Не завдяки, а всупереч...

Спостерігаю, як криза чистить ряди вітчизняних меценатів. Природно, що економічні труднощі, які викликані нею, змушують багатьох добродійників скорочувати спонсорські витрати. До того ж недосконалість законодавства також не сприяє розвитку благодійності в Україні, скоріше навпаки. І, нарешті, самі меценати дуже по-різному ставляться до благодійної діяльності.

Багато хто сприймає цю діяльність як данину моді елітного кола, добропорядну звичку вищого суспільства, спонтанне і часто поодиноке пожертвування певної суми грошей комусь. За цими причинами, що провокували подібного роду доброчинності, ховається бажання сподобатися публіці, набрати побільше балів у шкалі власної респектабельності, задовольнити своє марнославство. Такі "благодійники" зараз відсіялися – у них немає грошей, а тож і бажання продовжувати цю гру далі. Адже для них безоплатна допомога нужденним – це дійсно гра, а не потреба душі, не ментальна риса і не соціальна традиція, як, наприклад, в американців.

В умовах кризи вони продовжують жертвувати на благодійність частіше, ніж купувати собі звичайні подарунки – іграшки чи одяг. Це в їхньому характері. Дослідження Центру філантропії Університету Індіани засвідчили, що на благодійні цілі регулярно жертвують від 69 до 72 % жителів США. А це ще раз доводить, що за умови кризи філантропія продовжує існувати як переконання, як соціальна необхідність і людська потреба допомогти нужденним.

На думку екс-прем'єра Великобританії Тоні Блера, криза – це час для перегляду і коректування методів благодійної діяльності, упровадження системного бізнес-підходу у цій сфері. Ця ревізія методів, вважає політик, повинна складатися також і в чіткому розмежуванні соціальних функцій філантропів і держави. Насамперед благодійність має йти у ті сфери діяльності, куди офіційна влада не доходить.

В умовах фінансової кризи усі намагаються позбутися зайвих витрат. Але це не привід припиняти благочинну діяльність. Однак привід переглянути відношення до неї, зрозуміти, що меценацтво, насамперед, побудовано на щирому бажанні допомогти людям, зробити добру справу для інших, а не рекламну кампанію для себе.

На мій погляд, ідеальна соціальна програма за кризових умов, крім своєї малобюджетності (від цього зараз нікуди не дітися), повинна відповідати головному критерію: допомагати тим, кому особливо потрібна допомога у нелегкі часи. І допомагати не тільки матеріально, але і духовно. Така опіка й увага часом дорожче подарунків. У цьому я, як президент Благодійного Фонду "Обдаровані діти – майбутнє України", переконуюся, працюючи зі школами-інтернатами, де виховуються сироти і діти, позбавлені батьківської опіки.

Криза – час, що вимагає не скорочення витрат на благодійність, а намагання й уміння зробити більше меншими затратами. Ілюстрацією цього може служити приклад лауреата номінації "Меценат року" торішньої всеукраїнської премії "Людина року" Альфреда Прауса – генерального продюсера проекту "Австрія – Україна без кордонів". Його діяльність у пресі іменують "індустрією меценацтва". Мовляв, її пан Праус вибудовує так, що сам не так витрачає власні гроші, як залучає кошти на благодійність, використовуючи при цьому найрізноманітніші ресурси. Наприклад, всі акції в рамках вищезгаданого проекту проходили під патронатом Міністерства культури й туризму України, Австрійського посольства в Україні...

Без доброчинності в умовах кризи не обійтися, вважають у світі. Вона, звичайно, не замінить цілком державу в соціальній і культурній сфері, але закриє деякі її прогалини у в цій царині. На жаль, подібні добрі справи в нашій країні меценати роблять без підтримки держави. Нещодавно Верховна Рада України відхилила законопроект, що стосується низки принципових положень благодійної й меценатської діяльності в нашій країні. Отож наша благодійність продовжує звичайне своє існування не завдяки, а всупереч...