16 липня 2018, 22:08
Посада судді ціною квартири
Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала призначити безстроково суддю, який нещодавно присудив одному з членів цієї Комісії елітну квартиру.
Виявляється квартирне питання може зіпсувати не лише людей, але і цілу судову реформу.
Голова ВККС Сергій Козьяков неодноразово розповідав про безпрецедентну прозорість процедур підбору та оцінювання суддів. "Прозоро" настільки, що вирішили відкрито продемонструвати ціну питання.
У п'ятницю 13-го Вища кваліфікаційна комісія у пленарному складі рекомендувала призначити безстроково суддю Окружного адміністративного суду Києва – Ігоря Погрібніченка.
Це дуже цікавий персонаж, який знає відповіді на квартирні питання.
До 2012 року він боровся із злочинністю та корупцією у прокуратурі м.Києва. За час служби отримав квартиру у Києві площею 46 кв.м. та приватизував її.
У 2009 році його мати, яка проживає у Луганській області та займається сільським господарством придбала будинок під Києвом. За нашою інформацією, придбавав та проживав у цьому будинку саме суддя, а не його мати.
У лютому 2012 року Погрібніченко стає суддею Окружного адміністративного суду м.Києва і одразу ж потрапляє у список суддів, які потребують поліпшення житлових умов. Вже у листопаді 2012 року Житлово-побутова комісія суду у зірковому складі (Вовк, Арсірій, Келеберда, Качур, Блажівська) вирішує надати судді Погрібніченку службову квартиру у новому будинку площею 126 кв.м.
І знаєте чому так терміново судді знадобилась квартира? Бо виявляється він проживає у своїй однокімнатній прокурорській квартирі разом з сестрою, мамою, батьком і... дідусем. Про будинок матері під Києвом суддя чомусь забув повідомити комісії.
А ще виявляється у судді є два склади сімї – один для отримання квартири, другий – для декларування. Бо у його деклараціях за 2012 та 2013 рік членами сімї вказано лише сестру. Ні мами, ні батька, ні дідуся. А з 2014 року суддя взагалі живе сам.
Після отримання службової квартири суддя одразу подав заяву про виведення її з числа службових. Відповідно до закону службова квартира надається лише на час роботи і не підлягає приватизації. Але судді знайшли спосіб обходу закону.
Схема виглядає так:
1. судді звертаються до зборів суддів (тобто до самих себе) з проханням вивести їх квартири з числа службових та передати їх у постійне користування з правом приватизації;
2. збори суддів вирішують задовольнити клопотання суддів і уповноважити голову суду (П.Вовка) подати відповідне звернення;
3. П.Вовк розуміє, що це незаконно, а тому просто ігнорує це звернення;
4. судді звертаються до суду з позовом зобов'язати П.Вовка це зробити;
5. суд задовольняє позов суддів, а П.Вовк не заперечує, на суд не з'являється, апеляцію не подає і одразу ж виконує рішення суду;
6. квартира виводиться з числа службових і приватизовується.
Нею скористались судді ОАСК Аблов, Власенкова, Федорчук, Амельохін, Катющенко, Мазур і наш герой Погрібніченко.
Ви скажете – дуже складна і довга процедура? Суд прийняв до розгляду позов 03 грудня 2013 року, а вже 12 грудня виніс рішення про задоволення позову. Це для звичайних людей суд довго триває, для своїх все дуже оперативно.
А головне, жоден з тих, хто отримав службові квартири реально не потребував їх. Як встановили журналісти, у отриманій квартирі суддя І.Погрібніченко ніколи не проживав. Там оселилась його сестра, яка також працює у Окружному адміністративному суді м.Києва.
Сам суддя користується маминим будинком і маминою автівкою. Стандартна для судді ситуація. Тільки от доходи мами навряд чи дозволяють їй придбати таке майно та дати сину у користування. Доходи судді також не дозволяють.
Погрібніченко, як і його колеги судді Вовк, Арсірій, Огурцов любить подорожувати і проводив у закордонних поїздках по 60-50 днів на рік.
А ще, Погрібніченко це саме той суддя, який підтвердив правомірність позбавлення адвоката Андрія Вишневського адвокатського посвідчення за його критичні вислови щодо корупційної складової у діяльності адвокатів. Верховний суд скасував це рішення, підтвердивши право адвоката на свободу думки.
Саме для очищення судової влади від таких суддів і запроваджувалась судова реформа. Але І.Погрібніченко успішно пройшов співбесіду у ВККС та визнаний компетентним і доброчесним.
Оскільки строк його повноважень закінчився, то він мав отримати рекомендацію від більшості ВККС. І саме це відбулось 13 липня.
Нещодавно оцінювання провалив суддя з господарського суду Києва М.Якименко. Комісія цілком резонно вказувала на розбіжності у деклараціях і жорстко реагувала на сумнівні пояснення судді.
Чому ж до Погрібніченка не виникло таких питань?
Усе стає на свої місця, коли згадати, що у травні 2016 року саме завдяки рішенню І.Погрібніченка член ВККС Тетяна Весельська безкоштовно отримала елітну квартиру у центрі Києва, площею 104 к.м. Орієнтовна вартість такої квартири – від 2 000 000 грн.
Це саме та член ВККС, яка задекларувала шубки, меблі та кастрюлі, але забула вказати у декларації родинних зв'язків своїх зятів. А ще НАБУ і НАЗК перевіряють звідки у неї близько мільйона готівки, яка не підтверджена будь-якими доходами.
Печерська адміністрація відмовилась надати Весельській квартиру, але Погрібніченко зобовязав її це зробити. І розглянув справу дуже швидко. Провадження відкрито 16 травня, а рішення винесено вже через два тижні. Дуже старався для члена ВККС.
До речі, як і Погрібніченко, Весельська не залишила квартиру собі, а приватизувала на дочку.
Цей факт дійсно показовий, але не мав би такого значення, якщо б Тетяна Весельська заявила собі самовідвід і не приймала рішення щодо Погрібніченка. Але ж ні.
Тобто член ВККС, який завдяки рішенню судді отримав елітну квартиру вирішував чи достойний цей суддя носити мантію довічно. Чи щось відомо членам ВККС про конфлікт інтересів? Чи буде довіра до такого рішення ВККС? Чи для них взагалі важливо, що було обіцяно суспільству?
Рішення органу, яке прийняте в умовах конфлікту інтересів може бути оскаржене. Ми однозначно це зробимо. Хоча наперед знаємо, що Верховний Суд скаже – "Ваші інтереси не порушені, ви ніхто, а тому не маєте права подавати позов".
Остаточне рішення про призначення І.Погрібніченка за Вищою радою правосуддя. Але практика доводить – ВРП сама виносила рішення в умовах конфлікту інтересів і не зважає на очевидні недоброчесні вчинки суддів.
Тому ситуація з Погрібніченком зокрема та судовою реформою загалом доводить, що вже пора ставити питання відповідальності конкретних осіб за провал реформи та черговий обман сподівань суспільства.