИВКОМ ЮЦІЛИТЕЛЕМ З М. РІВНЕ.ВІН ПРО ВАС ДУЖЕ ДОБРЕ ВІДЗИВАЄТЬСЯ.
Лідія_К _ 27.03.2009 13:42
IP: 92.112.67.---
Шановна Олено! Стаття Ваша цікава, повчальна, але до чого тут Хорунжівка? Мабуть, щоб привернути увагу читачів? Хоча за правилами літературного твору у назві статті повинна міститися тема твору.
Стосовно проблеми провінціалів, хочу сказати, що перший час вони аж занадто розгублюються у великому місті, але Ви правильпо підмітили, що вони звикли рахуватися з думкою оточуючих, звіряти свої вчинки з нормами моралі
І додам, що саме село – провінція – було колискою для багатьох геніїв та талантів. У місті біготня, немає часу зосередитися, а село – мудрість малоосвіченого народу, яка всотується з дитинства. Такі люди більш добросердечні, щирі.
krabat-m _ 26.03.2009 23:33
IP: 93.72.182.---
Олено.Мені сказати Вам нічого.Зайшов просто для круглої цифри.Мені неважко, а Вам приємно.Доброї ночі і удачі.
Подолян _ 26.03.2009 17:51
IP: 213.160.139.---
Хотів уже обрушитися на автора, однак останнім абзацом розставлено акценти. Погоджуюся, що провінція це не географія, а стан душі. З приводу піднятої теми міг би говорити довго, але і так все зрозуміло. Мені байдуже, звідки родом людина, але коли вона, по дорозі до міста, зупиняє своє ато і звідти викидає на узбіччя кульок зі сміттям, то важко взагалі назвати її людиною. Ось про що власне йде мова. Проблема міста і села, чи повінції і столиці завжди і в багатьох країнах існу. Однак у нас крім проблем притаманим де-інде додатково накинуто було і ідеологію упродовж існування совєтської дійсності. Велика міграція покликана – чи-то Цілиною, чи-то Бамом, яка не лише задовольняля потреби у робочій силі, але і виступала рцшійною силою усталених віками тардицій, в т.ч і того що називається мораллю суспільства, яка йша від моралі громади села, міста, конкретного громадянина. При цьому, крім морального кодекса строітєля комунізма, нічого іншого запропоновано не було, бо цього тій ідеології і не потрібно було. Сьогоднішня ситуація, по суті є продовженням тієї ж ідеології – ось і результат. А щодо провінційності міського, в т.ч. і столичного життя, то ще Тарапунька промовляв: "Ми, -це про городян – йдемо до театру, коли до нас приїздять житомирські родичі". І на закінчення, безумовно було б бажано, щоб провінційності, у гіршому розумінні цього слова, було менше скрізь і у селі і у місті, але це завдання самого суспільства і роки-роки наполегливої. цілеспрямованої праці.
Историчка _ 26.03.2009 14:05
IP: 91.124.211.---
26.03.2009 13:09___ Jurdumm --------вимушен повторити відому думку, що нічого кращого за демократію людство доси не вигадало.

Шановний Jurdumm, не займайтесь дурною справою. Від вашого повторювання галерки і верхні яруси в оперному і драмтеатрах не будуть заповнені студентами і молодью, як були заповнені в 40-50-х рр.
Хренопотам _ 26.03.2009 14:04
IP: 217.118.95.---
Jurdumm
уже третий раз за пару дней рекомендую перечитать интервью, взятое у Корнелия Сципиона Африканского – старшего "О формах государственного устройства".
познавательно.
Віктор Коваленко _ 26.03.2009 13:59
IP: 62.244.28.---
Олена, Ваш блог досить цікавий. Ви справді розмовляєте в родині німецькою? Entshuldigen Sie mir bitte – das ist fantastish! (нім.) Я в родині розмовляю переважно англійською, решта – українською.

В доповнення до Вашого блогу наведу приклад, як у старому будинку на вул. Жилянській у 2003 р. купила квартиру родина "донецького". Його малолітній син став стріляти з пневматичного пістолета залізними кульками по сусіднім вікнам. У склі вікон з"явилися дірки. Сусідам, корінним киянам, довелося піти до "донецьких" на розмову. Кажуть, "донецькі" їх вислухали, наказали сину більше не стріляти, але... не вибачились і побите скло, здається, замінювати відмовились. Стрільба по вікнах щоправда відтоді припинилася, але хоч це вже добре.
milena _ 26.03.2009 13:15
IP: 77.122.216.---
25.03.2009 20:15___ Олена Кириченко Акторка – жінка сильна, вона не образиться, що її називають не Шерон, а Шерли.

