Не політичне у день тиші, або надмірний тягар телевізійної ''слави''
Був я оце днями на токшоу. (Токшоу мабуть перекладається як балакливе видовисько? Якщо скоротити до перших двох складів цих слів, то вийде "бави". Був на "баві").
Побалакали за усілякі дурощі виборчої кампанії та й порозходилися.
Однак ту баву подивилися одна моя стара знайома. Вона за фахом мистецтвознавиця (творимо феменітиви за ходом справи), удова одного компартійного чиновника, що працював до 91 року на вул.Орджонікідзе. Відтак мешкає на справжніх Липках у старому будинку, який втім, не обзавівся, ні ліфтом, ні конс'єржем. Єдина донька поважної пані мешкає в Люксембурзі – незаміжня і вільна. Оплачує матусі комуналку (5247 за лютий), лікарів, прибиральницю-куховарку і т.д.
Побачили мене та пані у телевізорі, та подзвонили наступного дня. Кажуть:
- А я думаю, кого б мені попросити принести валокордин, бо покоївка відпросилася на два дні у свій Кагарлик, а він мені дуже від безсоння помагає. (Не Кагарлик, а валокордин, – примітка автора). Побачила тебе і одразу вирішила набрати...
Номер мого мобільного телефону не змінювався десь років з 10, а крім того на нього можна дзвонити як на міський. Тож знайти мене не було складно.
Словом, пішов я до аптеки, а тоді до мистецтвознавиці. Набираю на дверях код домофону, заходжу у під'їзд. Перший поверх, там де поштові скриньки, добре освітлений. Якась поважна пані діставала зі скриньки листівки. Зиркнула на мене, тоді рушила вгору дедалі темнішими сходами.
Мусів йти за нею. На другому сходовому прольоті вона раптом закричала:
- Юра, Юра! За мной здєсь мужчіна гонітса!
Я зупинився і запитав її у спину:
- Ви справді злякалися? Я зачекаю, а ви йдіть до квартири і замикайтеся. Я рушу, коли ви почуватиметеся у безпеці.
- Нєт, – озивається вона, – я не слякалась. Хотєла чтоби муж посмотрєл кто к нам в под'єзд пріходіт. Ми вас по тєлєвізору відєлі...
PS
Купував валокордин торік десь за 31 грн., днями – за 71.
