Борис Ґудзяк – Юрію Луценку: Ви вибрали непростий шлях. Про це писатиме історія
Лист отця Бориса Ґудзяка ув'язненому Юрію Луценку (опубліковано із дозволу автора).
Слава Ісусу Христу!
Вельмишановний і Дорогий Юрію Віталійовичу!
Пишу Вам з дороги і може так не офіційно, а особисто, з увагою до Ваших теплів слів про мою скромну особу, натхнений ними, кілька слів про себе. Може, для Вас у Вашому особливому положенні,так буде цікавіше. Мені шкода, що так довго не писав...
Приходиться багато подорожувати. Таке покликання. За останніх 14 тижнів чотири рази в Північній і раз у Південній Америці, багато поїздок до Києва, Парижа, буде скоро друга за місяць до Риму, і так далі. Будучи в постійних роз'їздах – цього року мабуть шість 40-ка годинних робочих тижнів у повітрі, а п'ять на літовищах – треба сидіти у різних тісних кріслах літаків, поїздів, машин. Засиджуєшся, здається що стільки втраченого часу, стільки життя ніби між точками, просто "між"... Одночасно усвідомлюю, наскільки неспроможний гостроту Ваших пережиттів уявити.
Взагалі, бувають не лиш побутові, але морально тісні, не вигідні ситуації. Праця з людьми – це особливий привілей та особливий виклик. Люди це наш скарб; бути з ними це багатство. Людина вільне сотворіння, створена на образ і подобу Божу. Праця з людьми, організація людей це тонка справа. Діє певний авторитет, певні правила. Але керівник в УКУ, священик, навіть єпископ властиво не командує, бо взагалі не може – не ті важелі, не ті відносини. Приходиться просити, пропонувати, переконувати, навіть в дрібних речах, навіть підлеглих. Радикально це робив Христос. Слід за його прикладом іти й послідовникам. Але мало хто любить просити, в тому сенсі бути комусь у ласці. Якості людської природи – людська моральна тіснота – з Вашої перспективи набирають особливого кольору.
Приходиться чекати. Довго чекати. Терпеливо (і нетерпеливо!) чекати десятиліттями для здійснення певних задумів, спільних починів. Мабуть, час в неволі набирає своєрідного виміру.
В останніх роках така доля, що треба просити грошей. В УКУ оплата студентів це лише 15% бюджету, решта випрошені пожертви. Коли просиш – зокрема грошей – 9 на 10 тобі відмовляють. Буває, що дуже потребуєш, дуже просиш і дуже відмовляють. Часом трохи образливо, часом приходить знеохота. Все це може – якщо використовуєш момент – гарно розвивати смирення, життя з миром.
Після 50-тки, я зрозумів, що у подорожах, у тих літаках, мені найважніше дві дії: молитися і спати. Того мій дух і тіло найбільше потребують. Інколи, якийсь Economist чи Тиждень чи Corriere della sera збивають мене з пріоритетів. Але стараюся їх триматися.
Коли мені трохи невигідно чи коли себе жалію, коли чуюсь не сприйнятим, відкиненим чи просто втомленим, коли навіюється непевність того, що не дам ради з міністром освіти чи з коштами на університет, з душпастирством для наших економічних емігрантів чи просто з власними фізичними і моральними слабостями, стараюся вертатися до принципових думок і уявлень.
Тоді стараюся з вдячністю думати про великого Бога і про тих, які терплять, яким дійсно погано, про хворих, залишених, вмираючих, про тих які у відчаї. Про людей в Сирії чи жертви Сенді; про тих які караються у тюрмах, у наших і вселенських, і у своїх власних, у в'язницях конфлікту і ненависті. Молюся за них, з ними, десь надіючись і на їхню молитву.
Трохи завидую Вам, що Ви можете, радше вмієте стільки читати. Бракує мені читання, але остаточно, хоч ми про різне щодо себе нарікаємо, по великому рахунку, ми часто робимо властиво те, що хочемо, і не робимо того, чого не хочемо. Мабуть, я просто замало хочу читати.
Ділюся такими міркуваннями, бо в людських долях субстратум спільний; різні життєві рішення, фундаментальні моральні орієнтації.
Ви вибрали непростий шлях. Про це писатиме історія. Вам доводиться інтенсивно переживати основні речі. Тюрма, парадоксально, відкриває орлину перспективу на життя. Лукавив би, якби сказав, що прагну бути на Вашому місці. Але не просто цікаво, а й життєдайно мені, і думаю багатьом, які шанують Ваше терпіння і Вашу жертву, довідатися, що Ви з цієї перспективи бачите.
Високі місця в стадіонах, в ложах дорого коштують. Хотів би, щоб з "ложі", в яку Вас запроторили, яка коштує Вам, Ірині, Олександрові, Віталієві, всім Вашим близьким шмат серця, душі, самого життя, Ви могли побачити автентичні перспективи і їх передати всім нам, які з Вами духовно солідаризуються.
А ще більше хочу побачити той день коли Ви, разом з Іриною, Олександром та Віталієм,зможете відвідати мене в Парижі. До того часу буду з Вами в дусі, зокрема 2-го грудня, коли в храмі Нотр Дам де Парі відбудеться введення мене на кафедру екзарха. Там Вас пам'ятатимемо перед Всевишнім!
Благословення Господнє на Вас!
Від серця,
+Борис
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
