Свято тієї перемоги моїх дідів наглухо закрито 24.02.2022. Святкуватиму лише наш День Перемоги

У ці травневі дні я завжди поминав обох дідів, Івана та Михайла, які пройшли всі дороги Другої світової і познайомилися в 1945 під Рейхстагом.

Дід Михайло, інтелігент, викладач сільгосптехнікуму, писав крейдою назву свого містечка: Козелець. А дід Іван, працівник бійні колгоспної заготконтори, вже гордо вивів поруч: Гітлеру п*здець.

Цей спогад мене грів з дитинства, я відчував гордість, що мої діди були серед мільйонів українців, росіян, білорусів, інших переможців фашизму.

Сьогодні відчув, що пам'ять є, але не гріє.

Путін і його орки зламали те єдине спільне, чим ще можна було гордитися.

Та й що святкувати?

Фашизм не був знищений тоді остаточно. Сьогодні він знову відверто демонструє свою суть в оскалі путіна, в кувалді пригожина, в руїнах українських міст і сіл, в катуванні і відрізанні голів полонених, в гвалтуванні наших дітей та жінок.

Свято тієї перемоги моїх дідів наглухо закрито 24.02.2022.

Немає у мене відчуття свята.

Є відчуття жалю за мільйонами українців, які перемогли фашизм у 1945-му, щоб жити у країні, яка наплювала на жертви і подвиги фронтовиків і тепер старається вбити їх нащадків.

Є відчуття сізіфового обов'язку українців знову перти камінь на гору і перемагати черговий фашизм.

Так що стопку пам'яті за дідів підніму.

А святкуватиму лише наш День Перемоги.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.