Щодо Угоди про ресурси-2
Сама ідея створення Фонду залучення американських інвестицій для розробки українських надр – добра.
Власних державних чи приватних коштів у нас на це явно немає. 30 років родовища або сплять під землею, або за копійки передаються "своїм" людям.
Наш внесок у цей Фонд дуже скромний.
А без інвестицій не буде ні плати за ліцензію та ренти, половина яких піде у Фонд, ні податків і робочих місць, які залишаться в Україні.
Але у лютому Угода була відкинута Зеленським через те, що в ній не було гарантій безпеки України. Це логічно: за ексклюзивне право повного доступу до українських надр треба отримати союзницькі відносини із доступом до американської зброї.
Пройшло 40 днів і Зеленський вимагає ратифікувати Угоду без жодних безпекових гарантій. Причому, всліпу, без ознайомлення з двома угодами, які описують механізми управління Фонду, розподілу прибутку тощо.
Складається враження, що вся антиамериканська істерія зелених пропагандистів була направлена на отримання особистих гарантій безпеки.
Звичка вважати парламент бутафорією, запозичена у наших ворогів з рф і білорусі, – давній діагноз українського керівництва.
Але оця гарячковість "вже і негайно" явно не на користь майбутньому країни.
Було б правильно ратифікувати цю Угоду в першому читанні. А вцілому – ПІСЛЯ успіху американських зусиль по припиненню війни. А не під супровід американських заяв, що вони втомилися і готові вийти з переговорів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