То чому ви на цьому зациклилися? Я лише натякнула, що не ставлюся до неї так шанобливо, як ви. Але... ані про Ахматову, ані про Шерон Стоун тут (у моєму минулому коментарі) не йдеться, а йдеться про те, що у вас як у людини, що пише, відсутнє відчуття стилю – не можна в одному абзаці своїх аргументів змішувати "величне і нице", велику поетесу – людину високого духу і шляхетності і, безумовно, розумну й мудру – з Ш. Стоун – ви б ще на "жрицю" Окружної дороги послалися. Справа вашого смаку і уподобань вважати Стоун великою актрисою та захоплюватися її силою. А як на мене, в цієї безумовно красивої жінки "земне" аж занадто переважає над тим, що у людини від Бога, і пропагується так заповзято, наче ефектні секс-сцени тридцятирічної давнини – це найбільше досягнення кіномистецтва. І насамкінець зауважу, подальше її (Ш.С.) паразитування на темі сексуального гвалтування чоловіків вносить у світ не менше бруду, ніж витрушування сусідами брудних килимків над вашим вікном. А може, й більше.
Jurdumm _ 26.03.2009 13:09
IP: 93.72.137.---
...09:56...Историчка
На Ваше "...все-таки демократия – редкая гадость." вимушен повторити відому думку, що нічого кращого за демократію людство доси не вигадало.
уграїнець _ 26.03.2009 12:00
IP: 194.88.152.---
кругом одни писатели: Олена Кириченко, Markosjan, уграїнець...
Як не дивно, так і є:)
Щодо проблеми, яка – до відома авторки – давно зветься руралізацією ("...розповсюдження на міський стиль життя продуктів сільської культури, в тому числі моделей поведінки та цінностей, які привносяться в міський культурний простір численними вихідцями із села"), а віднедавна ще й "рагулізацією", то я висунув би таку собі "теорію компоста" (стосується як селян у місті, так і мігрантів-іноземців в іншій державі). Якщо в малородючу землю додавати потроху органіки, вона стане родючою (на людському рівні це звуть "вливанням свіжої крові"). Проте якщо у цей компост давати занадто багато органіки, і швидко, то земля перегоряє. Крім того, існують види органіки, які практично не здатні розкладатись – відтак, їх потрапляння у компост смертельно небезпечне.
Як на мене,нині ми маємо "неперетравлення" внутрішніх мігрантів у Києві та інших містах України. І все більше "неперетравлення" зовнішніх мігрантів у Європі. От такий компост...
krabat-m _ 26.03.2009 10:30
IP: 93.72.182.---
26.03.2009 10:21___ Историчка
"Ну и хорошо. А то мне начало казаться..."

Ну хоч цим вгодив...Ато мені вже почало здаватись, що вгодити Вам неможливо.
Историчка _ 26.03.2009 10:21
IP: 91.124.211.---
26.03.2009 10:14___ krabat-m ------Дак Бог талантом обділив...

Ну и хорошо. А то мне начало казаться, что кругом одни писатели: Олена Кириченко, Markosjan, уграїнець...
Историчка _ 26.03.2009 10:17
IP: 91.124.211.---
26.03.2009 10:14___ krabat-m --------Жалко, що не Ко...

Наоборот, если бы была ко, не была бы такая мудрая. Город не исток, а сток.
krabat-m _ 26.03.2009 10:14
IP: 93.72.182.---
26.03.2009 10:09___ Историчка
"Ху, уважаемый krabat-m. Скажите, а Вы статейки пописываете?"

Дак Бог талантом обділив...Попісивать...Да-а-а...Жалко, що не Ко...
pwz _ 26.03.2009 10:13
IP: 194.44.247.---
26.03.2009 08:07___ vts-m
Чи не здається пану, що підозріло багато працівників радянсько цензури зібралося до цього допису?

Так я ж про це і писав. Читайте уважніше. А за лапки – згоден. Треба було інакше виділити думку. Вибачаюсь.
Историчка _ 26.03.2009 10:09
IP: 91.124.211.---
26.03.2009 10:03___ krabat-m ----------Доречі а як там Ви? "Корінна" чи "ху-торянка"?

