''КРИВОСУДДЯ'' VS ІНВЕСТОРИ або як завдяки суду заробити на іноземному банку 34,5 млн.
Як свідчить останнє опитування, проведене Європейською Бізнес Асоціацією, Dragon Capital та Центром економічної стратегії найбільшою перешкодою для інвестицій в Україну інвестори вважають недовіру до судової системи.
І це не дивно, адже наші суди зовсім не є гарантією захисту інвестицій та справедливого вирішення спорів. Ба більше, доволі часто судові рішення стають головним корупційним інструментом у руках відвертих шахраїв для атаки на інвесторів чи заволодіння їх майном. І поки президент Зеленський розповідає про бізнеснянь для інвесторів, судді продовжують робити бізнес на судових рішеннях, обдираючи тих самих інвесторів.
Нещодавно дізнався про дику історію, як сумнівні особи завдяки не менш сумнівним судовим рішенням збагачуються за рахунок "ПроКредит Банку", засновниками якого є 100 % німецький холдинг.
Вже 20 років ПроКредит інвестує у нашу економіку, завжди має найвищі рейтинги та стабільно входить до числа найнадійніших банків країни, який ніколи не мав проблем з виконанням своїх зобов'язань.
Це не реклама. Я пропрацював у цьому банку 12 років, очолював його юридичний відділ і не зі слів знаю принципи його роботи. Саме тут переконався, що бізнес можна вести на 100 % чесно і без корупції. Особливо важливими для банку є прозорість, законність усіх дій та соціальна відповідальність. Тому тут завжди дуже ретельно виконували законодавство щодо фінансового моніторингу та реагували на усі сумнівні операції клієнтів. Банку не потрібні гроші, які погано пахнуть.
Ось саме цю принциповість банку у чистоті фінансових операцій і використали для збагачення завдяки рішенням судів. Виглядає так, що для цього розроблено цілу схему, яку чітко видно з судових рішень, доступних у відповідному реєстрі.
Отже у серпні 2017 року клієнт Ковбасюк вирішив зняти з рахунку у ПроКредиту 1,3 млн. грн. готівкою. Банк застосував правила фінансового моніторингу та після перевірки вирішив, що походження цих коштів, а також операції клієнта є сумнівними. Він повідомив про це Держфінмоніторинг, а також розірвав усі ділові контакти з Ковбасюком та закрив його рахунки. Це принципова і багаторічна позиція банку. Він завжди припиняв стосунки з клієнтами, операції яких погано пахнули, незважаючи на те, що таким чином банк втрачав можливість непогано заробити.
Щодо коштів клієнта, то банк попросив його надати реквізити іншого банківського рахунку, куди можна було перерахувати належні йому 1,3 млн. грн. Однак замість цього клієнт мабуть вирішив відданість банку правилам чесного бізнесу використати для нечесного заробітку.
Ковбасюк не повідомив ПроКредиту куди зарахувати кошти, натомість подав позов до суду. Мовляв, банк не віддає мої гроші, вимагаю примусово стягнути. Але фішка була у іншому. Паралельно зі своїми 1,3 млн. Ковбасюк вимагав з банку пеню за начебто неналежне виконання його зобов'язань. При цьому фактично позбавив банк можливості виплатити ці кошти, бо не вказав рахунку, куди можна було б зарахувати ці кошти. Тобто "тривала заборгованість" банку була створена штучно.
Відповідно до ст. 10 закону "Про захист прав споживачів", якщо надавач послуг прострочує їх надання, то сплачує споживачу пеню у розмірі 3 % від вартості цих послуг. Це досить значна, я би навіть сказав, драконівська санкція – 1 095 % річних. Власне цю пеню і вирішив стягнути Ковбасюк з ПроКредиту. І байдуже, що банк добросовісно виконував закон, а клієнт сам доклався, щоб не отримати цих коштів.
Але не було б великої проблеми, якщо б ця пеня була застосована, так як записано у законі – від вартості послуг, які надає банк. У цьому випадку це послуга з обслуговування рахунку, яка є незначною, а тому і розмір пені, хоч і величезний, але був би зовсім не критичним для банку.
