Новий курс на Суспільний Договір
Для читацької аудиторії УП навряд чи потребує обґрунтування така теза: велика кількість людей, які гинуть на українських автошляхах; напади на громадян, які захищають свій життєвий простір від агресивних забудовників; заворушення під будівлями, де розташовані силові установи і навіть спроби їхнього штурму; дедалі менша цінова доступність ліків і товарів першої необхідності; контрабанда і "торгівля на крові"; замахи на підприємців, журналістів та повсякчасні спроби обмеження свободи слова; масова міграція продуктивного населення; рейдерство; інфляція та зневага до всіх державних інститутів, окрім армії;... – мають своєю першопричиною інституційну неспроможність держави. Наведений перелік негативних обставин і явищ навмисне оформлено у максимально еклектичний спосіб щоб показати його всеохопність.
Корупція є дуже вагомою, але лише похідною від цієї неспроможності. За збереження наявної системи суспільно-державних взаємин, усі перелічені та інші явища лише наростатимуть і швидко призведуть до колапсу держави – Україна перетвориться на територію слабко пов'язаних між собою анклавів де ще жеврітиме життя. Цей процес почався вже.
Суспільство опиралося такому розвитку подій, як могло. Його "імунна система" породила, зокрема, дві революції, проте їхніми плодами скористалися винятково організовані кланові угрупування, які цілком свідомо і послідовно утилізують всі наявні ресурси країни, включно із ресурсами людськими.
Звідки ця кланова система, така живуча, узялася? З Радянського Союзу.
На момент його розпаду Українська РСР являла собою найбільш розвинений в інфраструктурно-промисловому вимірі та у вимірі якості населення, цілісний, але лише елемент радянської системи. В подальшому суспільно-державне буття України найбільшою мірою протікало саме у її системі координат – від територіальної організації влади до організації злочинності.
Перемоги кланових угрупувань у революціях полягали саме у збереженні такої системи, подекуди із певними косметичними змінами.
Однак владна система утилізації України не може існувати без зовнішнього підживлення легальними грошовими ресурсами, бо, наприклад, "бурштинові гроші" майже неможливо спрямувати, хоч би й на підтримку ще потрібної "утилізаторам" дорожньої мережі.
Міжнародна фінансова допомога тягне за собою вимоги щодо стандартів управління – від тендерних процедур за алгоритмом "Прозоро" і конкурсного відбору на вагомі посади у державному секторі до антикорупційного суду, усіляких САП, НАБУ тощо. Їхнє виникнення збільшує кількість елементів системи та, відповідно, конфліктів між ними до тієї межі, коли вона не здатна їх перетравити. Сама вдавилася. От чим направду виявилася корисною зовнішня допомога.
Державно-корупційний спрут втрачає здатність координувати свої щупальці, які з дедалі більшим ентузіазмом рвуть одне одне. Спрута ще трохи вистачає на недолугий піар – прибріхує про розвиток економіки та зростання міжнародного авторитету країни, з метою подовжити собі час на її споживання.
Цей процес переходить у завершальну фазу – самоутилізацію кланової системи. І то нехай, якби слідом за цим на повен зріст не поставало питання про небезпеку перетворення України з країни на територію.
Відтак перед відповідальними громадянами постає питання збереження і розвитку української державності у сучасному світі. Черговим революційним Майданом це питання не вирішити неможливо.
Суспільна "імунна система" створює альтернативний до революцій інструмент нового покоління, такий, що відповідає сучасному рівню технологічного і соціального розвитку. Йдеться про динамічне розгортання підготовки Суспільного Договору.
Цю стратегічну ініціативу започатковано Юлією Тимошенко – політиком з найвищим рівнем суспільної довіри, яка має переважні шанси стати наступним президентом України. Започатковано значною мірою всупереч традиційній логіці виборчих кампаній, що зазвичай передбачає чіткі і зрозумілі відповіді на запити виборців стосовно найближчої соціальної перспективи.
Градус невдоволення нинішньою владою є настільки високим, що виграти в неї вибори лише на критиці існуючого стану речей нескладно, звісно, якщо перегони будуть бодай мінімально чесними. Натомість в ході президентської виборчої кампанії ризиковано пропонувати зневіреному, втомленому війною та злиднями суспільству нові цивілізаційні ідеї, бо не всі їх здатні осягнути. Разом із тим, після виборів у кланової системи ще може вистачити сил примусити новообраного президента діяти за наявними неписаними правилами корупційного консенсусу. Тоді для відповідального і патріотичного кандидата перемога може обернутися поразкою.
Відтак задля подолання криміналізованої практики стосунків держави і суспільства Юлія Тимошенко пропонує, зокрема, перейти на парламентську форму правління. За цією пропозицією на пропорційних партійних виборах до парламенту у два тури, виборці обиратимуть правлячу партію, що отримує просту більшість депутатських мандатів, а лідер цієї партії відповідно очолить виконавчу владу. Таким чином імена претендентів на посаду глави уряду є відомими виборцям вже з початком виборчої кампанії.
Кардинально посилюються права і політична відповідальність парламентської опозиції. Виборчий прохідний бар'єр знижується з нинішніх 5% до 2%, що дасть можливість входити до парламенту молодим прогресивним політичним силам, які мають свіжий погляд на суспільні проблеми. Ця новація створить умови для інтелектуальної політичної конкуренції.
Пропонується надати право законодавчої ініціативи безпосередньо громадянам – це логічний розвиток механізму петицій, що добре себе зарекомендував в багатьох країнах. Також на референдумі за народною ініціативою можна буде ухвалювати рішення щодо усунення влади, щоб не робити цього ризикованим для української державності шляхом революцій.
Важливим елементом нової системи влади має стати Національний Стратегічний Центр – навігаційний інструмент для України у глобальних цивілізаційних процесах, покликаний вчасно корегувати її розвиток відповідно до викликів та загроз, або навпаки переваг і сприятливих умов, які такими процесами створюються...
Словом, пропозиції Юлії Тимошенко щодо суспільних трансформацій під спільною назвою "Новий курс України" є системними та всеохопними, покликаними спричинити потужний суспільний відгук. Предметна і компетентна критика цих ідей сприятиме їхньому розвитку не меншою мірою, ніж їхнє лінійне поширення.
Легітимація нової Конституції України, розробленої відповідно до Суспільного Договору, має відбутися шляхом схвалення на Всенародному Референдумі. Концептуальна робота над Суспільним Договором та засадами нової Конституції вже ведеться чималим колом фахівців, які представляють різні, подекуди контраверсійні політичні і суспільні середовища.
Каталізатором для цієї роботи є розуміння невідворотності "тектонічних" суспільних перетворень у світі, де нам потрібно зберегти та зміцнити Україну.