22 вересня 2018, 11:10

Паніка в Росії: томос для України може позбавити патріарха РПЦ Кирила його престолу

Днями ряд народних депутатів України звернулися до Вселенського Патріарха Варфоломія з таким письмовим проханням: "...если уже и начался процесс оформления Томоса, то просим Вас не принимать поспешного решения. Напротив, призываем максимально взвесить будущий исторический шаг, чтобы избежать политических спекуляций на эту тему.

Для этого предлагаем, провести после окончания главного политического события в Украине 2019 года – президентских выборов, Всеправославное совещание под Вашей эгидой с участием всех сторон, в том числе и украинских епископов, служащих Вашей церкви, которых Вы назначили экзархами."

Пропоную увазі читачів УП свою статтю з цього питання, опубліковану сьогодні на сайті "Радіо Свобода". Зазвичай, я не републікую у блогах своїх текстів, написаних для інших ЗМІ, однак враховуючи динамічну актуальність теми, зроблю виняток.


Отже:

Бурхлива істерика російського православного "священноначалія", російських ЗМІ та соціальних мереж, а також офіційних осіб російських державних установ, що виникла і триває внаслідок рішення Вселенського патріарха Варфоломія спрямувати до України його офіційних представників (екзархів), видає справжню паніку у Росії внаслідок розгортання процесу набуття помісного статусу українським православ'ям.

Через що такий переляк? Перед усім він має суто внутрішні адміністративні та політичні причини. Це реакція на раптове власне усвідомлення фундаментальної помилковості всієї політики Росії щодо взаємин із Україною. Церковна сфера є лише її окремим напрямком.

Так само цілковито помилковою, програшною, хоча і здійснюваною у "симфонічній гармонії держави і церкви", була політика сучасних стосунків РПЦ із Вселенським патріархатом.

Вагомим чинником тут стала твердолоба позиція Москви щодо проведеного влітку 2016 року Всеправославного собору, який скликав і на якому головував Вселенський патріарх Варфоломій. РПЦ доклала величезних зусиль щоб перенести місце проведення Собору зі Стамбула до Петербурга. Після провалу цих спроб, намагалася переконати більшість помісних православних церков не брати в ньому участі. Зрештою, коли остаточним місцем проведення Собору було визначено острів Крит, московська делегація все ж відмовилася брати у ньому участь, підбуривши до такого ж демаршу Болгарську, Грузинську і Сербську православні церкви. (Антиохійський патріархат не брав участі у Соборі з власної причини – жорсткої суперечки з Ієрусалимським патріархатом через належність парафій у Катарі.)

Українська православна церква (Московського патріархату), яка мала взяти участь у Критському соборі шляхом включення п'яти її архієреїв на чолі з блаженнійшим митрополитом Онуфрієм до делегації РПЦ, виявилася відділеною "московським бар'єром" від Вселенського православ'я.

Наприкінці минулого року Архієрейський собор РПЦ відмовився визнати не лише документи (діяння) Критського собору, а навіть його всеправославний світовий статус. Таким чином Москва сама поставила під сумнів повноту своєї належності до Світового православ'я. На православних України, які перебувають у РПЦ (УПЦ (МП)), це рішення поширилося автоматично.

РПЦ сама створила пастку для себе

На тлі цих обставин і розгорнулися подальші події щодо надання православній церкві в Україні статусу канонічної незалежності. Йдеться про те, що до наявних п'ятнадцяти помісних православних церков на рівних правах доєднається шістнадцята – Українська православна церква.

Превентивні кроки – принизливі візити до патріарха Варфоломея: спочатку українських архієреїв від РПЦ, разом із народним депутатом Вадимом Новинським, 23 червня цього року; а тоді і патріарха Кирила, 31 серпня – мали зворотній ефект, бо саме названі ієрархи активно прилучилися до спроб зірвати Собор на Криті, а тоді і до засудження самого його проведення.

Гідно подиву, що Московський патріархат своєю самовикривальною реакцією на дії Константинополя заганяє себе у ще більш вразливу позицію в українському питанні. Адже спрямування екзархів, здавалося б, відкриває шлях для конструктивного і тривалого діалогу, в перебігу якого можна було б знайти вихід і для Москви, щоб вона остаточно не почувалося в стані повного розгрому. Таким рішенням могло б стати надання автокефалії Українському Православ'ю за обопільною ухвалою Константинопольської і Московської церков. Московський патріархат раніше міг і самостійно вирішити це питання, так би мовити, "на випередження", надавши Україні свій томос про автокефалію Україні, щоб у такий спосіб навічно закріпити за собою статус материнської церкви стосовно України.

Однак сьогодні ці можливості Москва вже безповоротно втратила. Попри таку очевидну катастрофу, вона вперто заганяє себе у ситуацію, за якої під сумнів поставлено вже канонічність самої РПЦ, яка не виконувала у повному обсязі приписів томосу про її автокефалію, виданому Вселенським патріархом Ієремією у 1589 році, під тиском Бориса Годунова.