Проте Ковбасюк порахував цю пеню зовсім інакше – не від вартості послуги, а від суми коштів на рахунку, які він хотів отримати готівкою, тобто від 1,3 млн. грн. А це вже величезна сума – 39 000 грн. за день. Загалом за майже 4 місяці вийшло 4,4 млн., тобто майже в 3,5 рази більше ніж коштів на рахунку.
Справу розглядала суддя Святошинського суду Шум Лариса Миколаївна. У неї, можна сказати, суддівська родина. Її рідна сестра Богінкевич (Мельник) Світлана Миколаївна до 2016 року працювала суддею Подільського суду і відзначилась тим, що у часи Майдану на підставі сфальшованих документів засуджувала невинних за поїздку до Межигір'я Януковича. Невістка судді – Шум Марія Сергіївна керує судовими розпорядникам у Київському апеляційному суді.
Коли банк отримав позов, то був певний у перемозі. Бо він дотримувався вимог законодавства щодо сумнівних готівкових операцій, а клієнт сам не надавав реквізити рахунку, куди б банк міг перерахувати його 1,3 млн. Зрештою, нарахована позивачем пеня зовсім не відповідала вимогам закону та була явно непропорційною, бо значно перевищувала "вартість послуг". Є сталою судова практика, що у таких випадках суди зменшують розмір штрафних санкцій.
Яким ж було здивування банку, коли суддя Шум всупереч закону та здоровому глузду повністю задовольнила позов та стягнула з банку 4 400 000 грн. пені.
Щоб зрозуміти абсурдність рішення уявіть, що у Вас клінінгова компанія і вам замовили прибрати великий офіс. Вартість послуги 1000 грн. Але коли працівники прийшли в офіс їм просто не відкрили і ви не змогли надати послуги. Після цього замовник ще й вимагає від вас величезну пеню за ненадану послугу, яку рахує не від 1 000 грн, а від вартості офісу у декілька мільйонів. Зрештою, ви платите пеню, яка в рази більша вартості послуги. Абсурд? Так, але саме таким було рішення суду.
До речі, напевне Ковбасюк шукав цій справі "потрібного" суддю. Адже він одночасно подав три позови до банку у три суди – Шевченківський (справа N761/34241/17), Печерський (справа N757/56281/17-ц) та Святошинський (справа N759/14190/17). Потім вибрав суддю Ларису Шум, яка і повністю задовольнила його позов.
Звісно, що банк оскаржив це рішення. Але далі було ще більше здивування. Бо і Київський апеляційний суд (судді Журба С.О., Таргоній Д.О., Приходько К.П.), і навіть Верховний Суд (Луспеник Д. Д., Білоконь О. В., Гулько Б. І., Синельников Є. В., Черняк Ю. В.) залишили цей правовий абсурд у силі.
До речі, з таким підходом не погодились інші судді Верховного Суду та передали схожу справу на розгляд Великої Палати Верховного суду (справа N320/5115/17), щоб вона нарешті сформувала єдину практику з цього питання. Правда, вона чомусь не спішить вирішувати реальну проблему. Справа надійшла у Велику Палату ще у вересні минулого року, а рішення досі немає.
Тож банку довелось виконати це більш ніж сумнівне рішення та сплатити Ковбасюку 4,4 млн. пені.
Проте це був лише початок. Мабуть Ковбасюк вирішив зробити вигідний бізнес на судових рішеннях.
У 2019 він знову звернувся у Святошинський суд з позовом про додаткове стягнення з банку за той самий випадок ще 14,5 млн. грн. Справу N759/14068/19 розглядала суддя Тетяна Величко, яку нещодавно звільнили за вчинення істотного дисциплінарного проступку. До звільнення вона встигла частково задовольнити позов про стягнення з банку 1,3 млн. штрафних санкцій. Зараз справа знаходиться у апеляційному суді.
Отже загальний розмір пені, яка підлягає стягненню з банку за судовими рішеннями зріс вже до 5,7 млн. грн.
Вишенькою на торті став третій позов Ковбасюка у 2020 році (справа N759/7587/20). Цього разу він вирішив стягнути з банку збитки, які він начебто зазнав у зв'язку з тим, що банк відмовився видати йому 1,3 млн. готівкою. Як випливає з нового позову він зі своїм партнером у 2017 році уклав договір цесії, за яким мав купити права вимоги за 21,7 млн. грн. За це Ковбасюк начебто мав заплатити 1,3 млн. грн. готівкою. А за невиконання цього платежу сторони передбачили штраф у розмірі... 500 % (!!!).
Але і це ще не все. У 2019 вони змінили цей договір та передбачили додатковий штраф у розмірі... 700 % (!!!) Тобто загалом Ковбасюк взяв на себе зоовязання виплатити 1200 % штрафу. Ви вірите, що такий договір є реальним та можна підписати при здоровому глузді? На моє переконання він є фікцією, єдиною метою якої було штучно створити збитки та збагатитись за рахунок банку.
Для легалізації цієї схеми знову використовується суд. Один із партнерів звертається до суду і суддя Шевченківського суду Наталія Пономаренко дуже оперативно ухвалює стягнути з Ковбасюка ці 500 % штрафу, тобто 6,5 млн. грн. У тому ж рішенні фіксується, що несплата начебто відбулась через дії банку, хоча банк не був учасником справи. До речі, суддя Пономаренко також відома своїми свавільними рішеннями про засудження невинних під час Майдану.
Після цього Ковбасюк подає третій позов до ПроКредиту у Святошинський суд та вимагає стягнути з нього збитки у розмірі 15,6 млн. грн. (!!!). Тобто загалом планують безпідставно отримати від банку 34,5 млн. грн., а це 2 650 % (!!!) від 1,3 млн. грн.
Справа дивним чином потрапляє до тієї ж судді Шум. Ну як дивним. Як і першого разу Ковбасюк подав одразу декілька позовів. І коли один з них потрапив до судді Шум саме на ній і зупинились, а інший відкликали.
Загалом все це дуже схоже на шахрайську схему з метою неймовірного та явно нечесного збагачення за рахунок банку. Зрозуміло, що за умови справжнього правосуддя, банку нічого би не загрожувало. Все виглядає настільки грубо і очевидно підлаштованим, що суд мав би захистити інвестора від недобросовісних дій та відмовити у безпідставних вимогах.
Однак враховуючи усю історію стає очевидно, що на бодай подобу правосуддя тут розраховувати не доводиться. Адвокати банку заявили відвід судді, однак безрезультатно. Численні клопотання щодо належного розгляду справи також залишаються без задоволення. Вища рада правосуддя на скаргу банку відмовилась хоча б відкрити дисциплінарне провадження щодо судді.
Дуже ймовірно, що суддя Шум ухвалить рішення про стягнення з банку ще 15,6 млн. Тож іноземний банк за те, що системно намагається боротись з брудними коштами може втратити понад 34,5 млн. грн завдяки рішенням судів, які легалізовують не менш брудні схеми. Погодьтесь, такі втрати не готові нести навіть крупні інвестори і це явно виходить за будь-які червоні лінії.
Нажаль в Україні чимало прикладів, коли суди замість мінімального захисту інвесторів навпаки стають ключовим інструментом у вочевидь шахрайських схемах, які завдають їм величезних збитків та остаточно вбивають довіру до українського правосуддя.
7 років тому мені доводилось пояснювати нашим німецьким акціонерам чому в українських судах така ситуація. Тоді я казав – все погано, але після Майдану ми отримали шанс реформувати суди і незабаром ситуація значно покращиться.
Я не знаю, як їм пояснювати це зараз. Час минув, але справжніх змін не відбулось, бо реформа була лише імітацією. І я точно знаю, що якщо ми і далі будемо займатись імітацією, а різні шахраї завдяки рішенням судів будуть обдирати інвесторів, то ми безповоротно втратимо їх довіру і назавжди залишимось країною третього світу.
(Примітка автора: у статті використано інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень у справах NN759/14190/17, 759/14068/19, 759/7587/20, 761/9389/19)
