Тягар української людини
Вітаю, Данило!
На жаль, знову мушу вибачатися за затримку з відповіддю на твій лист. За останні дні я був у постійних переїздах, завершуючи медичні консультації. Зате наразі можу повідомити, що мій ремонт проходить успішно. Планую бути в Україні на початку червня, щоб запустити процес розробки Плану нової (радше – нормальної) країни.
Я погоджуюся з тобою в оцінці трагічних наслідків століть бездержавного життя. Історія Великої України – це колонізація її Російською та Радянською імперією. Для Західної України радянський період був ще й режимом окупації. Ми вже говорили про те, що на цьому дефективному, часто кривавому фундаменті УРСР прогрес України і українців є неможливим. І ти правий: ключові проблеми цієї спадщини – це войовничо позаправовий характер суспільних відносин і моральна деградація суспільства.
У результаті гігантських кривавих жнив тоталітарної системи на наших землях сформувалася маса людей із зламаними або деформованими хребтами особистої та національної гідності. На зміну традиційному степовому свободолюбству, розрахунку виключно на власні сили прийшов насаджений комуністичною системою патерналізм. Базовий обов'язок вільного громадянина брати відповідальність за стан справ у своїй державі на себе був замінений правом влади бути джерелом щастя і нещастя безправного людського стада.
Все це так, Даниле. Про це не раз писалося-говорилося в широких та вузьких колах. Але з часом ці правильні висновки стали спробою перекладання вини за провальний стан держави і суспільства на зовнішні чинники. ПЛАЧ МАЙЖЕ ЗАМІНИВ НАЦІОНАЛЬНУ ВОЛЮ ДО ЗМІН.
Здається, саме в цьому загальному визнанні трагічності нашої історії ще з часів винниченківських "бромних читань" явилася нам спокуса зведення віртуальної української стіни плачу замість будівництва сучасної української держави.
Цією звичкою колективного плачу та імітацією державної роботи вже котрий рік користується Кремлівська метрополія, що через свою п'яту колону невгамовно насаджує тут так званий "Рускій Мір". Хоча, їй-Богу, чесніше було б його назвати Совком із хрестом московського православного фундаменталізму.
Правляча в Україні ОПГ – екстракт цієї тоталітарної совково-ксенофобської системи. Щоправда, в силу онтологічної різниці з владою метрополії вона додала в це нав'язуване країні мракобісся ще й третю складову – відверті кримінальні відносини та злодійську мораль.
Концентрація ресурсів, державних інституцій та ЗМІ в руках Межигірського клану стали непереборним каменем на шляху України до сучасного цивілізованого світу.
Ти правильно пишеш: в таких умовах змінити людей, аби вони стали активними громадянами, дуже важко, майже неможливо. Згоден. Але іншого шляху повернути нам і країні перспективу – немає.
Я не поділяю поширені сподівання на економічний крах. Подібні до нашої авторитарні системи навіть при повному зубожінні народу можуть довгий час самовідтворюватися при допомозі старих колоніальних міфів про внутрішніх і зовнішніх ворогів, через яких треба, мовляв, зімкнути ряди захисників віри/партії/історії.
Всі ми, на Сході і на Заході України, знаємо, що ніякого "покращання" нашого життя при цій бандитській державі не буде. Це знання відоме і на Межигірській політичній кухні. Тому то в хід знову пішла звична для колонізаторів тема розподілу українців. Цього разу ПР експлуатує непохороненість міфів і катастроф ХХ століття задля мобілізації пограбованого нею ж електорату під гаслами міфічної фашистської загрози. По суті, це чергова підла україно-українська війна пам'ятей мільйонів задля майбутнього кримінального клану. Політичні нащадки людожера Сталіна фактично використовують десятки мільйонів його жертв задля продовження панування тоталітаризму на українських землях.
Вступати із ним в дискусію на тему історичних подій минулого – означає прийняти правила гри їхнього штабу із наперед передбаченою перевагою маніпуляторів у ЗМІ, роздмухуванням істерії спільних гоп- та ментівських провокацій. На злодієві шапка горить, особливо якщо та шапка – крадена.
Побиття журналістки Олі Сніцарчук – це шпарина, через яку ми завчасно побачили їхній план організації виборів у протистоянні так званої Стабільності проти ними ж організованих заворушень.
Про це зараз багато пишеться. Єдине, на що, на жаль, не звертається увага – то це на можливість супутніх кремлівських провокацій у ході цих ігрищ регіональних мавп із "фашистською" гранатою. Чи хтось сумнівається, що Імперія не буде спокійно чекати до самміту у Вільнюсі?
Я впевнений, що відповідальна частина українського політикуму має вийти з наїждженої штабом Януковича колії протиставлення українських людей. Як писав Роберт Фрост, "кращий вихід – завжди наскрізь".
Найкраща відповідь планам Межигірського паханату – не бавитися в потьомкінські будиночки опозицій, кожен з яких бореться за свого кандидата в резиденти, а запропонувати альтернативу цій постколоніальній кримінальній Системі.
Шахова партія українського майбутнього вимагає від нас не політики вічного опору, а наступальної контрколонізації власної країни. Я знаю, що багато хто стомився від невдач та поразок, від зрад та брехні, від імітацій та симулякрів. Але хіба є розумна альтернатива новим і новим спробам відвойовувати свою долю?
Даруй за пафос і, ніби, невиправданий оптимізм, але саме в цьому, – в поверненні самих до себе, широкій моральній революції й полягає, на мою думку, ТЯГАР УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДИНИ.
Тому я й говорю про необхідність написання Плану нової Української республіки як передумови до величезного повороту в українській політиці, що має надихнути людей боротися не ПРОТИ чергового деспота, а ЗА власне майбутнє. Наявність такої зрозумілої альтернативи нинішньому жебрацтву й аморальності здатна повернути людям віру в свої сили. На цій вірі постане масовий надпартійний рух за нового Президента і нову Україну. І цей рух змусить самозакоханих вождів зректися партійного та особистого егоїзму, щоб таки висунути єдиного кандидата в Президенти зі спільною програмою дій та об'єднаною навколо неї команди однодумців. З того моменту перемога над правлячою мафією стане цілком можливою. Бо віра мільйонів – непереборна сила, її не спинити ні греблею вкрадених мільярдів, ні броньованими рядами спецназу. Саме знання конкретного плану змін, віра у свої сили здатні перетворити українців зі спостерігачів на активних учасників політики, які не тільки проголосують за зміни, але й захистять свій вибір на вулицях усієї країни. Хоча і це буде лише початком шляху. Щоб збудувати комфортну для всіх Україну, знадобиться ще колосальна робота не тільки влади, але й суспільства по детоксикації кожного з нас і країни в цілому.
Не буду зараз говорити про деталі цього Плану зовсім іншої України. Скажу лише, що впевнений у тому, що цей План має ґрунтуватися на трьох китах: забезпеченні особистої та національної гідності, економічній конкуренції та євроінтеграції.
Йдеться не про черговий папір, яких не бракувало й раніше. Тут потрібен колективний інтелект. Я запрошую працювати над планом Третьої Української Республіки усіх, хто почуває в собі знання способів прориву в майбутнє з чітким і зрозумілим набором реформ, які покінчать із спадком комунізму і теперішньою практикою криміналу в Україні.
Цей План де-факто має сказати ПР та іншим нащадкам минулого: все, ви не маєте влади над нами!
23-25 травня 2013 року
Варшава-Відень-Берлін
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