Причина такої самовбивчої позиції у тому, що свободу дипломатичного маневру патріарха Кирила кардинально обмежено волею російської влади, якій, навіть тінь поступки щодо України здаватиметься кроком до стратегічної поразки у глобальному протистоянні з цивілізованим світом. Крім того, російські шовіністи серед священиків і мирян теж не вибачать "священноначалію" втрати кращої половини пастви РПЦ, що становлять собою українські парафії, як в Україні, так і в Західній Європі, Канаді, США, Аргентині, Бразилії тощо. Внаслідок "української кризи" рівень впливу патріарха Кирила вже сильно підупав, а після завершення процесу із надання томосу православній церкві України, для нього стає реальною загроза "добровільного" зречення престолу.

Для самої РПЦ відмова визнати правочинність дій Константинополя щодо України та розрив євхаристичних стосунків із Вселенським престолом означите однобічний вихід у розкол. А у подальшому – самоізоляцію від світового православ'я, втрати своїх єпархій щонайменше у Білорусі та Молдові.

Завершити "канонічне коло"

Для України визнання помісного статусу її православної церкви теж означатиме певну суспільну турбулентність. Перед усім через категоричне і агресивне несприйняття такого акту з боку певної частини вірян РПЦ в нашій країні, особливо поміж насельників монастирів. РПЦ провокуватиме силове протистояння. У цьому контексті є важливою заява президента України про те, що держава захистить тих вірян РПЦ, які після набуття канонічності Українською православною церквою, перейдуть до неї, від агресії з боку Московського патріархату.

Помісний статус УПЦ неможливо надати без визнання Константинопольським патріархом незаконності і безпідставності накладення Архієрейським собором РПЦ, у 1992 році, анафеми на, тоді митрополита, Філарета та усіх, хто співслужить із ним.

Безчинність цього акту має бути визнаною від самого моменту проголошення, як і "супутніх" попередніх рішень щодо позбавлення владики Філарета усіх ступенів священства.

Це дасть можливість визнати благодатними усі таїнства, здійснені у Київському патріархаті, що завершить коло цілковитого відокремлення давньої Київської церкви від Москви.

До речі, Константинопольська церква не визнала анафеми РПЦ щодо Івана Мазепи. У вигнанні він причащався та сповідався священикам Вселенського патріархату, а згодом і був похований за православним чином.

PS

Тут, зокрема, трохи про те, що Московська Кафедра виникла не раніше 1461 року.

А може ну його той політичний інфантилізм? Україна – цивілізаційний лідер, усе ж...

Щодня проминаю до десятка пунктів обміну валют. З них нещодавно зачинилося троє. Моє "оціночне судження": це прямо пов'язано із забороною Національним банком повідомлень про обмінний курс на табло біля місць обміну...

Українська детермінанта

Головною емоцією з численних розмов про феномен українського опору російській агресії є – подив. Подвійний – з одного боку мої співрозмовники, як ті, хто тікав в евакуацію, так і ті, хто лишався у Києві, дивуються швидкості організації суспільства та влади для консолідованої та ефективної відсічі рашистській навалі, а з іншого – я дивуюся з того, що для них це дивно...

Що робити з колишньою Росією і Білоруссю по війні?

Днями Інститут майбутнього оприлюднив доповідь під назвою "Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну". У констатаційній частині цього тексту йдеться, зокрема, про те, що в Україні мало досліджують і знають білоруське суспільство – настрої, економіку, інформаційно-культурні, соціальні та інші чинники, які діють у ньому...

Чому Росія завжди бачить небезпеку в Україні

Найбільше чого боїться Росія від України – це... експансії – багатозмістовної, багатошарової, багатоманітної. Мова перед усім про суспільні практики, що не поєднуються, конфліктують з глибинними російськими архетипами, на яких засновано саму російську державність і які є джерелом і водночас способом збереження самодержавного типу правління у Росії...

Відповідь конспірологам щодо мотивів допомоги Україні з боку цивілізованого світу

Існує і поширюється конспірологічна версія, що війна Росії проти України точиться за домовленістю Кремля з його "американськими партнерами". Мовляв, цією війно США вбивають цілу зграйку зайців: По-перше, ставлять у залежність від свого зрідженого газу всю Європу; По-друге, послаблюють економіку ЄС як конкурента американської економіки; По-третє, повертають безпекове значення НАТО, стрижнем якого вони і є...

Третя світова війна – історичний вимір

Зрозуміло, що ця тема не для однієї великої монографії, проте спробуємо викласти її короткими і неповними, даруйте, тезами. Те, що українсько-російська війна є світовою випливає з переліку включених у неї країн і з того очевидного факту, що нинішній світ безпрецедентно глобальний...