Ху, уважаемый krabat-m. Скажите, а Вы статейки пописываете?
krabat-m _ 26.03.2009 10:03
IP: 93.72.182.---
26.03.2009 09:56___ Историчка
"Что Вы хотите, уважаемый ЮРКО-Jurdumm, все-таки демократия редкая гадость."

Мудра Історичко.Ви мабуть їсте її сирою...Доречі а як там Ви? "Корінна" чи "ху-торянка"?
krabat-m _ 26.03.2009 09:59
IP: 93.72.182.---
25.03.2009 23:07___ Deutsch
"... а что значит "m ". Судя по комментам означает "mудак"? или "mудозвон"? или может быть "mусор"?"

"М"- це перша літера фамілії мого улюбленого блогера...Доречі,кажуть, чоловіка цієї дамочки...
Историчка _ 26.03.2009 09:56
IP: 91.124.211.---
26.03.2009 09:42___ Jurdumm ------Батько згадував, що в 40-50-х рр. галерки і верхні яруси в оперному і драмтеатрах завжди були заповнені студентами і молодью, що тяжіли до культури.

Что Вы хотите, уважаемый ЮРКО-Jurdumm, все-таки демократия редкая гадость.
Markosjan _ 26.03.2009 09:50
IP: 77.52.202.---
Статистика беспристрастно свидетельствует о том, что в прошлом веке ни разу за все 100 лет число коренного населения Киева не превышало 30%. Хотя каждые 10 лет истории были наполнены большим количеством событий. Когда я приехала жить в Киев (2000 год), он, наоборот показался мне сонным и размеренным. После Харькова сфера обслуживания (особенно продавцы в магазинах) выглядели провинциальными. Очень долго привыкала к этому. Потом, попустило. Сегодня Киев и Харьков живут, примерно, в одном ритме. Но не потому, что Харьков притормозился, а потому, что Восток чуть-чуть разбавил "население" столицы.
Jurdumm _ 26.03.2009 09:42
IP: 93.72.137.---
За текстом відчувається біль новокиянки, яка переймається дикунством інших новоприбульців за їх повединкою в побуті. Але не все так просто, і не село (провінція) тому є винним.
Перечитали ми з батьком цей матеріал і обидва прийшли до незгоди з багатьма постулатами цєї статті.
Київ переживав у власной історії багато хвиль міграційних потоків і прирастав
після жовтневого більшовістського путчу тільки за рахунок приїзджих, оскільки чисельніть дітей в міських родинах часто-густо обмежувалась однією дитиной, рідкише 2-мя. За словами М.Булгакова "квартирне питання
їх зіпсувало".
Київ і раніш був поділений за культурой і освітой на дві частини, але інтелігентні люди були за добробутом і повединкой в побуті тим осередком, до якого тягнулись або намагались тягнутись й новопоселенці. Батько згадував, що в 40-50-х рр. галерки і верхні яруси в оперному і драмтеатрах завжди були заповнені студентами і молодью, що тяжіли до культури.
І Київ в минулому (його інтелігентна частина) справлявся з міграцієй.
За останні 17 р. його накрила хвиля жорстких прагматичних людей, що нав'язують власні погляди на духовні цінності, манеру повединки і взаємовідносин через призму money. Київ би і з ними управився, якби їх не було так багато (подивиться на мапу,скільки провінційних міст і містечек в Україні), і якби не вони командували парадом життя. Дайте Києву час для позбавлення їх від здичавилісті, це неодмінно станеться, в це вірять справжні кияни, яким болить доля міста!
Корінний киянин.
lelrb _ 26.03.2009 09:14
IP: 82.207.70.---
Я от недавно зустрів корінного києвлянина, а такий дурак, одверни боже.
lelrb _ 26.03.2009 09:11
IP: 82.207.70.---
25.03.2009 16:27___ Чаленко
Боже, какой ужас!:)))) Леночка, так вы родом из Донецка? А чего ж на ридной, москальской мове не пишете?:))) О, времена! О, нравы!:))))))
Еще один нескромный вопрос, если позволите – а вы с супругом на украинской между собой спилкуетесь или на нормальном?

Ще одне нескромне питання, тільки уже до Чаленко. – а ви коли в кровать з протилежною статтю то "лягаєте" или "ложитесь", ну щоб "зайятись коханням " или как там" заняться любовью"
Уряд реформ392 Aтака Путіна1186 Корупція1287 Україна та Європа1064 тітушки18
ОСТАННІ ЗАПИСИ
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter