Корупційний симбіоз
Українська корупція являє собою засадниче, фундаментальне соціокультурне, соціальне явище. Іншими словами вона є одним зі стовпів суспільного буття сучасної України. Подолання корупції є абсолютно неможливим без всебічного дослідження її причин, джерел, проявів та наслідків.
Лише побіжний алгоритм такого комплексного дослідження передбачає історичні, соціопсихологічні, економічні, адміністративні, юридичні, демографічні та інші складові. Науковим вивченням корупції в Україні давно не займаються. Теоретично це мали б робити перед усім аналітичні підрозділи СБУ, МВС, прокуратури, також – Інститут стратегічних досліджень, Академія державного управління, а тепер ще і три новостворені спеціальні інституції по боротьбі з корупцією –.
На підставі таких досліджень вони мали б пропонувати комплексні заходи президенту, уряду та парламенту. Судячи з того, що корупція усі чверть сторіччя незалежності залишається, (як на думку широких верств громадян, так і вітчизняних та іноземних експертів), головним чинником соціального регресу України, то установи, покликані запобігати їй та долати її, зі своїми місіями і завданнями не справляються. Більше того, ці інституції самі не лише імплантовані у глобальну систему корупційних взаємин, вони, разом із судами, органами виконавчої влади, державними монополіями, виборчими комісіями, податковими, митними та іншими численними державними та самоврядовними установами, розвивають та зміцнюють суспільні корупційні стосунки, плекають та оберігають їх. Корупційні доходи є визначальною мотивацією для того, щоб отримати керівну роботу у владі. Винятки існують, але у вигляді реліктів та артефактів.
Корупція залишається одним з найдразливіших чинників у ставленні суспільства до влади, тому вона є ефективним мобілізуючим чинником громадсько-політичної активності, який експлуатують різноманітні політичні авантюристи з метою взяти участь у поділі влади. Мотивація до участі у владі, повторимося, полягає у прагненні до корупційного збагачення. Так замикається корупційна спіраль суспільної деградації. Розірвати її неможливо без детального знання того, як вона влаштована.
Головним джерелом української корупції є тіньова економіка. А вона своєю чергою існує за рахунок тіньових трудових взаємин та тіньового підприємництва. Легалізація ринку праці та усіх видів бізнесу, окрім прямо заборонених Кримінальним Кодексом, звузить фінансову базу корупції приблизно на третину. Точніше можна сказати після проведення згаданих досліджень.
Залишатимуться ще фінансові потоки від обігу заборонених речовин та контрафактної продукції, зброї, проституції, нелегального видобутку природних ресурсів, контрабанди, браконьєрства, нелегальних перевезень, нелегального використання авторських прав, прямого та непрямого привласнення бюджетних коштів, майна та землі, ухилення від сплати податків та інших кримінальних злочинів. Суто поліцейські заходи для подолання цих явищ самі по собі є корупціогенними – ще один оберт нисхідної спіралі. Ефективнішими і превентивними тут будуть заходи прозорості – від електронних, публічно доступних кадастрів та реєстрів до он-лайн виконання бюджету.
Один приклад. Більше 20 млн. платників податків Сполученого Королівства торік отримали письмові звіти уряду Її Величності перед кожним із них про те, на що конкретно були використані саме їхні кошти, сплачені до бюджету. Українські урядовці навіть не мислять у цьому напрямку. Для них непрозорість бюджетних стосунків та ручне управління державними коштами є джерелом власного збагачення. Так само як утаємничення формул тарифоутворення на споживання газу, електроенергії, та на інші комунальні послуги, на транспорт, а також нарахування субсидій. Це просто корупційний "Клондайк".
Очевидно, що створення нових і ще новіших установ боротьби із корупцією та активнячання довкола цієї теми вічних "громадських діячів" призводить лише до корупційного симбіозу одних з іншими. Ще один оберт спіралі.
На завтра у Києві екстрено збирають Форум проти корупції. Очевидно, що така "протидія" не включатиме у себе, а ні системи аналітичних досліджень корупції, як соціокультурного явища, а ні розробки багаторівневої програми комплексних законодавчих, адміністративних, технічних та інформаційних заходів для її подолання. Форум стане черговим піар-майданчиком для "громадських діячів", що спеціалізуються на викриттях окремих корупціонерів та корупційних явищ, інформаційним приводом для повернення у політику невдах попередніх виборчих кампаній та ребрендування тих політиків, які замурзалися у співпраці з одіозними можновладцями.
Корупції як фундаментальному явищу Форум мало чим загрожує. Проте він може стати одним з чинників зламу системи корупційного консенсусу, яка майже вже викрала в українського народу плоди перемоги Другого Майдану. У цьому плані це корисний, хоч і кепсько підготовлений захід.
